Show Must Go On. Хто дозволив Бочковскому "помститися" за приниження наручниками

Справа Бочковського та його першого заступника Василя Стоецкого було чи не першим великим корупційним скандалом всередині нової української влади. Обставили це захід з особливою ефектністю. 25 березня 2015 року Бочковський і Стоєцький були затримані правоохоронцями прямо на засіданні Кабміну, а процедура надягання наручників на важливих персон була показана в прямому ефірі всіх інформаційних телеканалів.

Буквально в той же день Кабмін Арсенія Яценюка звільнив обох з їх посад, а через три дня Печерський суд заарештував підозрюваних, правда з можливістю звільнення під заставу, якою Бочковський і Стоєцький тут же і скористалися.

Що стосується звинувачень, то їх відносно керівників Держнс було з надлишком. В першу чергу їм інкримінували отримання неправомірної вигоди при закупівлі палива за завищеними цінами та махінацій із закупівлею пожежних машин. Крім того, йшлося про зловживання службовим становищем і службовому підробленні. Вже восени 2015 року справа пішла в суд, де розглядається по сей день і без особливого успіху. Навіть не вникаючи глибоко в суть справи, а виходячи виключно з характеру звинувачень і тривалого судового слідства, можна припустити, що перспектива обвинувального вироку Бочковскому аж ніяк не стовідсоткова.

В українській судовій практиці довести, що чиновники купували за завищеними цінами вкрай складно. Якщо тендерна документація складена правильно, то пред'явити особливо нічого, навіть коли завищення ціни очевидна. Так що Бочковський має деякі підстави вести себе так, як веде, критикуючи правоохоронців і погрожуючи їм карою за "сфабрикована за політичними мотивами справа". А рішення суду про поновлення у посаді глави Держнс, причому з 25 березня 2015-го і з виплатою всієї зарплати за цей період, лише один з епізодів "помсти" Бочковського державі за пережитий шок і публічний ганьба.

У цьому зв'язку можна звичайно ж в черговий раз роздратовано згадати про "продажних українських судах", але в даному випадку краще подивитися на ситуацію з дещо іншого боку. Бочковський був звільнений з посади з формулюванням "за порушення присяги держслужбовця". З точки зору здорового глузду, все логічно - людина звинувачений у корупції навряд чи має моральне право залишатися у керівному кріслі. Проте з юридичної точки зору, звільнення за цією статтею - штука вкрай сумнівна.

Для наочності наведемо прописану в законі присягу держслужбовця мовою оригіналу: "Урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов'язки".

Як бачимо, присяга складається з в цілому правильних і красивих (хоча не зовсім зрозуміло, що означає "втілювати в життя закони і Конституцію", чи можна вважати корупцію "втіленням в життя" Кримінального кодексу) та загальних і вкрай розмитих фраз. Це з одного боку, звичайно, зручно, адже при бажанні звинуватити в порушенні присяги можна кого завгодно і за що завгодно, але з іншого боку, завжди можливий і зворотний процес - суд має всі підстави не побачити жодного порушення присяги. Так що порушення присяги вкрай сумнівне підстава для кадрових рішень. Тим не менш, прибрати цю колізію дуже просто, наприклад внести зміни в закон про держслужбу, що достатньою підставою для звільнення є офіційне оголошення підозри в корупційних злочинах, і ніякої бочковський більше не зможе нічого оскаржувати.

В цілому ж з усієї історії екс-глави Держнс потрібно зробити досить простий висновок - піару на боротьбі з корупцією повинна передувати серйозна оперативна робота. Якщо Бочковський і справді винен, то правоохоронцям потрібно було одягати на нього наручники не на засіданні Кабміну в прямому ефірі під оплески і фанфари, а грамотно і тихо "вести клієнта", щоб хоча б задокументувати факт отримання неправомірної вигоди. В українських реаліях навіть це не є гарантією невідворотності покарання, але це хоч скільки-то вагомий доказ. В іншому випадку "маємо те, що маємо" - піар на арешт чиновника, обертається піаром самого чиновника в якості жертви інтриг і свавілля.