Секретні матеріали. Як розслідування вбивства Шеремета наближає авторитаризм
От би хтось взявся розслідувати різку зміну настрою президента. Народ бажає знати, чому спочатку Зеленський вимагав прокурора на килим, таврував "папєрєдніков" ганьбою і писав твіти підтримки журналістської акції пам'яті у річницю загибелі Павла Шеремета, а потім зібрав велику прес-конференцію та закликав усіх не тиснути на слідство.
Що це було? Досі доводиться гадати, чим викликана така різка зміна риторики. Була конференція постановкою "звіту влади перед народом", у якій Зеленський повинен був засвідчити, що ніякого затягування справи немає? Чи це було абсолютно щиро, коли, дізнавшись абсолютно секретні подробиці, Зеленський вирішив заступитися за міністра Авакова і його підлеглих?
Після конференції журналісти передали Зеленському конверт. "Секретні матеріали з приводу того, хто стояв за організацією вбивства Павла Шеремета. Це дані незалежного журналістського розслідування. Ми передали це президенту, так як зараз тільки президент може прийняти рішення по цим документам і дати команду правоохоронцям. При Порошенко цього не можна було зробити", — сказав Едуард Чекін. А голова фонду "Свободи і солідарності їм. П. Шеремета" Даріуш Богуславський висловив думку, що до вбивства Шеремета можуть бути причетні люди з української влади: "Якщо за три роки це не розслідувано, значить, люди, які це зробили, стоять близько до української влади. ...Це ганьба, що три роки не можна розкрити вбивство. Це виходить, як у Росії. Коли це сталося, я сподівався, що це російський слід. Але сьогодні я думаю, що саме в Києві знаходяться люди, які це зробили". Що це за теорія змови?
Нам пропонується вибрати "за смаком" російський, український чи білоруський слід? Зробити висновок про зацікавленість Петра Порошенка на основі тимчасових термінів? Адже якщо подумати, то нам показують, що, доки в країні при владі були різні партії, групи і центри впливу, незалежне журналістське розслідування доводилося ховати. А ось саме зараз прийшов його час. Чому "секретні документи" не можна було оприлюднити, віддати активістам, випустити матеріал? Можна ж було створити депутатську комісію, як з розслідуванням справи Катерини Гандзюк, і включити в неї Мустафу Найєма. Чому б і ні? Але і це ще не все. Головний редактор "Української правди" Севгиль Мусаєва розповіла, що "сподівається на зрушення в розслідуванні вбивства після звільнення нинішніх керівників правоохоронних органів". Але адже міністрів у нас знімає і призначає Верховна Рада. Хіба президент може віддавати накази депутатам? Про персони Арсена Авакова можна говорити довго і по суті. Але якщо має місце навмисне тиск на слідство, то логічніше було вимагати розслідування діяльності міністра. Натомість колеги загиблого журналіста пропонують поставити парламентаризм на паузу.
Ех, рано спочив у бозі старий Станіславський! Вже він би вніс ясність, у що вірити, а в що не вірити в даному конкретному випадку. Таке відчуття, що створюється ілюзія прийнятності президентського тиску на суд, на міністрів, на слідчих і депутатів. У всій цій історії віра — взагалі ключовий елемент. Що президент може втручатися в розслідування і "давати команду правоохоронцям". Що все це зовсім не "як у Росії". Дуже по-європейськи і в руслі демократичних цінностей. Суспільству пропонується повірити, що одноосібна влада, у якої геть знищена незалежність законодавчої, виконавчої та суддівської гілок, — це само собою разумеющаяся річ. Вся ця історія не про Шеремета, Порошенко, Авакова або Зеленського. Вона про те, що четверта влада зовсім не проти взяти участь у будівництві авторитаризму з людським обличчям.
