Синьо-білий розлучення. Кому дістануться "золоті тапочки" Медведчука

У постпраздничных парламентських кулуарах стали пліткувати про швидкий і остаточно формалізованому розкол "Опозиційного блоку" з такою силою, що відразу кілька відомих партійців змушені були виступити з публічними спростуваннями з цього приводу.

Спочатку співголова фракції Юрій Бойко заявив про відсутність у його політичної сили намірів створити два крила на основі однієї "синьо-білої" партії, а чутки про розпад Оппоблока, мовляв, вигідні виключно влади.

Потім практично слово в слово бойківські тези повторив нардеп, співголова партійного політвиконкому Сергій Ларін, лише додавши офіціозні нотки: "На сьогоднішній момент ні політвиконком, ні політрада не збиралися і ніяких рішень не приймали. І тим більше не було з'їзду політсили".

Паралельно ж ще один знаковий парламентарій-оппоблоковец Сергій Льовочкін розповів про наявність у його партії "нової Антикризової програми, яка виведе країну на шлях розвитку", тим самим як би знімаючи з порядку денного взагалі будь-які натяки на внутрішньопартійні чвари і сварки.

Втім, у всьому цьому одностайність важко було приховати один важливий нюанс - вся вищеперелічена трійка політиків належить лише до одного оппоблоковскому стовпа, традиційно іменується "фірташівським". Само собою, даним поняттям експертне середовище оперує виключно за звичкою і для зручності, так як вплив олігарха Дмитра Фірташа на внутрішні процеси в Україні сильно обмежені як майже трирічним невыездом з австрійської Відня, так і його хронічним очікуванням своєї екстрадиції в США.

Однак особисті проблеми "віденського в'язня" не скасовують подальше групування тих політико-бізнесових персоналій, роками круживших навколо колись хрестоматійного газотрейдера RosUkrEnergo.

Але повернемося до наших крил. Як не дивно, а представники іншого партійного крила, орієнтуються на найбагатшого українського бізнесмена Рината Ахметова, не стали з "газовиками" дудіти в одну дуду, а вирішили зберегти інтригу.

То нардеп Ігор Шурма, чий син Ростислав працювати гендиректором на ахметовської "Запоріжсталі", на питання журналістів про майбутнє Оппоблока відповість вкрадливо: "В цьому житті можливо все". Його колега по фракції Дмитро Колесніков, колись стежить за інтересами Ахметова на Дніпропетровщині під час свого перебування на відповідному губернаторському посту при режимі Януковича, взагалі заявить, що остаточне рішення про єдність/поділ партії, мовляв, варто чекати наприкінці січня. Коли відбудеться спеціальне збори її акціонерів", що де-юре буде представлено у якості засідання парламентської фракції Опозиційного блоку.

Власне, про надмірну поточної автономізації "синьо-білих" свідчить хоча б той промовистий факт, що, на відміну від інших парламентських загонів, у фракції Оппоблока два офіційних лідера - "фірташевець" Юрій Бойко та "ахметовець" Олександр Вілкул.

До речі, обидва співголови останнім часом з респектабельних "професіоналів" у стрімкому темпі перетворюються у суспільному сприйнятті в звичайних забіяк-хуліганів або рядових клоунів, беруть участь у сміховинних флешмоби за типом виконання на вокзалах радянських пісень під гармошку. Мабуть, все це з-за відсутності реальної політичної роботи", а її, роботу, давно чекають партійні "запасні аеродроми".

Наприклад, з 2014 року і у "ахметовців", і у "фірташівців" в активі є свої заморожені політичні проекти - Індустріальна партія (ІП) у перше, і Партія розвитку (ПР) у других. У політрада ІП спочатку увійшли топ-менеджери Ріната Ахметова, Бориса Колеснікова і Вадима Новинського, а очолив нову партію вже згаданий Ростислав Шурма (сьогодні він очолює Запорізьку облорганізацію Оппоблока).

А ось на сайті ПР (не плутати "любителів розвитку" з абревіатурою Партії регіонів, хоча вона ідентична і, швидше за все, неспроста) досі керівником національного комітету значиться нардеп від Оппоблока Юрій Мірошниченко, а головою партійного виконкому - той же Сергій Ларін. Таким чином, формалізувати "синьо-білий" розлучення можна в два клацання, точніше, шляхом одночасного проведення двох партійних з'їздів.

Врешті-решт, чого вже тут гріха таїти - партійний організм оппоблоковцев не був єдиним з того моменту, коли перед парламентськими перевиборами-2014 колишні регіонали вимушено сіли в один човен через брак розумної того альтернативи. Заривши на час "сокира" старої ворожнечі, команди Фірташа-Льовочкіна та Ахметова-Колеснікова змогли-таки потрапити до Верховної Ради VIII скликання під псевдооппозиционным брендом, сформувавши там мало на що впливає, але третю за чисельністю фракцію, в якій на сьогодні перебуває 43 нардепа (один з яких - Вадим Рабинович - все ніяк не оформить свій офіційний вихід слідом за Євгеном Мураевым, соратником з нового партійного проекту "За життя").

Паралельно для випав з парламентської обойми Бориса Колеснікова був придуманий новий статус "прем'єра опозиційного Кабміну", а його "тіньовий уряд" сформували одні "ахметовці", за винятком лише двох "фірташівців" - "опозиційного глави Мзс Костянтина Грищенка і "опозиційного міністра соцзабезпечення" Михайла Папієва.

За останні два роки нічого в плані партійної консолідації Опозиційного блоку, в принципі, не змінилося: "фірташівці" і "ахметовці" зберігають свою підкреслену автономію один від одного. Але між ними - кілька людей з квоти Медведчука", що грає фактичну роль внутрішньопартійної "золотої акції".

І якраз завдяки небагатьом "медведчуковцам", які тягнуть з остаточним вибором, до якого табору пристати, на даний момент фактично зберігається формальне єдність фракції Оппоблока.

Адже за винятком кількох колишніх соратників кума Путіна (а це, насамперед, Нестор Шуфрич, брати Добкіни, Тарас Козак, Василь Німченко плюс "всілякий" Шурма), ні група Ахметова-Колеснікова-Новинського, ні команда Фірташа-Льовочкіна-Бойка не зможе сформувати свою самостійну депутатську групу, що вимагає наявності, як мінімум, 19-ти своїх членів.

Звичайно, "фірташівці" стверджують, що все у них з Медведчуком "на мазі", але факт складних відносин Льовочкіна з тим же Шуфричем всім давно відомий, Шурма навряд чи стане ризикувати кар'єрою в ахметовському "Метінвест" свого сина Ростислава, а брати Добкіни останнім часом взагалі схильні до усілякому "випадання з процесу".

Плюс для РПЦ, а, отже, і для Кремля, і для Медведчука досить важливим залишається фактор "мученика за російське православ'я" Новинського. Так що чаша терезів явно не схиляється в бік Льовочкіна і компанії, тому-то вони нині так неприкрито і вступили в останній бій за єдність Оппоблока.

До всього цього є ще один ключовий момент. А саме: за всю свою нетривалу історію головний осколок Партії регіонів спочатку знаходився в періоді напіврозпаду, а стримувала оппоблоковцев від самоліквідації тільки близькість виборів, причому як реальних, так і уявних.

У 2015 році внутрішні чвари були відкладені в сторону через місцевих виборів, на які вирішено було йти спільно, що показало свою відносну ефективність.

Так, у порівнянні з роком раніше, результат в середньому по всій країні було покращено на 2%, щоправда, навіть перші місця, які Оппоблок отримав у Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях в практичній площині не дозволили отримати свою більшість у відповідних облрадах, а їх головами все одно стали представники БПП.

Весь 2016-й пройшов під акомпанемент очікуваних перевиборів, так що на будь перебрендирование не було ні часу, ні сил. Таким чином, якщо в цьому році Опозиційний блок таки припинить своє існування, це буде означати, серед іншого, і те, що екс-регіонали зневірилися у швидких перспективи якої-небудь дострокової виборчої кампанії.