Держава

Медвечука просили. Путін змусив Теслярської та Захарченко займатися рольовими іграми

З нагоди 25-річного ювілею референдуму про незалежність України урочистою промовою розродився так званий глава терористичної ЛНР Игнорь Плотницький

Здавалося б, яка справа "незалежного і яка стала з колін Донбасу" до якогось українського референдуму 25 річної давнини? Однак ні, саме по собі слово "референдум" - для борців з "київської хунтою" вже своєрідна мантра, що викликає рефлекторне благоговіння. Та й від приводу зайвий раз потролити свою то колишню то нинішню батьківщину відмовлятися не варто. Тим більше, що брак московських методичок не спостерігається.

Головний посил Теслярської "громадянам України" у його полум'яному відозві звучав так: "Я запрошую справжніх патріотів України в Луганськ для обговорення майбутньої конституції Української Федерації з питань організації референдуму. Часу для пошуку компромісу залишилося дуже мало. Альтернатива йому - розвал України на безліч дрібних територій... Ми готові дати демократичній Україні ще один шанс. А ви?". Все це супроводжувалося, дуже недалекими роздумами про переваги федеративного державного устрою на прикладах Росії (а як же без неї), Німеччини та Сполучених Штатів і безсумнівною безальтернативність проведення в Україні референдуму про федералізацію. До речі, давньої мрії путінського кума Віктора Медведчука.

Примітно, що на наближення ювілею українського референдуму ніяк не відреагував донецький побратим Теслярської Олександр Захарченко. Поки луганський фюрерок изгалялся в пропозиціях, як відзначити річницю референдуму, донецький вождь урочисто вручав "паспорт ДНР" гарячому шанувальнику гібридної вояччини Івану Охлобистіну. Що, було по суті повною протилежністю пропозицією Теслярської про "останній шанс для України".

Як бачимо спостерігається явний факт шизофренії у виконанні правої і лівої рук єдиного "донбаського народу". І, зрозуміло, цей факт шизофренії далеко не єдиний. Явно суперечать один одному речі давно і легко уживаються в голові лише одного Плотницького. Що вже говорити "двуединстве" ДНР з ЛНР.

Вже перші рядки звернення ватажка ЛНР викликають відчуття повного абсурду, що відбувається. "Шановні громадяни України!" - починає свою промову Плотницький, звертаючись до українців, до яких себе явно не зараховує. Інакше, повинен був почати з "співвітчизники". "Чверть століття - більш ніж достатній термін, щоб оцінити наслідки того доленосного рішення, яке ми нібито взяли 1 грудня 1991 р.", - продовжує він. А тепер вже "ми", а не "ви", як повинен був би говорити лідер однієї держави громадянам іншого. Але при це "нібито взяли".

Більше того, якраз під "зверненням до громадян України" на офіційному сайті Теслярської красується інше його заяву, що свідчить "Україна давно "вже вмерла". І ця явна шизофреничность думок однієї людини вже давно не дивує ні "громадян молодої республіки", ні тих, кому пощастило не потрапити під гібридну російську окупацію. Ігор Венедиктович вже давно розкидається суперечливими меседжами в залежності від ситуації і конкретних риторичних завдань. Своїм підданим не зайвим час від часу нагадувати, що з Україною "вільний Донбас" вже ніколи і ні за що, як кажуть, на одному гектарі не сяде. І їм же в інші моменти не менш корисно нагадати, що тієї ж самої ненависної бандерівської Україні потрібно обов'язково "дати шанс", і врятувати від неминучого розвалу, який, судячи з іншим заявам Теслярської, вже є доконаним фактом.

Що ж стосується Захарченко, то він подібним роздвоєнням голови страждає набагато меншою мірою, і з набагато більшою послідовністю непримиренний до України. Все це збігається і з активністю російсько-терористичних військових підрозділів - у ЛНР вона не в приклад менше, ніж у сусідній ДНР.

Правда, інтенсивність бойових дій обумовлена не шизофрениями лідерів молодих республік і не їх природним миролюбністю (від небагатого змісту голів і Захарченко, і Теслярської не залежить рівним рахунком нічого), а тактичною доцільністю. У ЛНР лінія фронту стабілізувалася по досить великій річці Сіверський Донець, що дуже сильно ускладнює активність терористичних угруповань. На Донеччині ж досить ділянок без серйозних природних перешкод, де цілком можна спробувати чого-небудь віджати.

Так що сама природа у даному випадку змушує Теслярській з Захарченко розподіляти ролі. Перший повинен грати в такого собі "доброго терориста", який готовий домовлятися, "давати шанси", обговорювати нову Конституцію України, тобто намагатися максимально просувати путінський проект реінтеграції окупованого Донбасу на його умовах і це все на тлі відносного перемир'я; а другий - "кошмарити" Україну страшилками про взяття Києва, Львова, або, як мінімум, всієї недоотжатой території Донецької області на тлі постійних військових провокацій. Такий варіант класичної американської тактики доброго-злого поліцейського. Головне завдання цієї гри психологічно вимотати жертву, провокуючи крайні прояви почуттів від панічного страху до впевненості, що все обійдеться. Втомився таким чином жертва втрачає волю до опору і "колеться" на милість переможця.

Зрозуміло, в історії з Україною все трохи складніше для Путіна, ніж у голлівудських бойовиках. На заклик Теслярської до раптової федералізації з нагоди ювілею, хіба що пальцем біля скроні покрутять. Тим не менш путінські маріонетки продовжать свою гру, намагаючись вимотати Україну війною, безглуздими переговорами, захопленням заручників, розмовами про братерство і знову війною. І протидіяти цій тактиці можна тільки витримкою, якій далеко не завжди вистачає імпульсивним українцям. І в першу чергу про "рольових іграх" Путіна повинні пам'ятати апологети жахливих "зради" і блискучих "перемог".