Капітулювати за півроку. Постриже Кремль всіх екс-регіоналів під одну гребінку

Однак, щоб розраховувати, якщо не на перемогу, то хоча б на деякий успіх, колишнім соратникам Януковича необхідно подолати наслідки "напіврозпаду". І ця проблема буде для них головною найближчим часом.

Днями Олександр Вілкул виступив з гучною заявою, що у світлі майбутніх виборів цілком можна назвати програмним, і не тільки для ахметівського крила Оппоблока, який той формально очолює, але і для всіх дожили до наших днів осколків Партії регіонів.

Олександр Юрійович гучно пообіцяв закінчити війну на Сході за півроку, зрозуміло в разі приходу його політсили до влади. І навіть озвучив якийсь план завершення війни, який, що нітрохи не дивно, у завуальованій формі повторює директиви Путіна, з якими Владислав Сурков веде переговори з Куртом Волкером. І хоча озвучений Вілкулом термін викликає здивування - з почесною капітуляцією перед Путіним можна вкластися і в більш стислий термін, ніж півроку - теза про швидке припинення війни безсумнівно стане головним у майбутній кампанії Оппоблока як на президентських, так і на парламентських виборах.

Розрахунок на втомленого від війни виборця, особливо на жителя південно-східної "регіональної" вотчини, який давно мріє, щоб "все було як раніше", цілком зрозумілий і багато в чому розумний. Проте нікуди не поділася проблема втрати "регіоналами" величезного шматка свого самого відданого електорату в особі двох мільйонів кримчан і близько п'яти мільйонів жителів окупованого Донбасу. Без цих виборців розраховувати на перемогу Вілкулу та компанії дуже непросто. І тому перед Оппоблоком стоїть мета схилити на свою сторону "вагаються" з центральної України. Саме для цього Оппоблок у своїй риториці повертається до знаменитої багатовекторності часів Кучми, що і було чітко озвучено все тим же Вілкулом. За його словами, українців, які вийшли на Майдан, обдурили обіцянками швидкого вступу в ЄС, де Україну "ніхто не чекає", і тепер їм нелюди доводитися "збирати полуницю в Польщі або працювати на лопаті в Росії" та ще й платити високі тарифи на комуналку. Вихід з цього становища Вілкул бачить в "особливому шляху України", яка буде зберігати добрі відносини і з Росією, і з Європою, сама при цьому багатія не по днях, а по годинах.

Як бачимо, нічого принципово нового. Все це вже звучало і в часи Кучми, і за часів Януковича. Тим не менш, втомлений від війни недосвідчений виборець на всю цю демагогію цілком міг би клюнути, але головна проблема екс-регіоналів сьогодні в тому, що до кінця 2017-го вони підійшли не єдиною монолітною партією під керівництвом одного лідера, а кількома уламками, кожен з яких очолює свій вождь зі своїми політичними амбіціями. А враховуючи, що "великі вибори" 2019 року почнуться з виборів президента, а не парламентських, голоси "ватников" і "полуватников" можуть просто розпорошитися між кількома послідовниками Януковича, не гарантуючи нікому з них навіть виходу у другий тур.

Посудіть самі, сьогодні крім згадуваного вже Вілкула, який представляє ахметівське крило, є лідер "левочкинцев" Юрій Бойко, є ще партія "За життя", де ось вже три лідера з персональними політичними амбіціями: Вадим Рабинович, Євген Мураєв і з недавніх пір "медведчуковец" Нестор Шуфрич, є ще співчуваючий партії Рабиновича і "ахметовців" Михайло Добкін. Є ще претендує на те електоральне поле Сергій Тарута зі своєю партією "Основа" та "Наш край", щоправда без лідерів всеукраїнського масштабу. Ну, і де-то в тиші відсиджуються Сергій Тігіпко і Валерій Хорошковський.

Більш ніж очевидно, що для всіх цих екс-регіоналів набагато вигідніше запустити на президентські вибори єдиного кандидата, як очевидно і те, що він повинен бути хоча б зовні досить помірним у своїй проросійськості та мінімально замурзаний в часи Януковича. І це зараз головна проблема всіх екс-регіоналів, оскільки такого кандидата просто немає. Екс-регіональні лідери або не дуже розуміються в публічній політиці, як Бойко чи Тарута, або непередбачувані і дуже екстравагантні, як Рабинович і Шуфрич, або заробили одіозну славу, як Добкін і все той же Рабинович, або мають нерозв'язні конфлікти з лідерами "паралельних" продуктів напіврозпаду ПР.

Чудово розуміють цю ситуацію і куратори екс-регіоналів в Москві і саме вони в першу чергу зацікавлені в об'єднанні під вибори наполегливо розпадаються "регіоналів". Так що саме Кремль може стати тією силою, яка буде стягувати в одне ціле своїх "агентів", не дивлячись на усі конфлікти між ними. Чого-чого, а важелів впливу на екс-регіоналів в Москві достатньо, хоча і їй доведеться деяким чином рахуватися з бажаннями своїх українських підопічних.

І, схоже, процес примусу "екс-регіоналів" до єдності вже стартував. Непрямим підтвердженням цього стала поява дружини Медведчука Оксани Марченко з авторською програмою на "Інтері" "газовика" Сергія Льовочкіна.

Можливо, процедура примусу буде супроводжуватися проведенням своєрідного кастингу на роль єдиного кандидата у президенти від об'єднаних екс-регіоналів. І зараз найбільш перспективними в цьому кастингу виглядають все той же Вілкул та Рабинович, проте дуже сумнівною виглядає можливість того, що хтось з них захоче добровільно "посунутися" під іншого.

Визначитися з головним кандидатом може допомогти соціологія, але тільки в тому випадку, якщо хтось один буде явно випереджати конкурентів. Якщо, наприклад, найвищі рейтинги будуть у Рабиновича, то Кремлю буде помітно простіше змусити всіх екс-регіоналів підтримати лідера партії "За життя". Якщо ж явного лідера соціологія не покаже, то самі президентські вибори можуть стати своєрідним кастингом і робити ставку потрібно буде вже на парламентські вибори. Тим не менш, президентські вибори точно виявлять найпопулярнішого кандидата від екс-регіоналів, а якщо він ще і вийде в другий тур (що може бути вигідно кандидату від влади) то питання з тим, хто поведе соратників Януковича в парламент буде вирішено.

З іншого боку, до парламентських виборів стане актуальним вже швидше математичний питання: як вдасться зібрати більше голосів - однією колоною або кількома. Тут може бути і так і сяк. Все буде залежати від рейтингу окремих партій, і від прохідного бар'єру, і від ступеня конфліктності в середовищі екс-регіоналів.

Як би там не було, Росія точно не відмовиться від ідеї спробувати перемогти Україну політичними методами, пропихнув у владу своїх сателітів. І до такого сценарію потрібно бути готовими.