Вірусний контент. Що Україна зобов'язана зробити для російської пісні
Набрав сьогодні чинності закон про квоти на національний аудіовізуальний продукт, знову підняв питання про мовну політику України. "Чи має право українська держава законодавчо примушувати до використання державної мови в публічній площині?" - Питання сформульоване невірно. "Чи є в України причини, щоб не вводити квоти на присутність української мови в теле та радіо ефірах?". Спробуємо поміркувати на цю тему.
В рамках звіту Ради Європи було презентовано доповідь "Про розподіл повноважень інституцій у сфері інформаційної політики та медіа в Україні". У ньому говориться: "Якщо Україна вже зараз хоче привести своє законодавство у сфері мовлення у відповідність із законодавством ЄС, слід розуміти, що 50% квота на вітчизняну аудіовізуальну продукцію несе значний ризик порушення законодавства ЄС. Жодна країна-член ЄС не має такої високої квоти для вітчизняної аудіовізуальної продукції". Автори доповіді стверджують, що квоти часто використовуються як інструмент впливу на ринок, "для запобігання продажів на внутрішньому ринку продукції вітчизняних виробників". І навіть наводять приклад Франції, яка знизила свої квоти з 50% до 40% після переговорів з Комісією ЄС.
Так що, квоти у світі все ж присутні. Для захисту ринків, національних виробників. От тільки Україна на відміну від Франції воює. Тому захист у такій ситуації не право, а обов'язок держави. Не зайвим буде зауважити, що зростання кількості національних виконавців в нашому українському варіанті одночасно стають інтересами культурної безпеки. Адже збільшення попиту на український продукт призведе до зростання конкуренції на національному ринку. А це значить, що будуть створені умови для розвитку національного культурного продукту. Коли Україна готується до вступу в Європейський Союз (а станеться це явно не в найближчі роки), ніщо не завадить їй переглянути або навіть скасувати квоти. Українська ситуація відрізняється від французької хоча б тому, що українці сьогодні змушені захищати українську державну мову, а не тільки продукт у вигляді пісні, фільми, книги. Це схоже на захист мов національних меншин від вимирання. От тільки мова йде про країну, її національній мові та її публічному просторі в умовах іноземної агресії. Сам факт необхідності квотування означає, що у нас дійсно великі проблеми.
Війна, яку веде Україна - це боротьба за здобуття стійкості необхідної для виживання національної держави. Протистояння ідеї введення квот на різноманітних майданчиках, говорить про те, що Україна, захищаючи свій культурний та інформаційний простір, наступила на хвору "російську мозоль". "Русский мир", що руйнує національні культури, можна порівняти з вірусом ослаблює організм. Адже окупованими українськими територіями виявилися саме ті регіони, де ідея "російського світу" і російськомовного простору перемогла. Спочатку пісні, потім танки. А не навпаки.
Противники введення квот пояснюють свою позицію тим, що такий захід суперечить законодавству Європейського Союзу, побоюваннями про долю "вільного ринку" в Україні. Хтось намагається захищати інформаційний простір країни від національної "архаїки", стверджуючи, що кожна третя українська пісня в ефірі - це нездійсненно, нерозумно і несучасно. Ніхто всередині країни вже не наважується взяти на себе роль "захисника прав російськомовних". Тому що це більше не приносить політичних дивідендів. При цьому свідомо замовчується, що квоти спрямовані не проти продукції світових виконавців, а на захист національного інформаційного простору від присутності в ньому агентів країни-агресора.
За роки незалежності українська мова все ж став превалювати в політичному і державному секторі. Політики і чиновники з високих трибун говорять державною мовою. Приватно говори як хочеш, але якщо ти претендуєш на керівну посаду в українській державі ти повинен не просто знати, а використовувати в публічному просторі державна мова. Еліти є прикладом, який впливає на поведінку мас. Мільйони починають наслідувати їм, прагнучи досягти свого життєвого успіху. Обов'язкова присутність державної мови в таких публічних і престижних професіях, як музиканти, теле-і радіоведучі робить його модним трендом і необхідною умовою для входження в інформаційну і творчу еліту країни. Процес русифікації таким чином звертається назад. І якщо раніше для успішної кар'єри потрібен був "хороший російський", то вже сьогодні без знання літературної української мови в публічних професіях робити нічого. Ще трохи і не володіти українською мовою в Україні, стане ознакою маргінальності. Допустити цього "русский мир" звичайно ж не може. Повернення української мови в статус мови культурних, професійних, політичних і державних еліт ставить хрест на ідеї "русского мира" в Україні.
Кінцева мета квотування полягає не тільки в тому, щоб національний продукт розвинувся і зміцнів до такої міри, щоб гідно конкурувати на внутрішньому ринку з світовими аналогами. Вона в першу чергу в тому, щоб вирвати країну з під влади колишньої метрополії. Тим більше коли вчорашня "тюрма народів" не ховаючись проводить політику агресивної культурній та ідеологічній, а тепер і військової експансії в Україні. І тут ми знову можемо повернутися до нашого початкового питання. "Чи є в України причини, щоб не вводити квоти на присутність української мови в теле та радіо ефірах?" - Причини звичайно ж є. Але, не в України і не українські. Україна вводить квоти, що розширюють використання державної мови в національному публічному просторі бо бореться за виживання і не страждає схильністю до загальнонаціонального суїциду. Дивно було б не підтримати таку добру і зрозумілу мету.
