Скарби Скоропадського. Що МВФ забув сказати українцям

Вже після лютневої революції 2014 року експерти перебрали всі можливі варіанти реформ, макроекономічної стабілізації, поговорили про корупцію, про дефіцит політичної волі, але як-то, весь час залишаючи осторонь питання про власність.

Хоча про те, що саме власність центральний і найважливіше питання революції було зрозуміло будь-якому політичному діячеві Європи від Наполеона Бонапарта до Володимира Ульянова-Леніна. Сучасне покоління економістів про це, то призабыло, то ніколи і не знало.

Цікаві спостереження з приводу чудової амнезії, зроблені американським журналістом, який пише про економіку Томом Бетеллом у книзі "Власність і процвітання". Починає він із забавною історії про те, як ще в 1990 році Світовий банк зібрав провідних експертів поговорити про боротьбу з бідністю та перспективи трансформації економіки країн соціалістичного табору. Серед присутніх був, власне, і сам Том Tabrett, який наслухавшись роздумів про роль центробанків, значення облікової ставки та макроекономічної стабільності у своєму виступі зазначив, що, мовляв, не всі країни можуть захотіти вступити на шлях ринкової економіки, все-таки, він загрожує різноманітними ризиками. Але тим, хто зважитися, варто не стільки морочитися різноманітними макроекономічними штучками, скільки вирішити питання власності. Треба чітко визначитися з цілями і завданнями і тим, хто зважиться домогтися такого рівня добробуту як США і Західна Європа, повинен прийняти їх правою режим забезпечує захист приватної власності. Якщо потрібні зростання виробництва і модернізація, то суєта з важелями макроекономічної політики - тут додати макроекономічних стимулів, там трошки підвищити грошові обмеження - не допоможе.

Далі крок за кроком Tabrett на прикладах показує, як в тих країнах, де приватна власність була захищена, а можливості держави втручатися в економічну діяльність були обмежені законом, у тому числі конституцією, починався економічне зростання. У людей з'являвся стимул працювати, заощаджувати, інвестувати, вкладати, в тому числі в ризиковані підприємства, не тільки зразок заокеанської торгівлі та освоєння далеких земель, але і у виробництво парових верстатів, прялок та інших двигунів. Не без частки іронії, Tabrett пише, що приватна власність природним чином стимулює кожної людини займатися своєю справою, а не збиватися в зграї в надії успішно понишпорити по чужих коморах.

Tabrett переконаний, що саме обмеження влади держави, відмінна риса Європи і особливо США, у порівнянні з усім іншим світом. За рахунок ліквідації свавілля влади спочатку Європа, а потім і США (як заокеанське продовження європейської цивілізації) пішли у відрив від мусульманських країн і Китаю, багатія і створюючи нові технології і способи застосування капіталу.

Ідеї Бетелла, щодо ключового впливу правою системи і гарантій власності не стільки нові, скільки добре забуті старі і не особливо популярні в наш час. Ще в 1848 році англійський економіст Джон Стюарт Мілль писав, що всевладдя чиновників паралізує всяку господарську діяльність. І це куди гірше бандитських нападів та пограбувань. Від грабіжників можна відкупитися або вступити з ними в боротьбу, а чиновники здатні довести до розорення кого завгодно. Особливо якщо вони непідкупні і рішучі у викоріненні псування.

Ідеї Тома Бетелла перегукуються з роздумами перуанського економіста Ернандо Де Сото, який також пов'язує проблеми економічного розвитку країн Третього світу, в першу чергу з незахищеністю приватної власності перед обличчям всесильного і схильного до постійних експериментів чиновництва.

Рідні яри

В Україні тема захисту приватної власності й обмеження влади чиновництва, м'яко кажучи, не належать до числа важливих і популярних. Швидше навпаки. Українські інтелектуали, як правило, виношують плани особливої ролі держави в побудові щасливого і заможного суспільства. Реалізувати такі плани ще жодного разу в повному обсязі не виходило, але тим не менш, вони живучі.
Два роки тому, одразу після революції, колишній російський капіталіст і грузинський реформатор Каха Бендукідзе намагався переконати українців, що головне завдання реформ - це максимально обмежити держава в економіці, захистити приватну власність і позбавити правоохоронців можливості за власним бажанням втручатися в господарську діяльність. Але, незважаючи на велику популярність Бендукідзе серед реформаторської еліти, в Україні, ідеї утискання впливу держави на економіку, популярністю не користуються, швидше навпаки. Всі надії українці пов'язують саме з посиленням державного втручання, причет в найрізноманітніших формах, починаючи від доброї ідеї тотальної боротьби з корупцією до народних планів розкуркулення олігархів.

Заморські експерти, в тому числі і представники МВФ не особливо разубеждают українців. Рекомендуючи при цьому, навести порядок з бюджетною дисципліною, збалансувати бюджет і таргетувати інфляцію.

Таємниця скарбу

Проблемами приватної власності, економісти МВФ особливо українців не напружують. А в тому випадку, коли мова заходить про продаж сільгоспземлі, що МВФ якраз рекомендує, спрацьовує колгоспна ідея священної загальності народного добра, тому, погодитися на такий блюзнірський акт українцям ніяк не можна.
Сумно про це говорити, але поки українці не зрозуміють того, що було ясно як божий день ще на початку XIX століття, а саме, що правова система, що обмежує свавілля держави та захист приватної власності і є та причина, через яку Захід випередив у розвитку близьких і далеких сусідів, успіхів у реформуванні нам не бачити, як своїх вух. Хоч під чуйним керівництвом МВФ, хоч без нього. Можна ще 250 років реформуватися, боротися з корупцією і ділити неправильно розділену власність, при цьому кожен раз дивуватися, чому ж нічого не виходить?

Поки так склалося, що останнім поборником прав приватної власності в Україні був чи не гетьман Павло Скоропадський, без малого 100 років тому, інша політична братія починаючи від патріотів і націоналістів і до крайніх комуністів, вимагала націоналізації, контролю і регулювання під самими екзотичними гаслами. Від боротьби з розкрадачами соціалістичної власності і до агітації за заборону офшорів. Відмовлятися від такого захоплюючого заняття ніхто не збирається. Принаймні, у середньостроковій перспективі, це означає, що жити доведеться скромно, суворо виконуючи приписи ескулапів з МВФ і абсолютно щиро не розуміючи, чому ж нічого не виходить?