Мережевий Оракул. Коли українці погодяться на амністію сепаратистів
У нас багато говорять про використання хорватського досвіду деокупації. Забуваючи, що хорвати не тільки звільнили від сербських силовиків свою територію, але й пішли на дуже непопулярні кроки — амністію і зобов'язання прозоро розслідувати військові злочини як сербів, так і хорватів. Закон про загальну амністію, ухвалений 21 рік тому за участю західних посередників, може стати прототипом для українського закону. Хай не завтра і не післязавтра, але рано чи пізно світ настане, і до нього треба готуватися вже сьогодні. Хорватська закон надав амністію винних у злочинних діях, вчинених в ході агресії, збройного повстання чи збройних конфліктів, крім військових злочинів і злочинів проти людства, а також "звичайних" кримінальних злочинів. Якщо їх досвід перенести на наш грунт, то під амністію потраплять організатори двох референдумів, члени комісій, начальники нижнього й середнього ланки начебто директорів дитячих садів і керівників Жеків, підприємці, які платили податки сепаратистам, і т. д. На прощення можуть розраховувати навіть особистості начебто мінських переговірників Дениса Пушилина і Владислава Дейнего. Під визначення "військові злочинці" потраплять тільки бойовики, їх командири і вожді ЛДНР.
Чи Готова Україна до амністію з хорватським лекалами? Відповідь, думаємо, зрозумілий. Тому розмови про це досвіді краще припинити. По-перше, хорвати і серби, незважаючи на мовну близькість, є різними народами, у них різні конфесії і різна історична пам'ять. Особливо про події Другої світової, на полях якої сербські "четники" і хорватські "усташі" були непримиренними ворогами. По-друге, вплив сербської пропаганди навіть близько не можна порівнювати з тією гібридної російською інформаційною атакою, якій щохвилини піддаються наші громадяни, особливо які проживають на окупованих територіях. І, по-третє, Сербську Країну під тиском історичних обставин залишили місцеві пасіонарії, а решту населення відмовилося від опору. Сьогодні в Хорватії живе трохи більше 4% сербів, і ніхто не утискає їхні культурні та релігійні права.
На відміну від етнічно різних хорватів і сербів українці, які проживають на тимчасово окупованих територіях Донбасу, практично нічим не відрізняються від решти українців. У тому числі ні мовою, ні релігією. Всі нинішні удавані відмінності обумовлені факторами пропаганди.
З Росії нам підкидають варіант примирення "зрозуміти і пробачити": ми ж брати, ми один народ і т. д. Головними рупорами цієї ідеології в Україні виступають Надія Савченко і "оппоблоковцы". Складно сказати, який відсоток підтримки всередині України вигідною Москві версії світу, але такі люди, безумовно, є. Поки це не є масштабною проблемою, але якщо вчасно не відкоригувати примиренческий дискурс у вигідну нашій країні бік, ми можемо отримати ситуацію, коли будь адекватну пропозицію офіційних властей буде сприйматися в багнети. Це добре видно на прикладі законів по Донбасу — опозиції з її димовими шашками вдалося посіяти в свідомості частини українців зерна зради. У зміст статей закону вчитаются одиниці, а тисячі повірять популістам.
Якщо наша влада серйозно налаштована повернути окупований Донбас і його жителів, тоді вже сьогодні необхідний покроковий план, як це робити. Ми зараз не про військових стратегіях і не про дипломатичні тактиках. Мова про те, як привчити людей знову думати про світ. Це дуже складно, але не ми першими проходимо подібні етапи в історії. Мирити українців має не влада зверху, так у неї і не вийде через недостатнє довіри громадян, але вона зобов'язана пропонувати варіанти, вносити цю тему до порядку денного ЗМІ, експертного середовища. Потрібно м'яко готувати українців до завтрашнього світу. Для чого слід враховувати допущені помилки. Як з тими ж законами з Донбасу.
Про цю ініціативу багато говорили, але все більше годували чутками. І потім проект закону дуже швидко внесли в парламент і вирішили взяти нахрапом. Але якщо підтискали строки — зустріч з українського питання Курта Волкера з Владиславом Сурковим відбудеться сьогодні, — то чому документ не з'явився в Раді хоча б в кінці вересня? З супутньою інформаційною підготовкою і роз'яснювальною роботою.
Підбір варіантів дискурсу про примирення повинен йти методом проб і помилок — від ініціатив знизу, від громадських організацій, церков до круглих столів і конференцій, до участі в яких потрібно запрошувати людей "звідти". Не для того, щоб "зрозуміти і пробачити", а щоб для початку хоча б почути.
