На замітку Зеленському і Порошенка. Коли срібний призер першого туру перемагав у другому

Згідно 73,97% оброблених Центрвиборчкомом бюлетенів, у першому турі виборів президента України лідирує Володимир Зеленський - 30,41% голосів. У чинного глави держави Петра Порошенка - 16,13%. На третьому місці розташувався лідер "Батьківщини" Юлія Тимошенко з 13,2%. Поточна тенденція показує, що переможцем першого раунду стане все ж Зеленський, а Порошенко, очевидно, інтенсифікує підготовку до другого туру. Чи зможе він зберегти президентство або з другого місця зробити це нереально? Як показує історія, випадків, коли лідер першого туру програвав вибори, все ж чимало. Причому бувало таке і в Україні.

Дострокові президентські вибори 1994 р. У першому турі, що відбувся 26 червня, зустрілися сім кандидатів, але головним конкурентом Леоніда Кравчука став екс-прем'єр-міністр Леонід Кучма. Тоді Кравчук виграв у першому турі - 38,36% проти 31,17 у Кучми, але програв йому у другому: Кучма набрав 52,15%, а чинний глава держави - 45,06%.

Чому? Одним із факторів перемоги Кучми стало те, що він довго тримав інтригу і прямо не оголошував про свою участь у виборах, паралельно активно працюючи на образ господарника і антикорупціонера. Зеленський тим же, до речі, займався на телеекрані, і цього виявилося достатньо не тільки для того, щоб стати номером два, але і номером один в першому турі виборів 2019 р. Цього фактора протесту і невдоволення владою у виборця. Схожі з нинішніми настрої зіграли проти Кравчука у другому турі. Цікаво, чи зіграє проти Зеленського протест виборців проти недосвідченість, уміння ясно викладати свої думки, а також відсутність у нього цілісного всередині - і зовнішньополітичного, економічного курсів?

Через 10 років, у 2004 р., перемогу знову здобув "срібний призер" першого туру - Віктор Янукович. У першому турі (правда, з незначним відривом) переміг Віктор Ющенко - 39,87% проти 39,32 у Януковича. Проте вже другий тур "несподівано" виграв Янукович, набравши, зі слів екс-голови ЦВК Сергія Ківалова, 49,42%. У Ющенка нібито було 46,69%.

Під час виборів були зафіксовані масові фальсифікації, бо результати не визнала ні вулиці, ні ЄС, ні США, що зумовило старт Помаранчевої революції і третій тур, з якої переможцем вийшов Ющенко (51,99%). Янукович тоді набрав 44,2%. Що було далі, відомо - "любі друзі" пересварилися, президент розчарував слабкістю, а в підсумку дострокові парламентські стали трампліном для Януковича в крісло президента.

Що там у сусідів

Випадки, коли президентські вибори вигравав кандидат, який зайняв друге місце в першому турі, бували і у найближчих сусідів України. Наприклад, у Словаччині, де в суботу, між іншим, обрали нового главу держави - правозахисницю Зузану Чапутову. Їй поступився переможець минулих виборів 2014 р. Андрій Киця.

П'ять років тому в першому турі лідирував кандидат від лівоцентристської партії "Курс - соціальна демократія" Роберт Фіцо - 28,01%. Його візаві - Андрій Кицька набрав 24,01%. Примітно, що, як і в Україні, третій учасник перегонів також дихав у потилицю другого. Радослава Прохазку підтримали 21,2% виборців. Але вже у другому турі ситуація змінилася. Кицька отримав 59,39%, а Фіцо - 40,61% голосів виборців. Кицька став президентом, а Фіцо за результатами парламентських виборів 2016-го - прем'єром, але пішов з посади у зв'язку з протестами, викликаними вбивством журналіста Яна Куцака.

У другому турі бізнесмен, філантроп і незалежний кандидат Андрій Кицька переміг, не в останню чергу, завдяки підтримці всіх кандидатів, що не пройшли перший тур. Наприклад, той же Прохазка, а також екс-актор Мілан Княжко обіцяли свої білборди конкуренту Фіцо. До речі, про те ж в ході кампанії говорив і сам Кицька. Фіцо представляв собою корінь зла і для чималої частини виборців, і для конкурентів.

Польща. У 2005 р. основна боротьба за президентство відбувалася між загиблим згодом Лехом Качиньським і нинішнім президентом Європейської Дональдом Туском, між правопопулистами з "Права і справедливості" та центристами з "Громадянської платформи". У першому турі Туск відірвався від Качиньського, набравши 36,33% голосів. У кандидата від Піс було 33,10%. Проте другий тур взяв все ж брат нинішнього де-факто глави держави, презеса Ярослава Качиньського - 54,04%. Дональда Туска підтримали 45,96% поляків.

В ході кампанії проти Туска застосували брудний прийом - натякнули на прогерманские погляди, оскільки його дід Йозеф Туск, мовляв, служив у Вермахті. Зокрема, хвилю запустив представник Піс Яцек Курський. І Туску довелося відбиватися. Правда, потім з'ясувалося, що його дід, як і багато сілезці, опинився на службі примусово, а через кілька місяців взагалі зник з німецьких відомостей. Качиньський ж показово вигнав Курського з партії, хоча шкоди опоненту вже було завдано. Після перемоги у другому турі Курський повернувся в партію і зараз займає посаду директора Польського телебачення.

Не на користь Туска зіграло і те, що він перевищив ліміт витрат на рекламу на ТБ, за що був оштрафований. Та й якого-небудь чіткого неприйняття іншими кандидатами (а значить, і консолідації) лідерів перегонів не було - серед них були і ті, хто підтримав Качинського, і ті, хто став на бік Туска.

Литва і вибори 2002-2003 рр. У першому турі вперед вийшов безпартійний президент, еколог із США Валдас Адамкус, який отримав 35,33% голосів, а його опонент Роландас Паксас отримав 19,66% голосів виборців. Однак у другому турі він різко наростив підтримку - за Паксаса проголосували 54,71%, а за Адамкуса - 45,29%.

Адамкус спирався на підтримку консерваторів. Паксас ж робив наголос на боротьбу з корупцією, бюрократією, безробіттям і т. д. Крім того, Паксас, будучи професійним льотчиком, влаштовував шоу - розважав виборців своїми польотами на літаку, так і в цілому світився як міг. На замітку Порошенко, до речі, в Україні теж віддають перевагу хлібу видовища. Правда, не в усьому варто рівнятися на Паксаса, отримав від російського бізнесмена $400 тис. на кампанію, і якому оголосили імпічмент у 2004 р.

До речі, не залишаючи Литву, зауважимо, що і Адамкус теж виграв вибори 1997-1998 рр. у другому турі, поступаючись у першому Артурасу Паулаускасу, генпрокурору, призначеному не СРСР, а оголосили про незалежність владою Литви, - 27,9% проти 45,28%. У другому раунді юрист Паулаускас отримав 49,63%, а Адамкус - 50,37%.

Литва в той час переживала політичну кризу. У Консервативній урядової коаліції був низький рейтинг за невирішених соціально-економічних проблем, а за основними конкурентами - лівоцентристами з Демпартії праці - тягнувся корупційний шлейф, достатньо потужний, щоб навіть не знайти в своїх рядах кандидата на вибори. Тому вистрілили нові політики - Адамкус і Паулаускас. Йшли ніздря в ніздрю, але Адамкуса виручила підтримка правих партій.

Румунія. У першому турі виборів президента 2014 р. досить впевнено переміг соціал-демократ Віктор Понта - 40,44%. Друге місце у представника німецької меншини Клауса Йоханніса (правоцентристський Ліберальний християнський союз), що отримав 30,37% голосів. Проте другий тур підніс сюрприз - Йоханнис отримав підтримку 54,43% виборців, а Понта - 45,56%.

У ході виборів у Румунії зіткнулися проєвропейський "нове" і ліве "архаїчне". Йоханнис вініл "баронів"-есдеків, проворачивавших темні справи, в економічних проблемах країни. Та й екс-прем'єр Понта запам'ятався спірними поправками до Кримінального кодексу, фактично легалізували "тушок" у парламенті - їм було дозволено міняти партію, не втрачаючи мандат при цьому. До того ж корупціонерів у владі критикували в США, зокрема помічник держсекретаря Вікторія Нуланд. А ілюстрацією заяв Нуланд стали корупційні скандали (MicrosoftGate, EADS) за участю соціал-демократів, що лунали в ході кампанії.

Але поглянемо на досвід неближайших сусідів. А наприклад, на Австрію, де, до речі, також досить сильно відчувається вплив Росії.

Так, в Австрії у 2016 р. перший тур президентських виборів виграв кандидат від правопопулістської і демонструє лояльність до Кремля Партії свободи Норберт Хофер (35,1%), а представник Партії зелених Александер Ван дер Беллен, чий дід народився в Полтавській області, набрав 21,3%. Однак у другому турі перемога була вже за Ван дер Белленом (50,3%). Хофера підтримали 49,7% виборців.

Що цікаво, правопопулисту не допомогло навіть оскарження і згодом скасування Конституційним судом результатів другого туру з 152-сторінкового позовом Партії свободи про порушення під час голосування. Під час повторного голосування кандидат від Партії зелених ще більше збільшив розрив - 53,8% проти 46,2%. Для багатьох успіх Хофера в першому турі став сюрпризом, оскільки пальму першості все ж віддавали Ван дер Беллену. Однак "зелений" кандидат зміг мобілізувати виборців, категорично не допускають кандидатуру Хофера, і отримав крісло президента.

Чи вдасться Петру Порошенку мобілізувати не тільки свій електорат, але й виборців інших кандидатів, - стане ясно 21 квітня. І вищенаведені приклади доводять, що такий сценарій цілком реальний.