"Шилка" не допоможе. Чому Україні нічим збивати безпілотники
Війна в Нагірному Карабасі чітко показала значення безпілотної авіації на полі бою. І тепер з новою силою постало питання, як з нею ефективно боротися
Напрацьованих варіантів небагато — або модернізація під нові умови військової системи протиповітряної оборони, або насичення бойових порядків системами радіоелектронної боротьби.
Отже, ствольна військова ППО практично в усіх пострадянських арміях представлена єдиною системою — ЗУ-23-2. У нас в армії теж таких систем більш ніж достатньо, проте вони не повʼязані єдиним управлінням, не мають цілевказівки від радіолокаційної станції, а значить, марні в боротьбі з безпілотниками.
Як контрприклад показовим є досвід сусідньої Польщі. Тут конструктори змогли видати комплекс на основі ЗУ-23-2, а військове відомство знайти гроші на його закупівлю. Йдеться про зенітну ракетно-артилерійську систему PSR-A Pilica від Zakłady Mechaniczne Tarnów. Фактично це ЗУ-23-2 з двома пусковими установками зенітних ракет GROM/Piorun на шасі військової вантажівки Jelcz 442.32 4×4, обʼєднаних в єдину систему з мобільною радіолокаційною станцією SRL-97.
Причому поляки максимально використовували вітчизняні комплектуючі, але при цьому РЛС побудована на базі ізраїльського IAI/Elta ELM-2106 NG.
Фактично зараз система PSR-A Pilica складається з командного пункту, РЛС і шести зенітних установок, повʼязаних єдиною автоматизованою системою управління. Польська армія повинна отримати до кінця 2022 р. шість таких батарей.
Тут важливо зазначити, що кілька років поляки намагалися вибудувати спільну з нами систему ППО для боротьби з безпілотниками. Результатом став комплекс "Маргаритка" (ZRN-01 Stokrotka), який розробляли ДАХК "Артем" (Київ) і польська компанія AREX. Представлений на виставці "Зброя та безпека-2017" комплекс являв собою шасі вантажівки STAR 265M2 в 6х6 з встановленою системою для пуску некерованих ракет РС-80П і сучасну систему управління вогнем Tonaz.
За словами конструкторів, новий комплекс дозволяв збивати повітряні цілі на відстані до 4 км, включаючи вертольоти Мі-24, Мі-8/17 і безпілотники. Однак в останні кілька років ніяких новин про просування проєкту немає.
Пропонували поляки і свій варіант модернізації наших ЗУ-23-2, однак після польових випробувань від нього з незрозумілих причин відмовилися.
Самостійно наші фірми намагалися просунути модернізацію самохідних ЗСУ-23-4 "Шилка" як "убивць безпілотників". Адже за ідеєю чотири стволи зі скорострільністю 3400 пострілів на хвилину можуть забезпечити досить високу щільність вогню на дальностях до 2 км і таким чином бути ефективними проти безпілотників ближньої дії.
На різних виставках навіть показували кілька макетів з варіантами модернізації від ДП "Завод "Арсенал". Причому один з варіантів навіть передбачав установку модуля з чотирма зенітними ракетами. Правда, виробник говорив про міфічні "Колібрі" або "Барс", але сам факт робіт в цьому напрямку мав місце бути.
Однак, судячи з усього, ці проєкти наштовхнулися на сувору реальність — справа в тому, що на момент анексії Криму навесні 2014 р. "Шилка" фактично не перебувала на озброєнні, 105 одиниць перебували на базах зберігання в Ніжині, Вознесенці, Балаклії і ін. Єдина частина, в якій вони були в строю, — 36-та бригада берегової оборони в Криму. Одинадцять ЗСУ-23-4 були захоплені росіянами, повернуті нам у червні 2014 р. і після ремонту в Миколаєві в 145-му ремонтно-відновлювальному полку відправлені на фронт.
Наші військові покладали великі надії на відновлення решти парку "Шилок". Однак в установці виявилося стільки деталей і агрегатів, які виготовлялися виключно в Російській Федерації, що в результаті вдалося поставити в стрій всього близько 30 машин, які нині становлять систему обʼєктової ППО на другій і третій лініях оборони на Донбасі.
Відновлення інших "Шилок", які знаходяться на зберіганні, залишається під великим питанням — заради 50–60 машин розгортати виробництво деталей просто немає сенсу. Інша справа, якщо, наприклад, ми зможемо отримати хоча б один-два зарубіжних контракти. Але до цього дуже далеко.
Варіанти модернізації установок і їх випробування в бойових умовах варто розглядати насамперед під кутом збільшення експортної привабливості нашої оборонки загалом. Адже освоїти ремонт шасі без росіян ми поки не в змозі, а ось підвищити бойову міць за рахунок нової електроніки нашим підприємствам цілком під силу. А будуть експортні замовлення, значить, наш військово-промисловий комплекс матиме більше можливостей для модернізації верстатної бази і, власне, здешевлення зброї для ЗСУ.
