Соціологія корупції. Чому 77,6% стали новою фобією Банкової

Зазвичай соцопитування проводяться, щоб виміряти суспільні настрої. Але іноді вони грають ще й роль тестів для влади. Саме так сталося з дослідженням фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, яке виміряло народну думку про відповідальність Володимира Зеленського за корупцію у виконавчій владі. Бурхлива реакція президентських соратників показала, що це питання для них дуже болюче. І це не могли не помітити союзники та кредитори України, тим більше, що дослідження проводилося фактично на гроші західних урядів.

Два опитування в одній упаковці

Хоча тригером для влади стало питання про відповідальність Зеленського, проте дослідження проводилося не лише для того, щоб констатувати проблему, але і для пошуку рішень. Ці дві цілі висвітлено і в назві проекту: "Сприйняття загрози корупції громадянами: оцінка влади та вимоги до змін під час війни".

Оцінці влади було присвячено перший етап дослідження, який "Демініціативи" провели спільно з КМІС у липні. Одне з питань звучало так: "Які перешкоди, на Вашу думку, зараз існують для підприємницької діяльності в Україні?" Респонденти могли вибрати скільки завгодно з 10 запропонованих перешкод. Перше місце посіла корупція (46,7%), яка помітно обігнала навіть руйнування через війну (36,7%), неадекватну систему податкового адміністрування та контролю (36,1%) та слабку підтримку з боку держави (35,9%). Ще нижче опинилися відтік фахівців та підприємців за кордон (28,9%), відтік працівників за кордон (27,6%) та різке зниження попиту на товари та послуги (25,8%). Тобто корупція в очах українців виглядає зараз більшим лихом для бізнесу, ніж навіть наслідки війни.

Очевидно, що йдеться насамперед про корупцію в центральних і місцевих структурах виконавчої влади. У цьому контексті цілком доречним було питання про Зеленського. 77,6% респондентів погодилися із твердженням, що президент несе пряму відповідальність за корупцію в уряді, військових адміністраціях. І лише 18% не погодилися. На кожного незгодного — четверо згодних. Отже, суспільство чітко вказало, хто зобов'язаний постаратися (і на кого потрібно тиснути), щоб корупція у виконавчій владі зменшилася.

Саме на це питання бурхливо відреагувала влада. Настільки бурхливо, що виникає підозра, чи не для того знадобилася ця демонстративна неадекватність, щоб відвернути увагу від другого етапу дослідження, який "Демініціативи" провели разом із соціологічною службою Центру Разумкова у серпні.

Другий етап був присвячений не оцінюванню влади, а змінам, яких можна вимагати під час війни. Зокрема, респондентів запитували, чи доречно з боку закордонних партнерів України було б запровадити підхід, за якого військова допомога Україні надавалася б лише за умови ефективної боротьби з корупцією в Україні. 55,1% погодилися, 28,6% – ні. На кожного незгодного — двоє згодних.

Це дуже тривожні цифри для влади. Більше половини українців готові запропонувати західним партнерам використати військову допомогу як важіль тиску на Київ, щоб зменшити корупцію. Очевидно, що якби проблема корупції була другорядною, то це питання отримало б 100% відповідей "ні": яка до біса боротьба з корупцією, нам потрібна військова допомога без жодних умов. Але корупція під час війни досягла таких масштабів, що більшість українців готові ризикнути західною військовою допомогою, якщо це змусить владу менше красти.

Ще один важливий інструмент примусу влади був запакований у запитання: "Чи погоджуєтеся Ви з твердженням, що зараз варто менше публічно критикувати українську владу, навіть якщо є підозри у корупційних зловживаннях певних чиновників, адже це дестабілізує ситуацію в країні та зменшує довіру закордонних партнерів до України?" Погодилися лише 35,4%, не погодилися – 52,5%. Тобто на кожних двох згодних — три незгодні. Більшість українців уже відкидають улюблену тезу позитивних блогерів Банкової, які стверджують, що всі розповіді про корупцію українських топ-чиновників — це російська ІПСО (інформаційно-психологічна операція) проти України. І цей факт теж напевно не залишать поза увагою західні партнери.

Перший етап дослідження (липневий) фінансувався Празьким центром громадянського суспільства, який у свою чергу фінансується урядами Швеції, Чехії, Великої Британії, США та Фінляндії, Єврокомісією та трьома благодійними фондами (Oak Foundation, Wellspring Philanthropic Fund, King Baudouin Foundation). Другий етап (серпневий) був проведений за підтримки програми MATRA, яка фінансується посольством Нідерландів в Україні.

Тест на адекватність

Щойно було оприлюднено результати дослідження, представники законодавчої, президентської, виконавчої гілок влади один за одним почали виступати із заявами, переповненими обурення на адресу тих, хто наважився розповісти українцям, що переважна більшість їх (77,6%) вважає президента прямо відповідальним за корупцію в уряді та військових адміністраціях.

Причому навіть найвищі високопосадовці з-поміж критиків дослідження не посоромилися перекрутити формулювання питання — мабуть, так їм здалося легше дискредитувати авторів дослідження. Вони постаралися підмінити корупцію в уряді та військових адміністраціях (тобто в органах, які зараз справді повністю підконтрольні Зеленському та його офісу) більш розмитими формулюваннями на кшталт "корупції в Україні" або навіть взагалі "побутової корупції".

Наприклад, друга особа у державі (після президента) голова Верховної Ради Руслан Стефанчук не посоромився використовувати непарламентські висловлювання. Він заявив, що "широко розтиражовано соцопитування", у якому "великий відсоток вважають відповідальним за корупцію у країні Президента". І далі він перейшов до звинувачень: "Намагаються під одну гребінку встелити всіх: і тих, хто в цей складний час працює на державу, і тих, хто є хитродупими та ницими місцевими князьками або високопосадовими казнокрадами, що скористались війною та кладуть бруківку чи крадуть на закупівлях для армії. Хтось дуже хоче в цей складний час вбити клин між нами, українцями".

Голова парламентської фракції правлячої партії "Слуга народу" Давид Арахамія взявся викривати "маніпулятивне дослідження про те, що нібито українці вважають, що за всю побутову корупцію відповідає Президент України". Й одразу обурився: "Чому саме президент має відповідати за бруківку, стадіони, тенісні корти та інший непотріб під час війни?" До того ж Арахамія вигадав, що згідно з цим опитуванням Зеленський мусить "замінити собою всю антикорупційну вертикаль, на яку країна та партнери витратили мільярди". Наче Зеленський і "слуги народу" не мають повноважень позбутися корупціонерів в уряді та військових адміністраціях і зобов'язані чекати, коли це зроблять НАБУ, САП та ВАКС.

Загалом подібними розширеними формулюваннями Стефанчук та Арахамія працюють проти Зеленського. Адже вони фактично розповідають народу, що згідно з соцопитуванням переважна більшість українців вважають Зеленського відповідальним за всю корупцію в Україні, навіть за побутову. Ще далі пішов віце-прем'єр — міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. Він розцінив думку народу як "цілеспрямовану атаку" на Зеленського.

"Дуже дивними є результати опитування про те, скільки українців вважають президента відповідальним за корупцію. Схоже на цілеспрямовану атаку", — обурився Федоров. І далі почав натякати, що це вигідно ворогові: "Як соціолог за освітою, скажу, що опитування можуть бути потужним інструментом управління суспільною думкою. Враховуючи несприйняття корупції українським суспільством, навкруги якого запитання будувалася б маніпуляція? Кому може бути вигідно саме так використовувати цей інструмент сьогодні?"

З подібними натяками виступив і секретар РНБО Олексій Данілов. "Соціологія в умовах війни — це ефективна зброя і висока відповідальність. Мистецтво формулювати запитання — це гарантія очікуваного результату… Добре, коли маєш можливість у безпечному тилу гратися в клікабельність майбутніх заголовків, погано, коли це не допомагає фронту, ще гірше — коли шкодить". Тобто секретар РНБО всерйоз розповідає, що дослідження, проведене на гроші західних урядів, про сприйняття корупції громадянами під час війни — шкодить фронту. Не корупція шкодить, а дослідження про корупцію.

Звісно, Данілов має рацію в тому, що соціологія — це зброя. У цьому випадку це зброя проти корупції. І ще це тест на адекватність. Стефанчук, Арахамія, Федоров, Данілов та ряд дрібніших діячів в один голос (очевидно, по одній команді з Банкової) обурилися зброєю проти корупції — і тим самим Банкова провалила тест.

Ефект із посиленням

Якщо порівнювати результати опитування та реакцію влади, то за своїм впливом реакція виявилася на порядок сильнішою. Це схоже на ефект Стрейзанд з тією різницею, що тут йдеться про спробу не сховати інформацію, а дискредитувати її. Новина про те, що 77,6% українців вважають Зеленського відповідальним за корупцію у виконавчій владі, промайнула б і забулася, подібно до всіх тривіальних новин. Але коли представники влади один за одним почали обурюватись думкою народу, народ почав виявляти все більший інтерес до цифр соціологів.

Люди в соцмережах відправляють один одному скріни новин, посилання на першоджерела та одночасно — цитати Стефанчука, Арахамії, Федорова, Данілова та ін. На рівному місці влада отримала приріст обурення. Бо люди переважно солідарні з 77,6% респондентів соцопитування і приміряють усі звинувачення на себе: якщо я вважаю президента відповідальним за корупцію в уряді, то я працюю на російську ІПСО?

Українці вважають Зеленського відповідальним взагалі за все (і хороше, і погане), що робить виконавча влада, бо й урядовці, і глави військових адміністрацій підбиралися на Банковій. Причому офіс Зеленського за чотири роки доклав титанічних зусиль для того, щоб закріпити у суспільній свідомості формулу про всесилля та всевладдя президента. І 77,6% — вони аж ніяк не "погані" для влади, вони лише наголошують на високому рівні довіри до Зеленського, відповідального в очах громадян за будь-яку складну проблему. Тому коментарі "захисників" президента виглядають тим паче неадекватно.

Із західними партнерами — та сама ситуація. Для них результати соцопитувань — це лише невелика деталь у загальній картині. Соціологи виміряли суспільні настрої та з'ясували (цілком передбачувано), що в українському суспільстві зріс запит на боротьбу з корупцією та на увагу медіа до цієї теми. Напевно, західні партнери могли б якось використати це у своєму діалозі з українською владою, але навряд чи соціологічні дані мали б вирішальне значення у якомусь принциповому питанні. Однак далі Захід побачив щось несподіване: абсолютно дивовижну реакцію влади на нормальне питання в соцопитуванні.

Західні політики привчені, що воювати із соціологами має не більше сенсу, ніж намагатися помститися термометру, коли незадоволений температурою. Висловлювати підозри у маніпуляціях чи підтасовуванні можна тоді, коли є незаперечні докази чи аргументи, переконливі для професійної спільноти соціологів. Інакше ти виглядатимеш, наче жалюгідний невдаха, і зрештою справді станеш жалюгідним невдахою.

Саме таку дивну поведінку побачили зараз західні партнери: вкрай болісна реакція (яка свідчить про наявність серйозних проблем всередині української влади), голослівні звинувачення на адресу соціологів (аж до роботи на ворога), спроби перебрехати та висміяти результати. Справа вже не в 77,6%, а в тому, що наша влада чомусь дуже боїться цих 77,6%.

Такі історії не проходять безслідно для стосунків. Захід і раніше відчував деяку недовіру до слів української влади про нульову толерантність до корупції. Нині все стало ще гірше.

Ну і згода українців, що західну військову допомогу треба пов'язувати з боротьбою з корупцією — це теж сигнал, важливість якого є високою. Захід отримав новий інструмент тиску на нашу владу. Сподіватимемося, що справа не дійде до ультиматумів: спочатку — виконання обіцянок, і тільки після цього — відновлення допомоги. Однак виключати такий варіант не можна. Вже не можна.