Сорбент з депозитів. Як змусити українців самих боротися з інфляцією
Якщо проаналізувати даний показник річної давності, то він знаходився на позначці 1,1%, тобто спостерігається прискорення темпів інфляції. Це підтверджує і індекс споживчих цін, але в річному обчисленні: за підсумками січня він становив 14,1% (за весь минулий рік споживча інфляція склала 13,7%). Неважко помітити, що темпи інфляції істотно прискорилися в порівнянні з минулим роком. Ще сумніше виглядає динаміка промислових цін. Розбалансування цінового механізму тут істотніше: збільшення цінових показників в 2018 р. склало вже 4,4%, хоча торік промислові ціни в січні навіть дефлировали — мінус 0,3%.
Висока промислова інфляція обумовлена такими факторами, як подорожчала нафта, зростання тарифів на електроенергію, збільшення цін на необроблені продукти сільського господарства та інше сировину. Всі ці цінові показники формуються на зовнішніх ринках, прив'язані до курсу долара і тому різко збільшуються або в разі зростання світових цін, або в разі девальвації національної валюти — гривні, а найчастіше, як це відбувається останні два-три роки, під впливом обох факторів.
Враховуючи, що можливості впливу НБУ на промислову інфляцію істотно обмежені як внаслідок об'єктивних, так і суб'єктивних причин, розглянемо можливості регулятора щодо таргетування показника споживчої інфляції.
Одним із таких інструментів може і повинен виступити банківський депозит та інші види зберігання грошей населення в банках (крім горезвісних банківських сейфів).
На даний момент такими інструментами можуть бути: вклади до запитання, строкові вклади, депозитні сертифікати, дебетні платіжні картки.
Станом на 1 жовтня 2017 р. обсяг коштів населення в банках становив 449 млрд грн, з них 135 млрд грн, або 30% — кошти до запитання, тобто залишки по поточних рахунках та дебетних платіжних карток. Майже 230 млрд грн (в еквіваленті), або 51%, складають валютні вклади. При перерахунку в доларах США це приблизно $8,7 млрд. до Речі, якщо брати кошти до запитання, то валютна складова там — всього 36%, що свідчить про те, що для короткострокових потреб населення використовує гривню, а для середньострокових і довгострокових накопичень — іноземну валюту, переважно долар США і рідше євро. І це незважаючи на істотну різницю в процентних ставках. Якщо середній відсоток за гривневими депозитами становив приблизно 15% річних, то аналогічний показник за валютними вкладами рідко коли перевищував 5%. Враховуючи цю різницю і діє номінальний обмінний курс 27 грн/$, населення у своїх прогнозах і девальваційних очікуваннях малює своєрідний своп-курс в розмірі 30 грн/$ на кінець року. Це, так би мовити, колективне несвідоме курсових очікувань.
У державних банках зосереджено вже 62% від загального обсягу коштів населення, або 277 млрд грн.
Це прямий наслідок націоналізації Приватбанку. Враховуючи параметри, перелічені вище проблеми фондування банків за рахунок коштів фізичних осіб в Україні необхідно розглядати значно ширше, ніж звичайний пошук ресурсів для банків, тим більше що в умовах "кредитопаузы" вони не дуже-то у них і потребують.
Депозит за своєю суттю є унікальним сорбентом інфляції і джерелом суспільних накопичень, а отже, і каталізатором інвестиційно-кредитного процесу та загального економічного розвитку в ефективній динаміці. Логіка тут досить проста: замість того, щоб йти на споживчий ринок і витрачати на нього свої гроші, роздуваючи інфляцію, населення частина доходу розміщує в банківській системі, яка здійснює кредитування економіки та інвестування в неї.
Виникає онтологічний замкнуте коло благополуччя: вкладник частину свого заробітку несе в банк, банк видає кредит, економіка зростає, вкладнику підвищують заробітну плату, і він ще більшу частину доходів може відкладати на депозит. Але є і замкнутий онтологічний коло бідності: вкладник забирає свій депозит, купує іноземну валюту, банк вимагає від підприємства погасити кредит або не видає новий, підприємство банкрутує, вкладник втрачає роботу і починає витрачати валютну заначку. Вся економіка опускається на дно, і завести цей затихлий механізм буде надзвичайно важко.
Що ж сталося з депозитами населення за останні роки?
Обсяг валютних вкладів у минулому році порівняно з 2013-му скоротився з $24 млрд до $8,7 млрд, або на $15 млрд, що, зауважте, перевищує обсяг всіх траншів, отриманих від МВФ, починаючи з 2014 р. Частина цих ресурсів перекочували на ринок нерухомості, частина була витрачена для покриття дефіцитів сімейних бюджетів, але основна питома вага осів у банківських комірках, домашніх сейфах і трилітрових банках на городі.
Процес скорочення депозитної бази відбувається на тлі поступального падіння ставок за гривневими вкладами клієнтів у банках: починаючи з 2014-2015 рр. довгострокові ставки скоротилися з 20-25 до 15%, а короткострокові — з 15-18 до 10% і нижче. З одного боку, дана тенденція є позитивним сигналом для зниження ставок по кредитах, а з іншого — весь цей процес відбувся на тлі згортання кредитної активності банків і зростання девальваційних та інфляційних очікувань населення та бізнесу. Тобто "дозрів" до токсичної середовищі ризиків, а не в інвестиційно привабливої моделі економіки. Тому, як це не парадоксально, зниження ставок за депозитами в Україні викликано не позитивними, а негативними факторами.
А що ж з інфляцією?
Абсорбуючі властивості депозиту найбільш яскраво проявляються в фазах росту/падіння обсягів вкладів, розміщених населенням в банківській системі. Максимальний обсяг депозитів у національній валюті був зафіксований в 2013 р. — 254 млрд грн. У цьому ж році, як відомо, була зафіксована мінімальна інфляція споживчих цін (0,5%) після дефляції роком раніше. До речі, швидке відновлення депозитної бази в 2010 р. після кризи 2008 р. супроводжувалося таким же стрімким загасанням інфляції. У 2011 році розмір внесків у 1,5 рази перевищив аналогічний докризовий показник 2008 р., інфляція при цьому скоротилася з 22,3% (2008 р.) до 4,6% (2011-й). Прямо як цільової таргет нинішнього керівництва НБУ (5%), ось тільки для досягнення даного показника після кризи 2008 р. знадобилося всього два роки, а в наш час інфляція лише посилюється.
Мінімальний показник вкладів за останні роки був зафіксований в 2015 р. — саме тоді і була відзначена максимальна інфляція 43,3%. При цьому зауважимо, що незначна зміна розміру вкладів у 2016-2017 роках і супроводжується аналогічним повзучим показником інфляції в коридорі 12-14%.
Все зазначене вище дозволяє зробити один цікавий висновок. У чинній монетарно-економічної моделі кейнсіанські методи реанімування економіки незастосовні та реалізація механізмів держпідтримки неможлива. Точніше, їх застосування призведе лише до нераціонального використання ресурсів і подальшого зростання інфляції. Пояснимо.
Як казав Кейнс, по мірі росту доходів індивіда його структура витрат дещо змінюється і збільшується питома вага заощаджень.
Якби не трансформаційна роль банківської системи і стимули з боку держави, подібна модель неминуче призвела б до заморожування сукупного попиту, стагнації внутрішнього споживання і загасання економічної активності. Значить, і банки, і держава повинні закидати "в топку" економіки еквіваленти цих заощаджень у вигляді кредитів, інвестицій і державних закупівель. Але якщо схильність населення до накопичення в банках вбита в результаті "очищення" банківської системи, то застосування зазначених вище механізмів квазідержавного стимулювання буде призводити лише до зростання інфляції і корупційним витрат. Отже, ключове завдання для НБУ — відновлення механізму громадського накопичення у вигляді депозитів.
Які ж ключові проблеми, які стримують цей процес на даний момент? Базова першопричина — тотальна недовіра населення до банків і політики НБУ в результаті краху національної банківської системи та девальвації гривні. Змінити подібну ситуацію може лише новий харизматичний і яскравий керівник, який зможе доступно пояснити населенню, в чому полягає сенс курсу "гривнецентричности", і подібно німецькому повоєнному реформатору Людвігу Ерхарду буде "умовляти кожного окремого громадянина до тих пір, поки він не устыдится, що не підтримує зусилля, що спрямовуються на підтримку стійкості валюти".
Другим елементом програми має стати роздержавлення банківської системи. Квазідержавних банківська система не може бути надійним депозитарієм народних накопичень — перевірено Ощадбанком СРСР.
Повинні бути застосовані додаткові резервні інструменти для стимулювання залучення вкладів в національній, а не в іноземній валюті, тобто резервування залучених вкладів у гривні має бути на мінімальній позначці, а в іноземній валюті — на максимальній. Але для цього повинен бути сформований довгостроковий тренд на зміцнення курсу гривні (два-три роки).
Що стосується регуляторної політики, то на перехідний період повинні бути зняті будь-які "фільтри" по входженню грошей в банківську систему (підтвердження джерел).
Якщо депозит стане інструментом легалізації готівкових коштів, що знаходяться поза банків, то він стане і механізмом детінізації економіки.
Що стосується процентної політики, то темпи зниження ставок за депозитами повинні бути повільніше, ніж динаміка погашення інфляції. Диктувати банкам рівень ставок — це абсурд, але НБУ може застосувати непрямі методи. Наприклад, істотно скоротити розміри рефінансування, щоб переорієнтувати банки на ринкове фондування. Не завадить і тимчасовий мораторій на оподаткування депозитів (гривневих). Частина прибутку НБУ можна перераховувати не до доходів бюджету, а Фонд гарантування вкладів, з тим щоб збільшити мінімально гарантовану суму вкладів фізичних осіб до 500-600 тис., при цьому виключивши з об'єктного ряду гарантій валютні депозити.
Не маючи ефективного механізму суспільного накопичення, неможливо ефективно і швидко розвиватися, а також нереально забезпечити курсову і цінову стабільність на внутрішньому ринку. Аксіома, яку намагаються спростувати "реформатори" банківського сектору всі останні чотири роки "реформ".
