Донбас по частинах. Порошенко повинен запропонувати особливий статус для Дебальцеве
Акуратні натяки української сторони про те, що "віджатий" всупереч першим і другим Мінським домовленостями місто треба повернути, цілком можуть перерости в покроковий план виконання Мінських угод в окремо взятому "пілотному" місті.
Як серпом по Дебальцеве
Вперше тема Дебальцеве спливла за день до берлінської зустрічі за час відеоконференції Тристоронньої контактної групи з участю представників так званих ДНР і ЛНР. Як повідомила прес-секретар представника України в контактній групі екс-президента Леоніда Кучми Дарка Оліфер, українська сторона звернула особливу увагу на той факт, що меморандум від 19 вересня 2014 р., тобто перші Мінські угоди, що передбачали український контроль над Дебальцеве, який проросійські бойовики порушили, захопивши Дебальцеве 19 лютого 2015 р. — вже після підписання друге Мінських угод.
Цей дебальцевський пасаж пролунала як відповідь на постійні звинувачення Росії, що Україна не виконує безальтернативні Мінські угоди. Мовляв, які можуть бути претензії до України, коли "доблесне ополчення народних республік" всупереч Мінську отжало ціле місто, до того ж залізничний вузол.
На наступний день тему Дебальцеве розвинув і президент Петро Порошенко — вже на більш високому рівні. За його словами, в Берліні він наполягав, що після завершення розведення сторін в Золотому, Петровському і Станиці Луганській необхідно починати переговори про наступних чотирьох місцях розведення сторін, серед яких обов'язково має бути та Дебальцеве. При цьому глава держави також апелював до мінським Меморандуму, за яким ця територія залишалася під українським контролем.
Таким чином, була позначена проблема Дебальцеве як своєрідний противагу проблеми Станиці Луганської, де застопорилося розведення сторін. І якщо в Золотом і Петровському розведення відбулося, то в Станиці відхід ЗСУ на кілометр залишить без контролю мінімум половину селища, на що Україна піти, зрозуміло, не може. Точно так само категорично не можуть і окупанти повернути під контроль України або хоча б вивести свої війська з Дебальцевого. Занадто стратегічно важливий для них контроль над цим залізничним вузлом, який з'єднує рокаду вздовж всієї лінії фронту.
Так що торг: ви відійдіть від Дебальцевого (вимога в контексті букви Мінських угод цілком справедливе), а тоді ми відведемо сили в Станиці — цілком доречний. Щоб відійти в районі Станиці, потрібно мати хоч якусь упевненість, що противник її не займе. А про який впевненості може йти мова, якщо є прямо протилежний досвід прямого порушення бойовиками Мінських угод у Дебальцевому? У цій ситуації ми як мінімум отримуємо вагомий привід не відводити сили в Станиці, оскільки вимога щодо Дебальцеве настільки ж нездійсненне, наскільки і справедливе. При цьому західним партнерам Київ показує своє стійке намір виконувати Мінські угоди і готовність до компромісів на тлі повністю протилежної поведінки Москви.
Зайвим підтвердженням категоричного небажання Путіна йти на поступки в Дебальцеве стали і його слова прес-секретаря Дмитра Пєскова відразу ж після зустрічі в Берліні. "Що стосується Дебальцеве, то тут якраз ситуація, коли раніше досягнуті домовленості трактуються зовсім по-іншому. Російська сторона абсолютно не згодна, і це питання залишилося за дужками як узгоджена", — сказав він.
Здавалося б, питання зайшов у глухий кут. Однак тему Дебальцеве цілком можна розвивати і далі, запропонувавши і Путіну, і західним арбітрам нову дорожню карту виконання Мінська на невеликий, пілотної території. І Дебальцеве — це ідеальний варіант.
Пілотний "особливий статус"
В цілому цей план може виглядати приблизно так. Раз вже Дебальцеве було зайнято гібридними військами всупереч Мінським домовленостей, то й починати виконувати мирний план потрібно саме з цієї території. При цьому за дужки виноситься найскладніший питання імплементації мінських угод — відновлення українського контролю над відрізком державного кордону, оскільки ніякої кордону з Росією Дебальцеве, як відомо, не має.
Таким чином для врегулювання в Дебальцеве досить зробити наступні дії:
По-перше, припинити вогонь. Правда, вже з цим можуть виникнути проблеми. Хоча безпосередньо в Дебальцеве бойових дій немає вже давно, на підступах до міста одна з так званих гарячих точок — Светлодарская дуга. У послденее час там відносне затишшя, тим не менш, стійке бажання гібридних сил якось просунутися в цьому напрямку простежується вже давно. Таким чином, для сталого додержання режиму тиші бойовикам доведеться як мінімум відмовитися від своїх планів на цьому напрямку.
По-друге, відвести з цієї території війська і озброєння, тобто провести повну демілітаризацію району. Враховуючи, що в районі Светлодарской дуги ситуація періодично загострюється, живої сили та озброєння, в тому числі і важкого, в районі Дебальцеве бойовики сконцентрували досить багато. Тим не менш можливості відвести ці сили буде більш ніж достатньо.
По-третє, направити туди збройну місію ОБСЄ для контролю над ситуацією. Власне, в Берліні Путін нібито дав свою згоду на використання поліцейських місій ОБСЄ. Так що невеликий район Дебальцеве може стати для цієї місії непоганим полігоном для обкатки виконання поліцейських функцій і контролю за дотриманням перемир'я.
По-четверте, прийняти закон про особливості місцевого самоврядування на території міста Дебальцеве на період його реінтеграції в Донецьку область. Ця ініціатива, звичайно, викличе в Україні черговий напад "зради" як серед частини пересічних громадян, так і серед деяких політиків. Тут головне правильно виписати закон і правильно провести інформування населення, щоб всі розуміли його тимчасовий характер.
По-п'яте, відновити в місті мовлення українських телеканалів, радіостанцій, доступ до жителів української преси, повернення української державної символіки і т. д. тобто повернути Дебальцеве в український інформаційний простір, без чого ні про яку реінтеграції не може бути й мови. Що стосується російських пропагандистських каналів, то вони, як це не сумно, мовлять і на багатьох неокупированных підробляються Донбасу протягом двох років війни.
І, нарешті, по-шосте, провести місцеві вибори за українським законодавством з обов'язковою участю всіх українських партій (у тому числі "Правого сектору", "Свободи", "Національного конгресу") і забезпеченням для них можливості проводити агітацію всіма законними способами. При цьому обов'язково необхідно вирішити питання голосування вимушених переселенців, навіть якщо вони все ще перебувають на неокупованій території.
Після виконання перерахованих пунктів (перелік їх зрозуміло приблизний і не претендує на статус остаточного) можна буде говорити, що Мінські угоди на території Дебальцеве виконані і в регіон остаточно повертається світ.
Не варто зайвий раз нагадувати, що виконати такий план в рамках одного міста і його околиць набагато реалістичніше, ніж в масштабах всіх окупованих територій. Успішне ж виконання такого плану створить прецедент і досвід для його впровадження в інших пілотних регіонах.
Є, звичайно, обґрунтовані побоювання, що місцеве ватне населення в період відносного безвладдя в місті, після того як "ополчення" і російські окупанти відійдуть, а Україна ще не прийде, чого-небудь сепаратистського отчебучат, тим більше що Росія повністю з міста не вийде — агенти впливу ОРДО, нехай і не у вигляді збройних формувань, там все одно залишаться. Однак, по-перше, скромний розмір пілотного регіону (навіть до війни в Дебальцеве проживало відносно небагато людей — близько 25 тис., а зараз населення скоротилося максимум до 5-10 тис.) дозволяє краще контролювати ситуацію.
Ну і, по-друге... на практиці до цього не дійде, оскільки ймовірність того, що Путін погодиться на подібний проект, прагне до нуля. Відхід зі стратегічно важливого міста, при взятті якого склали голови тисячі "героїв Новоросії", в будь-якому випадку буде сприйматися як "злив Донбасу" і слабкість.
Для чого ж тоді Україні пропонувати подібний непрохідний варіант? Крім того, що ми покажемо готовність шукати шляхи мирного вирішення донбаського питання, що дуже важливо нашим західним партнерам, до того ж запропонуємо альтернативне прочитання беальтернативных мінських домовленостей, відмовитися від якого з ходу і без всяких обговорень Путіну буде вкрай непросто. Якщо він навіть слухати про Дебальцеве не захоче — в черговий раз покаже свою недоговороздатність, і єдиним інструментом впливу на нього виявляться тільки санкції. Якщо ж дебальцевський пілотний проект піде в розробку, ми як мінімум збережемо статус-кво, і часом продовжить працювати на Україну.
