Рахунок з Брюсселя. Чому НАТО дає аванси Україні, а не Зеленському

Говорячи про підсумки саміту НАТО для України, важливо чітко розрізняти, що сказано на адресу країни, а що — на адресу Володимира Зеленського. Саме зараз НАТО, з легкої руки Джо Байдена, демонструє недовіру до української влади.

Крім того, важливо звертати увагу і на те, що не сказано: іноді мовчання красномовніше будь-яких фраз. Доводиться констатувати, що Зеленський провалив роботу по використанню НАТО для забезпечення нашої безпеки в Чорному і особливо Азовському морі.

Умова для ПДЧ

Почнемо з того, що можна вважати хорошим сигналом для України. Керівники країн НАТО на саміті, що відбувся в Брюсселі 14 червня, одноголосно схвалили спільне комюніке, в якому один з пунктів (69-й) присвячений перспективам прийняття України до складу Альянсу. "Ми знову підтверджуємо рішення, прийняте на зустрічі на вищому рівні в Бухаресті в 2008 році, що Україна стане членом НАТО, і ПДЧ є невід'ємною частиною цього процесу, — йдеться в документі. — Ми тверді у своїй підтримці права України визначати своє майбутнє і свій зовнішньополітичний курс без будь-якого втручання ззовні".

Однак є в комюніке і домашнє завдання — це "успішне проведення Україною широкомасштабних, стійких і незворотних реформ, у тому числі по боротьбі з корупцією ..." "Ми вітаємо значні реформи, що вже проведені Україною, і настійно закликаємо до подальшого прогресу у відповідності з міжнародними обов'язками і зобов'язаннями України", — підкреслюється в документі. Тобто від нас вимагають не якоїсь абстрактної боротьби з корупцією, а цілком конкретної — тієї боротьби, яку ми вже пообіцяли в своїх міжнародних зобов'язаннях.

Про те ж домашнє завдання для України розповів президент США Джо Байден на брифінгу після саміту НАТО. Себастьян Сміт з AFP задав йому два питання про Україну. Одне з питань звучало так: "В умовах, коли Росія вторглася в частини України, чи виключає це фактично можливість коли-небудь вступу України в НАТО?" "Відповідь — ні", — сказав Байден. "Україна хоче чіткого "так" або "ні" щодо надання їй Плану дій щодо членства в НАТО. Отже, якою є ваша відповідь?" "Це залежить від того, чи відповідають вони певним критеріям. Справа в тому, що вони все ще повинні очиститися від корупції. Справа в тому, що вони повинні відповідати іншим критеріям, щоб отримати ПДЧ", — відповів Байден і далі ще кілька разів наголосив, що "вони повинні бути переконливими, і це непросто", "їм потрібно ще багато чого зробити".

Питання корупції

Той факт, що НАТО в цілому і Байден зокрема називають корупцію головною перешкодою на шляху України до членства в Альянсі, — це поганий знак не для України, а особисто для Зеленського. Бо, як уже було сказано, НАТО хвилює перш за все виконання українською владою тих міжнародних зобов'язань, які вона на себе взяла.

Буквально перед тим, як лідери країн НАТО зібралися на саміт у Брюсселі, з України прийшла новина про заблокований конкурс на посаду керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Конкурс проходить за участю міжнародних експертів, і коли вони провалили кандидатуру, яку просував Офіс президента, інші члени комісії, які лояльні до Банкової, просто перестали брати участь у роботі комісії, тим самим заблокувавши її роботу. Навряд чи хтось серйозно може повірити, що вони зробили це з власної ініціативи, а не за вказівкою з Банкової.

Тобто прямо під час саміту НАТО українська влада зірвала своє зобов'язання по проведенню чесного конкурсу в САП за участю міжнародних експертів. А САП — це ключовий орган у справі боротьби з корупцією. Якщо Банкова контролюватиме цей орган, то вона зможе загальмувати і не пропустити в суд будь-які антикорупційні справи, які їй невигідні. Саме тому НАТО і Байден фактично виставили Зеленському категоричну умову: ПДЧ — лише після виконання зобов'язань по боротьбі з корупцією.

Наскільки все серйозно, чітко видно по реакції Зеленського. Він вдає, що не чує від НАТО слів про корупцію. І взагалі слова про реформи він чує тільки у вузькому контексті реформ в секторі безпеки і оборони. А про інші реформи, такі як антикорупційна, — ні, не чує. Увечері 14 червня, коментуючи комюніке саміту НАТО, він заявив: "Ми продовжимо курс на реформи в сфері безпеки і оборони з тим, щоб ще більше відповідати стандартам сумісності з державами — членами НАТО". А на наступний день він заявив в інтерв'ю кільком українським телеканалам: "Я вважаю, що Україна заслуговує на більше. Ми заслуговуємо, щоб бути одними з рівних в Альянсі, серед потужних країн. Нас потрібно запрошувати — я вважаю, що це чесно. Ми не повинні просити".

Але, судячи з усього, на Банковій вирішили наполегливо прикидатися, що ніякої корупції немає. І тут виникає питання, як на цю історію відреагують НАТО, G7, ЄС, МВФ та інші наші партнери і кредитори. Відповідь ми дізнаємося після того як Зеленський злітає до Вашингтона на зустріч з Байденом. Хоча перші дзвіночки вже є — 15 червня в НАЗК заявили, що розпорядження Кабміну про призначення Юрія Вітренка главою правління "Нафтогазу" і контракт з ним повинні бути скасовані як незаконні. Однак, судячи з нинішньої поведінки Зеленського, він зараз думає не про те, як виконати домашнє завдання, а про відмовки.

Азовський тупик

Утім, це все ж проблема скоріше особисто Зеленського, ніж України. Для України ж головна проблема у відносинах з НАТО полягає в тому, що Альянс досі не інтегрував нас в свої стратегічні плани. І перш за все це проявляється у відсутності у НАТО чорноморської стратегії.

Щоб зрозуміти, про що йде мова, досить поглянути на карту. Після прийняття до складу НАТО України і Грузії Альянс теоретично повинен стати домінуючою силою в Чорному морі. На сході — Грузія, на півдні — Туреччина, на заході — Болгарія і Румунія, на півночі — Україна. І тільки на північному сході — залишки колишньої російської могутності.

Більш того, Чорне море чекають радикальні зміни вже через два роки, коли Реджеп Ердоган планує запустити канал "Стамбул", який повинен розвантажити протоку Босфор. І якщо, наприклад, через канал "Стамбул" в Чорне море увійде американський авіаносець, Москва, природно, висловить протест, базуючись на положеннях конвенції Монтре, яка регулює роботу протоки Босфор. Анкара на це, звичайно ж, відповість, що ця конвенція не регулює роботу каналу "Стамбул".

Але ось єдиної стратегії діяльності НАТО в цих нових умовах досі немає. І навіть якщо вона готується, то сумнівно, щоб там адекватно враховувалися українські інтереси. Бо для цього необхідна щоденна спільна робота наших МЗС, Міноборони, Генштабу. Однак Зеленському це не потрібно, судячи з того, що вже майже два роки (з серпня 2019-го) місія України при НАТО залишається обезголовленою. Звичайно, в НАТО сприймають це як красномовне свідчення реального відношення Зеленського до Альянсу.

Як мінімум можна було б домагатися, щоб НАТО допомогло нам забезпечити безпеку судноплавства в Керченській протоці і Азовському морі. У комюніке саміту вітається співпраця між НАТО і Україною щодо безпеки в районі Чорного моря, але про проблеми Азовського моря не сказано взагалі ні слова. І є всі підстави припускати, що це — не через байдужість НАТО, а через острах Зеленського чіпати цю проблему.

І це ще одна причина, чому НАТО вважає за краще давати аванси Україні, але не Зеленському. Щоб тебе поважали, потрібно робити вчинки, гідні поваги.