Рибна зрада. Кому вигідний офіційний поділ азовського бичка між Україною і Росією

Держрибагентство 27 лютого заявило про підписання між Україною і Росією чергового протоколу в рамках Українсько-російської комісії з питань рибальства в Азовському морі. Тієї самої комісії, чиє засідання було зірване в жовтні минулого року за участю нардепів і активістів, які вимагали припинити вести справи з окупантами.

Освіжимо трохи в пам'яті ті події. 30 сесія комісії почалася 23 жовтня 2018 р. у готелі ONOVO Dendra Hotel на Бориспільському шосе. З Росії тоді в Україну прибули чотири людини, а очолив делегацію керівник Азово-чорноморського управління Росриболовства Ігор Рульов, відомий прихильник анексії Криму.

Спокійно посидіти і обговорити, скільки кому дістанеться азовських біоресурсів, їм, втім, не вдалося. Оперативно прибули нардепи Рефат Чубаров та Сергій Висоцький ("Народний фронт"), а також постпред президента в АР Крим Борис Бабин і його заступник Ізет Гданов. Спільними зусиллями засідання було зірвано, а російська делегація стрімко ретирувалася. 26 жовтня агентство "Укрінформ" навіть повідомляло, що всім членам делегації Держприкордонслужба заборонила в'їзд в Україну на три роки. Та сесія комісії, яка отримала в ЗМІ назву "рибний дерибан", наробила тоді шуму. Рівень зради зашкалював, але поступово, як зазвичай, для більшості українців тема втратила актуальність.

І ось через чотири місяці стає відомо, що комісія все ж таки погодила протокол про квоти на 2019 р. Весь цей час сторони — противники і прихильники — насичували інформпростір аргументами за і проти гешефтів з ворогом. Причому недвозначні сигнали надходили і з Росії. Зокрема, 21 лютого начальник відділу організації та регулювання рибальства в Азово-чорноморського територіального управління Росриболовства і член горезвісної комісії Анджела Кизилова заявила ТАСС, що Україна, мовляв, постраждає більше, ніж РФ, якщо Київ вирішить розірвати угоду по Азовському морю, маючи на увазі, ймовірно, відповідний договір 2003 р., щодо виходу з якого зараз ведеться інтенсивна дискусія.

В українському Госрыбагентстве, в свою чергу, укладення протоколу пояснили тим, що без нього російські силовики почнуть полювати на українських рибалок і "таким чином РФ може отримати додатковий важіль для загострення соціальної напруженості у важливому для України регіоні, де рибальство є одним з основних видів діяльності". "Також це дасть Російської Федерації підстави стверджувати, що Україна не виконує взятих на себе зобов'язань за міжнародними договорами", — йдеться в повідомленні відомства.

Але, як водиться, тут не обходиться без "але". По-перше, про те, що протокол підписаний, і профільним журналістам експертам стало відомо задовго до повідомлення прес-служби Держрибагентства. Наприклад, про це ще 12 лютого на своїй сторінці в Facebook писав главред BlackSeaNews, голова наглядової ради "Майдану закордонних справ" Андрій Клименко: "Злі язики кажуть, що скандальний протокол з розподілу квот на вилов риби в Азовському морі з державою-агресором і окупантом на 2019 р. підписаний між відповідними госрыбагентствами України і РФ "за листуванням"... вчора чи позавчора в Ростові".

Що цікаво, виходячи з інформації та Клименко, і Бабина, який, до речі, звільнився в грудні, українська сторона підписала протокол у Києві, а після відправила росіянам. Таким чином, таємно проведений на тлі ескалації в море "рибний дерибан" знову актуалізувалося, бо виходить, що, з одного боку, Росія захопила українських моряків і блокує судноплавство в регіоні, слідом за чим виникли розмови про вихід з Азовського договору; а з іншого — українсько-російська комісія мирно домовляється, як ресурси цього самого моря продовжувати використовувати спільно. У зв'язку з чим виникає ряд питань, які потребують прояснення.

1. Який статус цієї комісії? Діє вона все ж законно, незважаючи на агресію РФ проти України. Її діяльність, функції, зобов'язання, склад і т. п. прописані в ст. 7 та 8 Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства і рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з питань рибальства в Азовському морі від 14 вересня 1993 р.

З української сторони підписаний головою Державного комітету України по рибному господарству і рибній промисловості Аркадієм Шестаковим. З боку РФ його колегою — Володимиром Корельским. За цікавим збігом обставин (чи що?) сьогодні пост міністра сільського господарства РФ і глави Федерального агентства по рибальству займає однофамілець Аркадія Шестакова — Ілля Шестаков. Його батько Василь Шестаков близький до президента РФ Володимира Путіна — він колишній тренер по дзюдо господаря Кремля. А брат Василя Шестакова — відомий бізнесмен з Рязані Анатолій Шестаков.

Український Шестаков — Аркадій Миколайович — є членом "Батьківщини" і довгі роки працював у сфері рибгосподарства. Така інформація є в Wikipedia. Крім того, в коментарях під републикацией "Дзеркала тижня" на севастопольському сайті ForPost місцевий житель у 2011 р. писав, що Шестаков заснував севастопольський БЮТ, а його дружина Валентина Шестакова є керівником Морської товарної біржі в Севастополі, займаючись, серед іншого, ремонтом суден.

Звичайно, і Wikipedia, і коментарі в мережі — докази не дуже, тому звернемося до офіційних джерел. Так, те, що Шестакова Валентина Дмитрівна все ще є президентом цього чинного понині севастопольського підприємства, підтверджують онлайн-сервіс перевірки компаній YouControl і сайт Торгово-промислової палати. Цікаво, що останні оновлення на YouControl на сторінці Морський товарної біржі вносилися 19 лютого цього року. Ще один збіг? У тій же Wikipedia вказується, що президентом цієї біржі є сам Аркадій Шестаков, і очевидно, що ця інформація застаріла. Але президентом він був, що підтверджує сайт ЦВК. Адже виявляється, що Аркадій Шестаков, до всього, на президентських виборах 1999 р. був і довіреною особою Євгена Марчука. Як бачимо, Шестаков в документі Центрвиборчкому вказаний як президент цієї самої біржі.

Всі ці дані збільшують кількість питань і в контексті договору про риболовецькому співробітництво в Азовському морі, і в поточній ситуації де-факто війни між країнами. Але в той же час ці питання можуть наштовхнути на пошук і отримання необхідних відповідей. Повна картина важлива: хто, як і коли укладав угоду.

2. Наскільки угода легітимно? Договір від 1993 р. Україна не розривала. Так що відсутність нової, юридично оформленій реальності угоду легітимно, як і Договір між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 року (ратифікований 23 квітня 2004-го).

І, до речі, повертаючись до угоди від 1993 р., звернемо увагу, що під документом українською мовою вказаний якийсь Шестаков А. Н. Точніше, він далеко не такий, адже очевидно, що це, швидше за все, банальна помилка. З іншого боку, і це питання вже експертів з міжнародного права, не може помилка в ініціалах стати приводом для визнання двостороннього договору недійсним? Адже якщо прикинутися шлангом, то хто такий Шестаков А. Н.? Державний комітет України по рибному господарству і рибній промисловості тоді очолював Шестаков А. М. — Шестаков Аркадій Миколайович, документальним підтвердженням чого є хоча б наказ президента від 2004 р. про присвоєння йому і ряду інших чиновників статусу держслужбовця першого рангу.

Якщо ж цю помилку 25-річної давності в разі наявності політичної волі вийти з договору використовувати не можна, то доведеться чекати до 2023 р., коли настає черговий термін автоматичної пролонгації угоди ще на п'ять років.

А вихід з угоди від 1993 р., так і договору від 2003-го, при належній температурі громадської і політичної дискусії цілком може відбутися за прикладом Договору про дружбу. Причому Азовський договір, як більший магніт для критики, може потягнути за собою і документ 1993 р.

Відповідна аргументація на користь розриву угод є. Той же Борис Бабін, відомий експерт з морського права, у своїй статті, опублікованій на сайті Лига.net 17 лютого, писав, що фактично ці двосторонні угоди стали підмогою для анексії Криму та окупації Азовського моря Москвою. При цьому РФ, пише він, використовувала українську "рибну корупцію і рибну мафію при владі і у влади".

Ще один важливий момент, на який справедливо вказав колишній постпред президента в Криму, — це те, як Кремль може використовувати дані протоколи у своїй гібридної війні. "Нами ж підготовлені юридичні докази "відсутності" міждержавного конфлікту між Україною і РФ в акваторії Азова у вигляді протоколів засідання "рибної" комісії, які росіяни, звичайно, будуть демонструвати в усіх можливих ситуаціях. І будуть питати представників третіх країн і міжнародних організацій, бачать вони в цих текстах згадка про окупованих Крим і Новоазовську і уважно вони дивляться на посади осіб в кінці документа, їх підписи", — пояснив Бабін.

У той же час можливий розрив угоди 1993 р. залишає відкритими питання: як рибу-то ловити? Наскільки ця домовленість доречна, зважаючи гібридних відносин України і Росії? З одного боку, наявність таких угод виглядає нісенітницею в умовах війни. З іншого — як врегулювати питання? Розірвати договір і приставити до кожного українському судну катер прикордонників?