Сьогодні день пам'яті Лесі Українки

В Сурамі родина Косачів - мати Олена Пчілка, її молодша дочка Ісидора (Дора), помирала Леся і її чоловік Климент Квітка, оселилися на маленькій дачі з балконом, пише "ДС" з посиланням на Укрінформ.

Будиночок і місце були чудові. Лесі спочатку трохи полегшало, вона виходила з Дори) на балкон, трохи стояла, а потім полуложилась в шезлонг і довго лежала, дивлячись на чудовий вид - гори, вкриті лісом, і долину, куди стікалися гірські потоки.

Незабаром їй різко стало гірше. Вона не могла вже є, мало змушувала себе щось випити. Єдине, що могла брати в рот без огиди, - це морозиво з ожини. Ісидора збирала ягоди і робила для Лесі морозиво.

"Весь цей час у мами і у мене, - розповідає сестра поетеси, - надія змінювалася відчаєм. Ледь покращиться, і знову десь у глибині душі загориться іскра: може, станеться диво і врятує нашу Лесю... Мучило почуття нашої безпорадності - на очах гине рідний, дорогий чоловік, а ми безсилі врятувати. Тим більше, що й сама Леся це розуміла. Вона не втрачала свідомості, думка її була ясна. От тільки часом марила вночі... Дізнавшись, що приїде сестра Ольга, Леся дуже зраділа і з нетерпінням чекала її. Вночі Леся запитала: коли саме приїде сестра, і, дізнавшись, що вже скоро, що поїзд приходить о четвертій годині ранку, вона спокійно задрімала".

Вночі Дора пішла на станцію зустрічати Ольгу. З хворої залишилися мати і Квітка. Десь з півночі вона прокинулася і стала нетерпляче чекати Ольгу. Кілька разів нагадувала, щоб не забули нагодувати сестру. На світанку 1 серпня 1913 року Леся Українка відійшла у вічність. Сестри Ольга і Дора, які поспішали зі станції до сестри, вже не застали її живою.

Тіло покійної поїздом доставили в Київ, 8 серпня відбулися похорони.

"Попереду несли тільки хрест. Нести труну на руках поліція, яка виявляла до похорону Лесі Українки особливий інтерес, не дозволила, і він був встановлений на катафалк. Весь катафалк був укритий квітами і вінками з живих квітів", - так описує двоюрідна сестра Лесі Українки Лідія Шішманова-Драгоманова церемонію прощання.

Поліція побоювалася, щоб похорон не вилилися в українську маніфестацію, як у попередньому році, коли ховали Миколи Лисенка. Поліція заборонила траурної процесії заспівати "Вічну пам'ять", намагалася закрити цвинтарні ворота, заборонила виголошувати промови на Байковому.

"Такого знущання над собою наше суспільство ще не мало. Ховали Грінченка, ховали Лисенка - і мови не заборонялися. Невже тіло слабкої жінки нагнало такого страху уряду?", - риторично запитувала львівська газета "Дело".