Смертоносні птиці. Чому "гібридами" варто боятися українських вертольотів

Хоча країні дістався великий парк вертольотів Мі-24 (за деякими даними, до 350 "бортів"), однак бездумний експорт кінця 1990-х - початку нульових, а також відсутність програми з продовження льотного ресурсу та модернізації машин призвели до того, що в строю, за найоптимістичнішими підрахунками, було близько 70 машин. В ході боїв на Донбасі було втрачено чотири машини (ще одна у катастрофі в 2015 р.).

Програма модернізації вертолітного парку, прийнята в 2015 р., призвела до того, що з "загашника" витягли вже відпрацьований варіант модернізації. Мова йде про так званому Мі-24ПУ-1, який формально був прийнятий на озброєння в 2012 р.
Основною відмінністю цієї машини стала установка нових двигунів виробництва запорізького ВАТ "Мотор-Січ", що дозволило збільшити дальність польоту, поліпшити льотно-технічні характеристики вертольота, зокрема маневреність і швидкопідйомність.

Істотно була змінена авиаоника: були встановлена нова система збору і реєстрації польотної інформації БУР-4-1-07, ультракороткохвильова радіостанція КУ-196В, аварійний радіомаяк ЄВС-406АFНМ, а також радіолокаційний відповідач GТХ-327 з датчиком висоти АК-350. Не так суттєво, але змінилася система управління озброєння - так, вперше на українських вертольотах з'явилася лазерна система формування прицільної марки ФПМ-01КВ, був модернізований стрілецький приціл АСП-17ВПМ-У.

Вперше в історії української авіації бойові вертольоти отримали можливість літати і застосовувати озброєння в нічних умовах. Для цього була встановлена супутникова навігаційна система GPS МАР-695, а до складу індивідуального спорядження екіпажу включені захисні авіаційні шоломи ТНL-5NV з окулярами нічного бачення РNL-3 польського виробництва. Для забезпечення можливості застосування окулярів нічного бачення на борту виконана адаптація внутрішнього і зовнішнього обладнання світлотехніки вертольота. Крім того, за рахунок встановлення нових засобів бортовий захисту (станції оптико-електронного придушення "АДРОС" і пристрої викиду перешкод "АДРОС" КУВ 26-50) була значною мірою збільшена виживання екіпажу в умовах застосування противником ПЗРК.

Але цей варіант відрізняється істотним недоліком - в списку штатного озброєння Мі-24ПУ-1 так і не з'явилися Птури і кероване озброєння. При цьому існує і варіант Мі-24ПУ-2 (правда, в єдиному екземплярі на заводі "Авіакон"), який вже пристосований для застосування ПТКР "Бар'єр-В" українського виробництва та оснащено сучасним французьким устаткуванням. Однак з-за проблем з поставками західної авіоніки і досить великої вартості поки вертольотів цієї модифікації на озброєнні немає.

Зате всі надіслані на капітальний ремонт Мі-24П зараз модернізуються за цим варіантом. Причому навіть такий бюджетний варіант дозволив серйозно посилити можливості наших вертолітників, що було продемонстровано під час масштабних нічних навчань 93-ї мехбригади на полігоні Широкий Лан у ніч на Хеллоуін": наступальні дії армійців з повітря підтримували вертолітники однієї з бригад.

Другим напрямком для збільшення якості та кількості бойових вертольотів в наявності є прийняття на озброєння бойового варіанту транспортно-бойового вертольота Мі-8 - Мі-8МСБ-Ст. Крім основних функцій у вигляді транспортування вантажів та особового складу вертоліт отримав можливість знищувати броньовану техніку, вогневі точки та живу силу противника. З двох пілонів запорізького виробництва можливе застосування ракетного некерованого озброєння (ракети типу С-8 і С-13), бомбардувального озброєння (керованих і некерованих авіабомб масою 100, 250 і 500 кг), контейнерів зі стрілецько-гарматним озброєнням (двухствольная гармата ГШ-23Л, гранатомет АГ-17А, кулемети ГШГ-7,62 і ЯкБ-12,7). І найголовніше - екіпаж нарешті отримав можливість застосування керованого ракетного озброєння у вигляді ПТКР РК-2В "Бар'єр-В". За деякими даними, кілька вертольотів вже модернізовано за цим варіантом.

Цікавим є також варіант озброєння, відомості про яку потрапили у відкриту пресу буквально на днях. Судячи по єдиній фотографії, відпрацьовується також варіант озброєння Мі-8МСБ-В ракетами класу "повітря-повітря" типу Р-73.

Цікаво, що, по всій видимості, повернулися до робіт ще радянських часів, коли у другій половині 1980-х років частина Мі-24 радянської армійської авіації були озброєні ракетами "повітря-повітря" Р-60 (при цьому відпрацьовувався варіант і з Р-73, проте розпад Союзу завадила цим роботам). Пуск ракети виконував льотчик, прицілюючись за допомогою АПС-17В і довертаючи машину до моменту захоплення цілі інфрачервоною головкою ракети (яка має можливість самонаведення).

При цьому залишається відкритим питання, яким чином вирішена проблема (і вирішена взагалі) з швидкісним режимом - для пуску ракети Р-73 потрібна мінімальна швидкість дещо більше, ніж Мі-8.

У разі якщо нашим інженерам вдалося вирішити цю проблему, то "вертолітні ракетоносці" будуть грізною зброєю. Адже Р-73 - ця одна з перших у світі всеракурсных ракет малої дальності, здатна вражати цілі на дальності до 30 км не тільки на догонных, але і на зустрічно-пересічних курсах. Причому ракета атакує мета при будь-якому початковому положенні, дозволяє перехоплювати цілі, що летять в широких діапазонах висот та швидкостей. Цікаво, що для підвищення ймовірності ураження цілей на пересічних курсах в голівки самонаведення проводиться зміщення точки наведення з сопла на фюзеляж мети.

Існує в проекті і збройний варіант легкого вертольота Мі-2МСБ, який нині активно проходить державні випробування. Так, нещодавно були продемонстровані кадри пуском з його борту 122-мм некерованих ракет С-13. Однак це навряд чи варто розглядати як повноцінний бойовий вертоліт - скоріше це навчальний вертоліт для відпрацювання курсантами-вертолітниками основ бойового застосування (для економії ресурсу Мі-24 і Мі-8).

Таким чином, є серйозні підстави говорити, що бойова складова української вертолітної авіації поступово збільшує ефективність і при наявності фінансування парк бойових Мі-8/24 може ще послужити з добрий десяток років - поки не будуть знайдені кошти для придбання авіатехніки західного зразка.