Снайперський терор. Чому ВСУ більше не мстять за кожного загиблого на Донбасі
Так, тільки за вересень загинуло 11 бійців, причому не тільки ВСУ, але і Національної гвардії (причому не тільки зведеної групи полку "Азов", але і, наприклад, 15-ї бригади, яка дислокується у Слов'янську). І це не рахуючи кілька десятків поранених, частина з яких ніколи не повернеться в стрій.
Мало того, з відповідальністю можна говорити, що в наявності новий виток снайперської війни і війни малих груп. Адже практично всі загиблі були або вбиті снайперами супротивника, або загинули в ході спроб розвідувальної діяльності на передових позиціях. Як, наприклад, помер від ран в харківському госпіталі в суботу 14 вересня старший сержант Максим Кондратюк з 8-го окремого полку спецпризначення. За наявними даними, він разом з групою підірвався 10 вересня на мінному полі при виході після виконання бойового завдання в глибині оборони противника.
Найбільша кількість наших втрат останніх днів доводиться насамперед на маріупольське напрямок і Светлодарскую дугу. Найбільші втрати нині несе 36-я бригада морської піхоти, де загинуло за короткий час відразу двоє морпіхів (11 вересня) і ще один боєць, командирований з Повітряних сил України (2 вересня).
Поки що не зовсім зрозумілі обставини загибелі від кульового поранення 13 вересня під Павлополем майора 74-го окремого розвідувального батальйону. Але за штатним розкладом і досвіду війни 2014-2015 рр. це як мінімум командир роти глибинної розвідки. Тобто досить підготовлений офіцер специфічного підрозділу.
І причин для такого різкого збільшення кількості втрат відразу декілька. Ще в кінці липня Головне управління розвідки Міноборони України повідомило про те, що з території РФ на тимчасово окуповану територію в Донецькій і Луганській областях прибутку додаткові снайперські підрозділи, озброєні в тому числі і снайперськими гвинтівками іноземного виробництва.
Тоді до цього повідомлення більшість військових спостерігачів поставилися з певним скепсисом. Маючи для цього всі підстави — так як офіційні повідомлення про війну на Донбасі в останні місяці відрізняються неповнотою і перекручуванням фактів. Проте події останніх днів змушують по-іншому подивитися на подібні повідомлення. Судячи по збільшенню кількості загиблих саме від прицільного снайперського вогню, з великою часткою ймовірності можна говорити про те, що частка істини в повідомленні від ГУР все-таки є. До того ж вересень — традиційна для російської військової машини місяць підведення підсумків річного циклу навчально-бойової роботи.
І скільки б не потішалися з "курсантів, здають заліки", однак російські генерали були б повними ідіотами, якби на всю котушку не використовували можливості війни на Донбасі для обкатки своїх військовослужбовців у бойових умовах. І починаючи з 2015 р. тенденція на те, щоб дати бойовий досвід максимальній кількості солдат і офіцерів, має місце бути в зоні зіткнення на окупованих територіях Донецької і Луганської областей.
І ще є пара політичних факторів, які прямо впливають на активність російських військових. Це насамперед наближення зустрічі в нормандському форматі і такий собі фактор тиску на наше політичне керівництво. Адже буквально кожна втрата військовослужбовця на фронті дуже болісно відбивається на рейтингу нового президента, який прийшов до влади з обіцянками світу на Донбасі. А тут втрата за втратою.
І є ще один суто військовий фактор — ще на початку року на кожен випадок загибелі військовослужбовця армійська угруповання влаштовувала акції відплати, наносячи удари артилерією дозволених Мінському калібрів за всіма раніше розвіданими об'єктів противника в тактичній глибині тієї ділянки, де загинув наш військовослужбовець. Відео таких ударів час від часу потрапляло в мережу не без прямої участі ИПСО, що давало серйозний ефект.
Нині ж зміна військового керівництва призвела до того, що санкціонувати подібні удари відплати просто нікому. Нещодавно призначені генерали не наважуються брати на себе таку відповідальність, розуміючи, що за нинішньої влади популістської вони цілком можуть стати такими собі козлами відпущення.
А наявні у командирів передових підрозділів вогневі засоби явно недостатні для нанесення противнику помітної шкоди. Тому супротивник, відчувши свою безкарність, розгорнув справжній снайперський терор на так званих "нульових" позиціях.
І, як бачиться, у разі продовження такої практики противник цілком може піти на подальше посилення тиску і розгортання диверсійних дій в найближчому тилу. За п'ять років війни таке бувало неодноразово, і тут арсенал бойових акцій досить широкий — від мінування доріг постачання до ракетної полювання на будь-армійський транспорт в зоні досяжності комплексів протитанкових ракет.
Чи має наше військове керівництво прописані реальні кроки на випадок такого негативного сценарію — велике питання. Адже велика частина штабних офіцерів, які мають досвід реакції на такі дії противника, нині або відправлені в запас, або відсторонені від штабної діяльності. А новопризначені бойові командири все ще мають явно недостатній досвід для гнучкого реагування на зміну ситуації на фронті.
Таким чином, на жаль, з великою часткою ймовірності можна говорити про те, що в найближчі дні втрати нашої угруповання на Донбасі можуть тільки зрости. Адже, не отримуючи гідну відповідь реакції, противник отримує всі можливості для посилення своєї бойової активності.
