З Мінська з любов'ю. Скільки протримається Станиця Луганська без влади взагалі
Чергове вересневе перемир'я на Донбасі крім помітного зменшення кількості обстрілу принесло і чергові проблеми, пов'язані з тиском західних партнерів і бажанням політичного керівництва країни продемонструвати намір йти у фарватері мінських домовленостей. Мова йде про франко-німецької ініціативи створення демілітаризованих зон. Спочатку на вкрай обмежених майданчиках, а потім по всій лінії зіткнення.
Говорити про потрібність такого кроку не доводиться - якщо ми шукаємо рішення конфлікту дипломатичними методами, як це проголошується на всіх рівнях, то така демілітаризована зона - неминучий етап. І його проходили в ході врегулювання кількох конфліктів. Насамперед, мова йде про колишній Югославії. Однак у нашому випадку є суттєва відмінність - при створенні подібних зон туди вводилися збройні миротворці ООН. Залишимо за дужками ефективність такого кроку, але воно було помітно вище, ніж запропонований варіант передачі цих територій під контроль неозброєна (!) місії ОБСЄ без усіляких гарантій з боку "молодих республік" і Росії.
Тим більше незрозуміла позиція українських переговірників, які після декількох місяців переговорів вибрали три можливі локації для створення подібних демілітаризованих зон. І якщо питань з Золотим і Петровським майже немає - перше вже давно бажаний Теслярським другий пункт пропуску громадян на українську територію, а друге - досить непоганий можливий плацдарм для ЗСУ в Приазов'ї. То з третім пунктом - Станиця Луганська виникають дуже великі питання. Захоплення і утримання цього населеного пункту на березі Сіверського Дінця з липня 2014 року є важливим завданням для луганських бандформувань. А тепер мирним угодам його фактично українські військові передають "на блюдечку з блакитною облямівкою". Адже ні для кого не секрет, що подібні перемир'я в історії донбаської війни вже були і дотримувалися максимум 3-4 місяці. І вже зараз у прифронтовій зоні спостерігається масове переміщення техніки і особового складу бойовиків.
І ще один не менш важливий питання - підписуючи папери в Мінську хто-небудь думав про людей? Адже з трьох зон тільки тут в її межах знаходиться населений пункт - масово зруйнований, але в ньому живуть люди. І якщо слідувати букві угод, то тут не може бути ніяких збройних формувань - навіть міліційного типу. Однак ніхто не відміняв побутового криміналу, який на тлі насичення прифронтової зони зброєю, просто зашкалює. Як жити людям без влади?
Схоже про це подумали, тільки тоді, коли новина про "демілітаризації" частини Донбасу пройшла по всіх світових ЗМІ і всі хто хотів поставили собі "галочку" в графі "миротворець". Першим про це заговорив луганський губернатор Юрій Гарбуз, слідом прокотилися мітинги місцевих жителів, які протестували проти виведення українських військ.
І ось 29 вересня свою версію розвитку ситуації навколо Станиці Луганської висловила і головна "говорящая голова" Кабміну з проблем окупованих прифронтових територій - заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і ВПЛ Георгій Лою. Він заявив буквально наступне: "Я не знаю, яким чином буде відбуватися відведення зокрема, наприклад, у Станиці Луганській. Я чув... доповідь спікера АТО, що в Станиці була здійснена спроба атаки ДРГ. Цілком можливо, що Станиця буде виключено з цього переліку або перенесений термін".
При цьому він свою думку намагався видати за дійсність, кажучи про те, що розведення сил не торкнеться підрозділів Держприкордонслужби та МВС: "По-перше, в мінських домовленостях йдеться про те, що в зоні відводу будуть відсутні населені пункти, електростанції. По-друге, мова йде тільки про Збройних силах України, а не про прикордонників і підрозділах Міністерства внутрішніх справ". І я так вважаю, що бойовики і західні партнери зовсім не так трактують поняття "демілітаризована зона".
Тим більше, що сепаратисти зі сторінок своїх ЗМІ вже бадьоро рапортують про підготовчих роботах "по організації розведення сил і засобів" в районі Станиці Луганська, "демонтажу блокпостів в цих районах і перенесення їх на зазначене в Мінських угодах відстань".
Тобто формально вони як би виконують домовленості, але чого варті такі з дозволу сказати "кроки до мирного життя" ми бачили під Дебальцеве взимку 2015 року, коли великий шматок української землі був втрачений саме в результаті таких от як би домовленостей і перемир'я. І яких жертв коштували такі політичні реверанси нашої армії...
