Шуфрич за життя. Чому Медведчук не довіряє Рабиновичу
Одіозний екс-есдек і колишній "регіонал" Нестор Шуфрич тепер ще й екс-"оппоблоковец". Днями лідер партії "За життя" Вадим Рабинович урочисто оголосив, що Нестор Іванович тепер його однопартієць. Мовляв, Шуфрич написав заяву на вступ до "За життя", а керівництво партії "позитивно вирішило це питання", а по-іншому і бути не могло, адже Шуфрич "своя людина", оскільки ще багато років тому "набив пику всесильному Льовочкіну".
Однак бажання Рабиновича зайвий раз нагадати Льовочкіну неприємні для нього події восьмирічної давності в даному випадку не найцікавіша частина історії. Догляд Шуфрича "під високу руку" Рабиновича знову змушує звернути увагу на бродіння в "Оппоблоке", який з самого моменту своєї появи не славився колишньої монолітністю породила його Партії регіонів.
Шуфрич, як всім добре відомо, був у "Оппоблоке" найдавнішим і відданим соратником кума Путіна Віктора Медведчука. Крім Нестора Івановича, серед правонаступників ПР є ще кілька депутатів, які орієнтуються на кума Путіна. Одним з таких депутатів називають екс-губернатора Харківщини Михайла Добкіна, який, до речі, не так давно вийшов з "Оппоблока", оголосивши себе безпартійним. До того ж у Харкові люди Добкіна і другого "батька-засновника" партії "За життя" Євгенія Мураєва не конфліктують, так що є всі підстави припускати, що Добкін теж приєднається до партії Рабиновича.
Решта "Оппоблока" ділиться на дві групи — Сергія Льовочкіна і Ріната Ахметова. І хоча прямих конфліктів між цими двома частинами фракції немає, але немає між ними і якогось загального політичного знаменника, крім, зрозуміло, любові до "російського світу". Правда, монополію на промосковську орієнтацію "Оппоблок" все одно вже втратив. І хоча розвалу фракції цієї політсили у нинішньому скликанні парламенту очікувати не варто — того ж списочнику Шуфричу виходити з фракції і втрачати мандат явно нема чого, — тим не менш на наступні вибори "оппоблоковцы", швидше за все, підуть різними колонами хоча б тому, що у них немає ні спільного бачення майбутнього, ні загального джерела фінансування, ні серйозної зацікавленості один в одному. Саме тому "Оппоблок", схоже, і підтримав так масово проект Виборчого кодексу, що передбачає, крім відкритих списків, і зниження прохідного бар'єру, а кілька маленьких партій при низькому бар'єрі завжди мають шанс набрати більше голосів, ніж одна велика.
Так що зараз екс-"регіонали" стурбовані в першу чергу тим, під якими вивісками йти на наступні вибори. І схоже, перехід Шуфрича — це рішення Медведчука застовпити за собою вже непогано розкручений бренд "За життя". Тим більше що у цієї партії є всі шанси виграти "тендер" на звання улюбленої української партії Путіна, а з впровадженням туди кума Володимира Володимировича ці шанси серйозно зростають. До того ж, крім розкрученого бренду, Медведчук буде розташовувати і серйозним медійним ресурсом у вигляді активів ще одного батька-засновника "За життя" Євгенія Мураєва. Єдина проблема — це надто вже сильна екстравагантність лідера партії Рабиновича, який схильний до непередбачуваних заяв і вчинків. І "упроваджений" Шуфрич у чому цю проблему покликаний якщо не остаточно вирішити, то хоча б нівелювати. Можна сказати, що Шуфрич буде при Рабиновича "смотрящим" від Медведчука, плавно перетягуючи ковдру першого спікера на себе.
Таким чином, до виборів 2019 р. "За життя" має шанси перетворитися на головну проросійську силу з потужної медійної підтримкою, яка до того ж буде представлена значно більшою кількістю яскравих спікерів, ніж їх конкуренти з інших двох сколков "Оппоблока".
Що стосується груп Льовочкіна та Ахметова, то між ними найближчим часом почнеться тиха метушня за спадщину "Оппоблока", в результаті якої і буде вирішено, хто з них залишиться зі старим брендом, а хто отпочкуется ще один новий проект. Тут позиції левочкинцев виглядають дещо сильніше — їх представник Юрій Бойко більш активний у якості співголови "Оппоблока", ніж його партнер і конкурент Олександр Вілкул. І хоча амбіцій у останнього нітрохи не менше, ніж у "газовика", а телегенічності побільше, його все одно потихеньку відтісняють на периферію.
При цьому у Льовочкіна ще з 2014 р. припасена "заморожена" Партія розбудови України, а люди Ахметова приблизно в той же час створювали партію "Індустріальна Україна". Але йти з "Оппоблока" ніхто з них не буде поспішати, адже політична вага цього бренду явно більше, ніж у "запасних" політпроектів. Крім того, останнім часом активно розкручується ще один бренд під виборця ПР — партія Сергія Тарути "Основа", яка теж може стати майданчиком для тих, хто піде з "Оппоблока".
Що ж стосується нової партії Шуфрича, то вона, вирішуючи свої політичні завдання, продовжує вести персональну війну проти Льовочкіна, підігруючи в якійсь мірі і Банкової, і Ахметову. І Шуфрич, відчуваючи до Льовочкіна давню неприязнь, цілком може активно включитися в цю кампанію.
Щодо виборчих перспектив всіх осколків Партії регіонів, то вони все ще не можуть відійти від лідерства Віктора Януковича. Останній був настільки безальтернативний в якості вождя всього південного сходу, що після його втечі у всій "регіональної" тусовці не залишилося нікого, хто б міг претендувати на звільнене місце. Ні Бойко, ні Вілкул, ні Колесников, ні тим більше Льовочкін з Ахметовим на роль публічного політичного лідера явно не тягнуть. Хоча двоє останніх навіть не намагаються. А відсутність яскравого лідера, враховуючи ментальність виборця Партії регіонів з їх любов'ю до "сильної руки", дуже значний недолік, який, втім, також грає на користь Банкової.
