Мережевий Оракул. Чи зможуть "листи щастя" напоумити елен зайцевих
У Олени Зайцевої, винуватці трагедії у Харкові, яка, за даними прокуратури, напередодні аварії вживала опіати, захисники у соцмережах з'явилися раніше, ніж адвокат. Вони діляться на дві групи - критики нової поліції і знавці, які запевняють, що дівчина сама стала жертвою, оскільки в її Lexus в'їхав Volkswagen Touareg. Правда, подібні пости більше скидалися на навмисну провокацію публіки. Що ж стосується критиків поліції, то все в підсумку зводилося до того, що треба повернути ДАІ. Ніби при даішників мажори нахабно не порушували ПРАВИЛ дорожнього руху.
Звучали і конструктивні пропозиції: обмежити швидкість рух у межах міста, збільшити кількість відеокамер, посилити штрафи. Одним словом, пропонувалися різні види батога. До ідеї обмеження швидкості дуже багато поставилися скептично: швидкісний режим порушують всі, і подібна ініціатива обіцяє стати годівницею для дорожньої поліції. У зв'язку з цим пригадалося рішення Київради, прийняте в листопаді 2007-го, згідно з яким маршрутки столицею зобов'язані пересуватися зі швидкістю 50 км/год. Ніхто так не їздив, але київська влада попіарилася. Це постанова начебто діє досі. Як і обов'язок видавати пасажирам маршруток проїзні талони, що не робиться за згодою водіїв і пасажирів.
У поліції з посиленням покарання згодні. Однак цифри свідчать про те, що наші громадяни не бояться великих штрафів. І не тому, що багаті або безстрашні, просто їзда - це рулетка. Впіймали тебе поліцейські на перетин подвійної суцільної або на забороненому повороті - не пощастило. Завтра зірки зійдуться вдаліше - не зловлять. Звідси простий висновок - необхідні не тільки фото - і відеофіксація і підвищення штрафів, але і регулярність покарання за порушення ПДР.
Нам нарешті треба зробити дві речі. Перша - зрозуміти, що вправити мізки багатьом вітчизняним водіям можна тільки в тому випадку, якщо вони кожен місяць будуть платити штрафи за сукупністю порушень, а не за одне, на якому зловили. Якщо після резонансної ДТП в Харкові не повернуть "листи щастя", у нас будуть ще десятки подібних трагедій. Друга річ - приймаючи закони, покликані цивілізувати українців, менше за все треба звертати увагу на критику з вуст доморощених і західних правозахисників. Зупинити війну на наших дорогах можна тільки покаранням гривнею, довічним позбавленням прав за водіння "під мухою" або наркотиками, віковими обмеженнями для водіїв, перевірками і розформуванням автошкіл, де грішать липовим навчанням. Як же ця Зайцева права отримала або купила.
Драконівські правила для автопорушників існують у багатьох країнах. Наприклад, у Швейцарії за перевищення швидкості відправляють за ґрати від року до чотирьох. Це крім величезного штрафу. В Австралії їдеш швидше 40 км/год - готуй штраф в 500 місцевих доларів. Якщо перевищив тричі - автомобіль конфіскують. За розмови по телефону під час руху - штраф 200 австралійських доларів. Якщо зловлять вдруге - у в'язницю на два роки. У Китаї, славиться серйозними покараннями, за проїзд на червоне світло або водіння напідпитку можна потрапити за грати довічно. Так що, якщо у нас все ж посилять відповідальність за порушення правил дорожнього руху, не стане унікальною. Вона просто приєднається до тих країн, де жорстко борються з порушниками на дорогах.
Але проблема, яку підняла харківська трагедія, стосується не лише горе-водіїв. У нас існує багато законів і ще більше приписів на місцевому рівні, які ніхто не виконує. А не виконує тому, що немає механізму покарання за провину. Наприклад, всі прекрасно знають, що заборонено курити в громадських місцях і на зупинках громадського транспорту. Але поки порушники не отримають в свою поштову скриньку лист з вимогою сплатити штраф, громадяни і надалі будуть курити де завгодно. Є у нас податок на утримання тварин. Щоб він стягувався, власники собак зобов'язані зареєструвати своїх барбосів у Центрі ідентифікації тварин. Це обов'язково, але за законом чинять далеко не всі. Собаківники не тільки не сплачують податки, але й відмовляються прибирати за своїми тваринами в під'їздах і дворах. З-за чого жителі багатоквартирних будинків виявляються один на один з проблемою злісних собачників-порушників. Як кажуть, не спійманий - не злодій. А ловити-то й нікому.
Примітно, що, потрапляючи за кордон, українці різко змінюються: їздять за правилами, не паркуються на трамвайних коліях, пропускають пішоходів. Значить, наплювацьке ставлення до правил і приписів - все-таки не невиліковна патологія.
