• USD 41.4
  • EUR 43.5
  • GBP 52.1
Спецпроєкти

Мережевий Оракул. Куди Україні засунути язик і не втратити обличчя

Істерики навколо резолюції ПАРЄ з українського закону про освіту не вщухнуть до тих пір, поки Київ, Брюссель і лідери країн - супротивників нашого закону не домовляться, як вийти з незручної для всіх ситуації, зберігши обличчя
Реклама на dsnews.ua

Не треба, напевно, зайвий раз нагадувати текст резолюції ПАРЄ, тим більше що кожен у ньому знайшов своє: одні - повний провал нашої дипломатії, інші - маленьку перемогу: ПАРЄ звернула увагу сусідів на необхідність надати українській меншині ті ж права, яких вони вимагають для своїх одноплемінників в Україні. Однак тут слід зробити ремарку: Угорщина і Румунія, які більше всіх лаяли наш закон, давно асимілюють нацменшини, тому на блакитному оці пообіцяють відкривати українські школи. Знаючи, що ті можуть виявитися незатребуваними. Так що перемогою цей пункт резолюції можна назвати з великою натяжкою. Але це не означає, що випади у бік Будапешту і Бухареста вирішать проблему, з якою зіткнулася Україна після жорсткої резолюції ПАРЄ. Нам доведеться виконати своє домашнє завдання, а угорцями і румунами нехай займаються в ЄС.

Розкритикований закон відправлений до Венеціанської комісії і звідти повернеться з серйозними зауваженнями. Звичайно, треба було показати документ венеціанським юристам у статусі проекту, а приймати його як закон вже з урахуванням їх рекомендацій. Але що зроблено, те зроблено. Тепер є три варіанти: врахувати в законі всі зауваження комісії, як наполягає ПАРЄ, залишити мовну статтю закону без змін, показавши Європі "велику дулю", або за час, поки Венеціанська комісія буде аналізувати причини істерик Будапешта, Бухареста та інших незадоволених, внести в зал законопроект про загальну середню освіту, де пом'якшити проблемні моменти закону про освіту. Міністр освіти Лілія Гриневич та міністр закордонних справ Павло Клімкін про подібний сценарій вже говорять.

Реалізувати перший варіант буде дуже складно. Нашим політикам зараз вигідно грати в патріотів, вимагаючи від влади не піддаватися тиску ззовні. Квінтесенцією цієї позиції можна вважати слова Олега Ляшка про те, що поступки тільки провокують "хижаків" на спроби нав'язати Україні власні інтереси. З третім варіантом також можливі проблеми, тому що депутати, які паразитують на правому популізмі, обов'язково спробують підкласти і у проект закону про загальну середню освіту якусь міну, яка вибухне на рівні ПАРЄ.

Поки ж працює Венеціанка, влада вже сьогодні необхідно готувати громадську думку, у тому числі міжнародний, до компромісу, при якому всі зможуть зберегти обличчя. По-перше, треба розуміти, що той же Будапешт прикусит мова, коли його жорстко поставлять на місце в Брюсселі. До угорським властям у керівництва ЄС накопичилося багато питань. Наприклад, зараз Венеціанська комісія розглядається угорський закон про освіту, і висновки там досить негативні. І чим жорсткіше Будапешт тисне на Україну, тим швидше росте невдоволення проти нього всередині політичних структур Євросоюзу. Цим треба користуватися.

По-друге, якщо у нас виявилося не так багато друзів у ПАРЄ, то в інших впливових інститутах Євросоюзу їх предостатньо. І нашим дипломатам треба з такими людьми працювати. Наприклад, співголова Європейської ради зовнішніх відносин Карл Більдт чітко пояснив: політики Угорщини ведуть брудну націоналістичну гру проти України. Подібної думки дотримуються у владних кабінетах ЄС багато, і бажано домогтися, щоб вони слідом за Більдтом публічно висловили свої оцінки.

По-третє, необхідно заручитися підтримкою декількох глав країн ЄС, найбільш лояльно налаштованих по відношенню до України. Їх голос на нашу користь підштовхне неповоротку машину європолітики до пошуку компромісу, до посередництва або інших форм примирення, оскільки в ЄС не люблять, коли конфлікти затягуються. Особливо їх обтяжують конфлікти на мовній або історичному ґрунті, оскільки вони найбільше розколюють єдність Євросоюзу.

У цій зв'язку з негативного досвіду резолюції ПАРЄ українці повинні винести ще один важливий урок, щоб в майбутньому сприймати нестиковки на рівні європейських структур без істерик і образ. Рух до Європи може відбуватися двома шляхами: автобаном, де ти їдеш швидко, але вздовж неприємних деяким покажчиків - "мультикультурність", "політкоректність", "толерантність", "гендерна рівність", "права сексуальних меншин", або обхідними стежками, поволі, оскільки тягнеш за собою важкий причіп з власними міфами, страхами і стереотипами. Кожна країна обирає свій маршрут сама. Україні, судячи з нинішніх настроїв, автобан поки не світить.

Реклама на dsnews.ua
    Реклама на dsnews.ua