Санкції і конкуренція. Як Україна допомагає витіснити Росію з ринку озброєнь
І виною всьому - це практика видачі державою покупцям нічим не забезпечених кредитів, а також санкції США за окупацію Криму і війну на Донбасі, блокуючі доларові розрахунки за поставлену зброю. Не можна скидати з рахунків і різке технологічне відставання військової продукції - все-таки досить довго на модернізації радянських зразків прожити не можна.
Найбільш показова в цьому сенсі багатостраждальна угода на продаж 11 винищувачів Су-35Э вартістю $1,154 млрд в Індонезію, укладена в лютому 2018 р. Постачання техніки повинні були початися не пізніше 2019 р. двома партіями, однак у росіян не склалося.
З самого початку ця угода перебувала під щільним зовнішньополітичним тиском - наприклад, за місяць до підписання контракту Джакарту з офіційним візитом відвідав міністр оборони США Джеймс Мэттис. Він привіз як "батіг": пригрозив припинити постачання запчастин до що складається на озброєнні Індонезії американським літакам, так і "пряник": пообіцяв організувати постачання ВПС Індонезії вживаних американських винищувачів F-16.
Однак росіяни погодилися вже на дуже привабливі умови, щоб індонезійці так просто не відмовилися. Чи жарт, новітні винищувачі, найбільш близькі серед російських машин п'ятого покоління, повинні бути обмінені на партії пальмової олії, каучукової крихти та інші індонезійські товари, які покривали б близько половини вартості контракту. Та й ціна була максимально знижена.
В результаті угода була підписана, а американці тільки посилили тиск. Дійшло до прямих погроз введення американських санкцій у відповідності з відомим американським законом CAATSA ("ПРО протидію супротивникам Америки допомогою санкцій"). І як підсумок - 12 березня 2020 р. агентство Bloomberg повідомило, що під тиском США уряд Індонезії остаточно відмовилося від закупівлі Су-35 в Росії.
А трохи раніше - в 2019 р. - Індонезія відмовилася від закупівлі двох дизель-електричних підводних човнів проекту 636.1 "Варшав'янка". Правда, твердого контракту на них не було, однак це досить серйозний удар по амбіціях російських "торговців смертю" в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
Тим більше, що тут в останні роки спостерігається серйозний спад інтересу до російського зброї. Наприклад, російському военпрому не вдалося виграти контракт на поставку систем ППО ближнього радіусу дії для індійської армії - тут їх "Панцир" обійшов південнокорейський Biho. І як показала війна в Сирії, для Делі це був дуже правильний вибір.
Взагалі невдоволення індійських військових російськими зброярами назрівало давно. Після 2014 р. виявилося, що РФ не може самостійно виробляти силові установки для військових кораблів, які пропонує військово-морським силам Індії. Тому при покупці, наприклад, фрегатів проекту 11356 Нью-Делі доводиться самостійно вирішувати питання із закупівлею газотурбінних двигунів в Україні. А це час і гроші.
Крім того, індуси в неофіційних розмовах все частіше висловлюють невдоволення співпрацею з Росією: графіки поставок порушуються, вартість збільшується, з запчастинами теж проблеми. Час від часу, наприклад, доводиться припиняти польоти літаків російського виробництво, як це регулярно відбувається з палубними винищувачами Міг-29К, які періодично падають.
Вносить свою посильну лепту в "розбавлення" російського експорту в Азію і Близький Схід, і Україна. Чого вартий, наприклад, співпраця з Саудівською Аравією. Перш за все у військовій промисловості - на саудівські гроші, наприклад, в Україні створюється аналог російського "Іскандера" - оперативно-тактичний ракетний комплекс "Грім-2" з дальністю пуску в 280 км (штучне обмеження для експортних поставок). Ще в 2015 р. Ер-Ріяд перерахував близько $40 млн на відповідні доопрацювання даного тактичного ракетного комплексу. Нині роботи знаходяться на завершальній стадії.
Є і менш афішовані проекти - так, у січні 2019 р. КБ "Південне" передало Науково-технічного центру ім. короля Абдулазіза в Абу-Дабі технічну документацію на генератор потужного електромагнітного випромінювання. Таке електромагнітна зброя може застосовуватися для нейтралізації радарів ППО, комплексів наведення високоточної зброї, автоматичних систем управління військами та зв'язку.
За деякими даними, цю українську розробку Саудівська Аравія планує адаптувати для коригованих авіабомб КАБ-500 російського і Mk.84 американського виробництва.
Для нас така співпраця є дуже перспективно - внутрішній державного замовлення, незважаючи на ведущуюся війну, не дозволяє організовувати НДДКР перспективних зразків. А саудівські розробки цілком собі лягають в основу розробок для вітчизняної армії.
Продаємо ми і готові вироби. Насамперед мова йде про протитанкових ракетних комплексах і ракетах до них. Загальні обсяги невідомі, але тільки одна партія 30 ПТРК "Скіф" і 15 ПТРК "Корсар", 300 ракет до них, а також супутнє обладнання, надіслана з України в Саудівську Аравію в грудні 2018 р., оцінюється в $24,2 млн.
Сюди ж варто додати і розгортання ліцензійного виробництва в Йорданії під маркою Terminator протитанкових ракетних комплексів "Корсар" (з ракетою Р-3) розробки київського ДП "ГККБ "Промінь". Вперше про цей проект заговорили в травні 2018 р. на XII виставці озброєння і військової техніки для сил спеціальних операцій (SOFEX-2018) в Аммані.
Хоча порівняно з обсягами російського експорту український це сущі копійки, але потроху такі струмочки і складаються в потік, який рано чи пізно змете рівень доходів Москви в цьому секторі економіки.
Тим більше що все частіше для підтримки військового комплексу Кремль надає пільгові кредити на поставку військової техніки. Формально такий кредит видається під державні гарантії, але по факту всі прекрасно розуміють, що в більшості випадків кредит сплачений не буде. Так, в 2018 р. перестав платити Ємен, а буквально за рік до цього російський уряд "милостиво" дозволив Венесуелі відкласти погашення $1 млрд. І це, не кажучи вже про безкоштовні постачання зброї на багато мільйонів доларів у воюючу Сирію.
Натомість Росія отримує політичну підтримку, яка легітимізує її дії на міжнародній арені. Так, наприклад, такі пільговики, як Сирія, Нікарагуа або Венесуела, стабільно голосують проти резолюцій ООН, які анексію Криму і політику РФ в Сирії.
Проте в середньостроковій перспективі, в умовах, коли глобальна економіка відмовляється від таких обсягів нафти і газу, які споживає зараз, доля економіки Росії, яка не є інноваційною, а повністю залежить від експорту вуглеводнів і зброї, може і повинна виявитися досить скрутною.
