Знести купол. Чим небезпечний "змова Савченко" в епоху постправды

З одного боку, озвучені генпрокурором Юрієм Луценко звинувачення Савченко безпрецедентно серйозні. У той же час подробиці змови - Савченко нібито планувала обрушити купол будівлі на Грушевського за допомогою гранатометів, закидати гранатами президію, а потім добивати з автоматів вижили і навіть вербувала для цих цілей бойовиків - звучать як сценарій дешевого треш-бойовика, а тому викликають природне недовіру.

Луценко стверджує, що має докази сказаного, причому "незаперечними", але поки що нікому їх не показує і, швидше за все, не покаже ще довго, адже щоб зняти недоторканність чітко за процедурою, потрібно як мінімум тиждень.

Сама Савченко звинувачення коментує дивними посмішками і просторовими міркуваннями про те, що військовий переворот для України - це річ очікувана і позитивна. При цьому обвинувачена у тероризмі як ні в чому не бувало приходить на роботу в парламент, звідки її випроваджують колеги під приводом наявності у Савченко в сумочці пістолета і бойових гранат. Сама Надія Вікторівна факт того, що ходить в Раду збройної, не заперечує, але й не підтверджує, додатково підігріваючи інтригу. А вечори проводить на ток-шоу, явно насолоджуючись тим, що вона знову головна зірка і самий обговорюваний політик.

Деякі подробиці наявних у слідства доказів, розкриті джерелами "ДС", мало що додають до наличествующему абсурду. У Луценка нібито є запис розмов Савченко, де та обговорює плани стріляти по куполу Ради з вікна готелю "Київ", для чого навіть забронювала номер, і стверджує, що не тільки завербувала деяку кількість бійців, але і проводить з ними тренування на Трухановому острові.

Прості українці, з одного боку, сприймають те, що відбувається, як чергову серію українського політичного цирку, і щосили іронізують і над Луценком, і над Савченко, придумуючи жарти і витівки і малюючи "фотожаби". При цьому чимала частина українців, прислухаючись до того, як Надія Вікторівна повторює темники Кремля і несе періодично явну нісенітницю, всерйоз побоюється, що Савченко достатньо божевільна, щоб і справді затіяти щось на зразок збройного заколоту.

У сухому залишку вийшов класичний зразок політичного трагіфарсу епохи постправды, коли суспільство має справу не з фактами і навіть не з інтерпретацією фактів, а з інтерпретаціями інтерпретацій. Та головна проблема навіть не в тому, що факти просто невідомі, а в тому, що під шарами інтерпретацій вони втрачають будь-яку цінність, адже в епоху постправды важливий уже не факт, а те, що про нього говорить і думає більшість.

Від усього цього трагікомічного балагану страждає в першу чергу українська влада, яка вільно або мимоволі сама й допомогла його згенерувати. Посудіть самі, генпрокурор особисто озвучує звинувачення народному депутату в особливо тяжкому злочині, стверджуючи, що має докази, але ці докази тримає в таємниці. При цьому він чудово усвідомлює, що розкриті ним деталі задуманого злочину звучать як мінімум вкрай нетривіально і без доказів будуть сприйняті переважною масою людей як дивні вигадки, а то й просто маячня. Не може Луценка не знати і того, що українці в масі своїй не довіряють ні йому особисто, ні ГПУ як органу, ні влади взагалі, і це лише підсилює ефект зневіри.

З точки зору оперативної роботи все, що сталося, теж виглядає вкрай безглуздо. Навіщо публічно затримувати Рубана на лінії розмежування з фургоном зброї, при цьому не затримуючи нікого з його спільників, якщо можна продовжувати "вести" його далі, фіксувати зустрічі і розмови, щоб потім у потрібний момент накрити разом усіх.

Те ж саме і з Савченко. Якщо дійсно є переконлива оперативна інформація про підготовлюваний теракт або збройний переворот, то куди логічніше продовжувати негласне спостереження, щоб влаштувати сюрприз змовникам безпосередньо перед вчиненням злочину. Якщо б "банду Савченко" затримали з гранатометом в номері готелю "Київ", питань і приводів для жартів у всіх було б куди менше.

Та й озвучувати все те, про що говорив Луценко, потрібно одночасно з демонстрацією доказів і тоді, коли змовники нейтралізовані, а "отаманша Савченко" вже не буде мати можливості ходити по Раді і телеефіри.

Якщо ж все, про що говорить Луценко, це лише політичний спектакль, і ніяких переконливих доказів він надати не зможе, то затівати таке уявлення - це свідомо шкодити своїй політичній кар'єрі і виставляти себе на посміховисько.

Словом, чим би врешті-решт ця історія не закінчилася, при такому початку Луценко особисто або Банкова взагалі навряд чи зможуть занести його собі в актив. А ось для Савченко, якщо вона вийде сухою з води, а не потрапить у в'язницю під вантажем генпрокурорских доказів, "збройний заколот" може обернутися політичним відродженням.