Що втратили Україна, Росія та Захід від п'ятирічного конфлікту на Донбасі
Усі ці п'ять років в українському суспільстві точаться дискусії щодо доцільності цих домовленостей: чи могла Україна без них обійтися і яких наслідків від них для України було б більше - позитивних чи негативних.
Альо підбивати остаточні підсумки ще зарано. Маємо парадоксальний факт: хоча формально Мінські домовленості діють і є базою для мінського процесу, а також для переговорів у нормандському форматі (Україна, Німеччина, Франція, Росія), однак фактично ці домовленості як план досягнення миру на Донбасі не діють. За п'ять років не виконано жодного пункту перших і інших Мінських домовленостей з числа кроків для відновлення українського контролю над усією територією Донецької та Луганської областей. Виконано лише пункти про припинення бойових дій, але й вони постійно порушуються російськими окупаційними військами.
Перемога Володимира Зеленського на президентських виборах в Україні спричинила очікування швидких змін і надію на те, що процес досягнення миру на Донбасі буде знято з паузи. Протягом останніх тижнів ця перспектива підкріплюється двома темами, які здобули широкий резонанс у мас-медіа: про обмін полоненими між Україною і Росією та про переговори у нормандському форматі на найвищому рівні.
Дослідження "Мінський пат. 5 років порятунку України та втрати Донбасу" було підготовлене спільно Центром вивчення Росії та окупованих територій і виданням "Ділова столиця". У дослідженні детально аналізуються усі гострі питання, пов'язані з перспективою досягнення миру на Донбасі: що і чому не так з Мінськими домовленостями; що втратили Україна, Росія та Захід від п'ятирічного конфлікту на Донбасі; як використали п'ять років "мінської паузи" Росія, Україна та Захід; які є бажання та можливості команди Зеленського зробити "донбаський прорив"; як довго ще діятимуть Мінські домовленості й чи потрібні вони Україні.
Нагадаємо, попередні наші дослідження, присвячені проблемі окупованих територій, називалися "Окупований Донбас: економіка, демографія, групи впливу. Стратегії для України" (оприлюднено у жовтні 2017 р.) і "п'ятий рік війни: нові виклики для України" (оприлюднено у жовтні 2018 р.).
Як впавши ВВП України і РФ
Обсяг економічних збитків України від російської агресії окреслив 25 березня 2018 р. тодішній президент України Петро Порошенко. "Через анексію Криму Україна втратила 3,6% ВВП, 80% своїх нафтогазових покладів у Чорному морі, 10% портової інфраструктури. Через окупацію частини Донбасу ми недорахувалися 15% ВВП, 25% промисловості, майже чверті товарного експорту. На окупованій території залишилося близько 100 шахт, активи банків майже на $5 млрд. Це ті, що ми втратили під час війни, через бойові дії", - зазначив він. І додав: "Проте завдяки Угоді про асоціацію з ЄС ми знайшли альтернативу російському ринку. На десятки відсотків зростає наш експорт в країни ЄС та інших наших міжнародних партнерів".
Окрім прямих збитків, є ще й непрямі: зокрема, через розрив економічних зв'язків з підприємствами в РФ і на українських теріторіях, що опинилися під російською окупацією, а також через глибоку фінансову кризу, яка спіткала Україну, знецінення гривні, падіння рівня доходів і купівельної спроможності українців та інші подібні чинники.
Про загальний обсяг економічних втрат України красномовно свідчить динаміка ВВП України в доларовому вимірі за оцінками МВФ. Ці дані наведено в таблиці. Для порівняння там наведено також аналогічні дані щодо ВВП РФ.
У 2013-му, останньому довоєнному році, ВВП України склав $180 млрд. Втрата 18,6% ВВП, про яку говорив Порошенко (3,6% через анексію Криму і 15% через окупацію частини Донбасу), означає щорічну втрату $33,4 млрд, з яких $6,5 млрд припадає на Крим і $26,9 млрд - на Донбас.
Однак, як видно з таблиці, протягом перших двох років війни ВВП України скоротився вдвічі - з $180 млрд у 2013-му до $90 млрд в 2015-му. Тобто з урахуванням усіх збитків, прямих і непрямих, Україна в 2015 р. не втратила $33,4 млрд, а $90 млрд. У подальші роки загальний обсяг річних економічних втрат України поступово зменшувався, але все одно перевищував $33,4 млрд. Зокрема, у 2018 р. ВВП України, за оцінкою МВФ, відставав від довоєнного рівня на $55 млрд.
Також з таблиці видно, що для Росії загальний обсяг річних економічних втрат, взяттів як частка від довоєнного ВВП, виявився майже таким самим, як для України. Справді, ВВП України у 2015 р. дорівнював $90 млрд, у 2016 р. - $93 млрд., що складало відповідно 50 і 52% від рівня 2013 р. Водночас ВВП Росії у 2015 р. дорівнював $1364 млрд, у 2016 р. - $1283 млрд, що складало відповідно 60 і 56% від рівня 2013 р.
Більше того, МВФ прогнозує Росії гіршу порівняно з Україною динаміку ВВП на найближчі п'ять років. За оцінкою МВФ, у 2018 р. ВВП Росії досяг $1631 млрд, або 71% від рівня 2013 р., а ВВП України - $125 млрд, або 69% від рівня 2013 р. А у 2024 р., за прогнозом МВФ, ВВП Росії складі $1921 млрд, або лише 84% від рівня 2013 р., а ВВП України - $207 млрд, або 115% від рівня 2013 р. Це означає, що для Росії економічний тягар гібридної війни (включно зі збитками від західних санкцій) виявився навіть більш суттєвим, ніж для України.
Вікно можливостей для США
Звісно, свої втрати від цієї війни має і Захід. Утім, щодо США можна припустити, що їхні втрати є дуже незначними порівняно з обсягом ВВП і до того ж компенсуються значно більшими бонусами. Зокрема, США заходилися активно витісняти Росію з європейського ринку природного газу, налагодивши танкерні постачання скрапленого природного газу (СПГ).
Старт цьому процесу дали президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер і президент США Дональд Трамп 25 липня 2018 р. У своїй спільній заяві вони висловили готовність продовжувати зміцнювати торговельні відносини на благо всіх американських і європейських громадян. Рівно через рік, 25 липня 2019 р., Єврокомісія відзвітувала: "З липня 2018 р. ЄС значно збільшив імпорт СПГ із США - більш як на 367%. Поки що в 2019 р. третина всього СПГ, експортованого із США, відправилася до ЄС. США є третім найбільшим постачальником СПГ до ЄС, у тій годину як ЄС ставши основним місцем американського експорту СПГ".
З цієї нагоди Юнкер сказавши: "ЄС виконує ті, про що ми з президентом Трампом домовилися в цей день минулого року. Ми хочемо безпрограшну ситуацію у торгівлі, яка є вигідною як для ЄС, так і для США. Маючи одні з найважливіших економічних відносин у світі, ми хочемо продовжувати зміцнювати торгівлю між нами на основі позитивного духу минулого липня". Тож можна очікувати, що на ринку ЄС витіснення російського газу американським триватиме.
Зміни у торгівлі між Україною, Росією та ЄС
Складніша ситуація з економічними втратами Євросоюзу. Все ж таки Росія є для нього одним з найбільших торговельних партнерів. Тому доцільно розглянути загальну картину динаміки торгівлі товарами у трикутнику Україна - Росія - ЄС.
Найбільшим експортером у цьому трикутнику є Росія. Як свідчать Eurostat і Держ-стат України, в 2013 р. російський експорт товарів до 28 країн ЄС склав 207 млрд євро, до України - 17,5 млрд євро. Західні та українські санкції через російську агресію проти України призвели до звуження експортних можливостей РФ. Протягом 2014-2018 рр. Росія експортувала до ЄС товарів на 283,9 млрд євро менше, до України - на 53,3 млрд євро менше, ніж якби щороку зберігався рівень товарних поставок 2013 р.
Сумарні втрати Росії склали 337,2 млрд євро. Це еквівалентно приблизно 5% сумарного ВВП Росії за ці п'ять років (інакше кажучи, щороку Росія втрачала через скорочення експорту до ЄС та України близько 5% свого ВВП).
У свою чергу, країни ЄС у 2013 р. експортували до Росії товарів на 119,4 млрд євро, до України - на 23,9 млрд євро. У наступні роки відбулося скорочення поставок як до Росії (через війну санкцій), так і до України (через падіння української економіки). Протягом 2014-2018 рр. ЄС експортував до Росії товарів на 176,4 млрд євро менше, до України - на 29,6 млрд євро менше, ніж якби щороку зберігався рівень товарних поставок 2013 р. Сумарні втрати ЄС склали 206 млрд євро. Це еквівалентно менш ніж 0,3% сумарного ВВП ЄС за ці п'ять років.
Нарешті, Україна у 2013 р. експортувала до Росії товарів на 11,3 млрд євро, до ЄС - на 13,9 млрд євро. У наступні роки відбулося скорочення поставок до Росії, що частково компенсувалося зростанням поставок до ЄС (починаючи з 2017 р.) завдяки Угоді про асоціацію. Протягом 2014-2018 рр. Україна експортувала до Росії товарів на 35,1 млрд євро менше, а до ЄС - на 5,1 млрд євро більше, ніж якби щороку зберігався рівень товарних поставок 2013 р. Отже, нескомпенсовані втрати України склали 30 млрд євро. Це еквівалентно приблизно 6,4% сумарного ВВП України за ці п'ять років.
Отже, для російської економіки втрати від скорочення експорту були майже настільки ж болючими, як і для економіки України. Водночас для ЄС втрати від скорочення експорту були разів у 20 менш болючими, ніж для Росії чі для України.
Питання прийнятності ціни
Оцінюючи, як усі ці збитки позначаються на подальших перспективах ситуації на Донбасі, слід враховувати, що окрім питання ціни є ще й питання прийнятності ціни. Одна й та сама ціна може бути прийнятною для одного суспільства і геть неприйнятною для іншого.
Зокрема, європейські політики считают необхідним реагувати на втрати експорту, навіть якщо вони складають лише кілька десятих відсотка ВВП. При цьому спостерігається начебто парадоксальна картина. Найбільше потерпають від скорочення експорту до РФ ті країни ЄС, які є сусідами Російської Федерації, тобто Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, однак саме ці країни найменше схильні вимагати скасування санкцій проти Росії.
Водночас у деяких країнах, на економіці яких скорочення експорту до РФ позначилося ледь помітно, таких як Італія, Німеччина, Франція, Греція, Австрія, Угорщина, ідея скасування санкцій користується у політиків чималою популярністю.
Розгадка парадоксу полягає в тому, що в країнах ЄС, які є сусідами РФ, громадяни схильні вважати Росію джерелом небезпеки; вони побоюються, що їхні країни можуть стати наступними (після України) жертвами російської агресії, і тому розглядають економічні втрати від антиросійських санкцій як прийнятну ціну. Тож провідні політичні сили в цих країнах дотримуються такої ж позиції. А у жителів інших країн ЄС на перший план можуть виходити егоїстичні міркування: чому ми маємо заради українців сваритися з росіянами собі у збиток?
Тому слід усвідомлювати, що будь-яке послаблення Києвом своїх позицій може посилити популярність в ЄС ідеї скасування санкцій. І напевно ЄС ніколи не буде більшим прихильником санкцій, ніж сама Україна.
Звісно, для України ціна війни не зводиться до економічних збитків, хоча вони й дуже великі. Ніякими грошима не виміряти ціну людських втрат. 6 травня 2019 р. Петро Порошенко заявив, що за годину агресії РФ проти України на Донбасі загинули 2973 українські воїни. За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, кількість жертв війни на сході України сягнула 13 тис., із них 3300 - цивільні особи, а кількість поранених склала 30 тис.
Крім того, російське вторгнення означає для України не лише втрату підприємств та інших активів, а й гуманітарну катастрофу. За даними Мінсоцполітики України, станом на 22 липня 2019 р. взято на облік понад 1 млн. 393 тис. переселенців з тимчасово окупованих територій Донеччини, Луганщини та Криму. Нехай ця кількість завищена за рахунок так званих "пенсійних туристів", але у будь-якому разі сотні тисяч українських громадян залишили свої домівки, а кілька мільйонів вимушені жити в умовах російської окупації.
Кремль намагається змусити Київ сплатити ще одну ціну: визнати Донецьк і Луганськ сторонами конфлікту, тобто визнати, що цей конфлікт є громадянською війною, а не російською агресією. Слід усвідомлювати, що таке покладання на себе чужої (російської) віні означало б для України інституційну та культурну катастрофу з тяжкими наслідками для укра - їнської державності та національної самосвідомості.
Водночас для російського суспільства питання прийнятності ціни не стоїть. Для нього прийнятна будь-яка ціна (економічні втрати, загиблі й поранені на Донбасі російські військовослужбовці та добровольці), яку готовий платити Путін. Але слід усвідомлювати, що сам Путін зараз прагне звести цю ціну, яку платити Росія, до нуля шляхом перекладання її на Україну. Якщо Україна витримає тиск Кремля і не погодиться на його умови, тоді Путіну доведеться домовлятися з Україною та Заходом про інші варіанти зниження ціни. Для України це означатиме вимушений компроміс, але принаймні не капітуляцію.
