Рівніші всіх. Чому соціальна рівність не приносить українцям щастя (ІНФОГРАФІКА)
Ця новина не порадувала, а навіть розлютила більшість українців: чому нас вважають "рівніші" всіх, коли ми кожен день бачимо прірву між бідними і багатими?
Розберемося, як же так вийшло, що статистика вивела Україну в лідери по грошового рівності навіть у порівнянні з країнами, які відомі активною політикою вирівнювання доходів, наприклад Норвегією, що посіла третє місце.
Всі плюси і мінуси
Світовий банк оцінює розподіл доходів згідно з індексом Джині (за ім'ям італійського економіста і статистика початку XX ст. Коррадо Джині). Суть в тому, щоб одним числом відобразити нерівність.
Спочатку статисти беруть за основу загальні доходи (або витрати) в кожній з 140 аналізованих країн. Потім експерти Світового банку розбивають населення на п'ять категорій по 20% - від найбагатших до найбідніших - і дивляться, який відсоток від всього обсягу річних доходів (витрат) припав на кожну категорію. У самих розшарованих товариства найбагатші 20% населення можуть отримувати більше половини національного доходу. Для більшої точності окремо розглядаються сумарні доходи 10% найбагатших і 10% найбідніших людей країни. Природно, у різних групах реальні доходи і витрати будуть відрізнятися від середнього показника - або в мінус або плюс.
Індекс Джині, який може бути від нуля до 100%, враховує всі відхилення від "норми", чим значніше вони - тим більше нерівність. Теоретично, якщо кожен житель країни отримує середній прибуток - цей індекс дорівнює 0%, а якщо все захопила одна сім'я - 100%. Для отримання більш об'єктивної картини індекс розраховується зазвичай після сплати податків і одержання громадянами допомоги. Тому в деяких країнах можуть використовуватися дані про витрати, а не доходи.
Правда, такі підрахунки спрощують реальність. Індекс Джині, який зводиться до одного числа, апріорі не відображає структуру розподілу доходів: великий розрив може бути і тому що багаті "занадто" багаті, і тому що бідні "дуже" бідні.
Більш повну картину ми отримуємо саме завдяки аналізу різних категорій населення за рівнем доходу. І дані, зібрані Світовим банком, показують чітку тенденцію: чим нижчий індекс Джині - тим меншу частину національного доходу отримують найбагатші. Приміром, у країнах, де цей показник від 25 до 30%, зокрема Норвегії, Данії, Румунії, найбагатші 20% населення отримують до 40%. А частка доходів найбідніших 20% наближається до 10%. І це хороші цифри, тому що при середньому індексі Джині в 35-40% на найбагатших 20% припадає близько 45% національного доходу, а на самих бідних - близько 6%.
Якщо ж придивитися ближче і в категорії 20% найбільш забезпечених жителів тієї чи іншої країни виділити половину найбагатших (тобто 10% по відношенню до всього населення), то побачимо закономірність: чим вище в суспільстві індекс Джині, тим більше доходу припадає на найбагатших, і навпаки.
І тут ми підходимо до України, де якраз все навпаки.
Самий довгий шлях до вершини
В Україні індекс Джині становить рекордно низькі 24,6%. Світовий банк в нашій країні розраховує його на основі витрат, які розподіляються по п'яти 20%-ним категоріям населення:
найбідніші - 10,3%, четверта категорія - 14,5%, третя категорія - 17,9%, друга категорія - 22,2%, багатющі - 35,1%. Окремо розглядаються найбідніші 10%, які витрачають всього 4,4% загального обсягу витрат і найбагатші 10% - у них 21,1%.
Найцікавіше - вершина ієрархії. Придивимося до багатющої категорії українців - це 20% від усього населення. Але 60% із загальної суми їх витрат роблять лише 10% найбагатших наших співгромадян. Для порівняння: у країнах із середнім індексом Джині в 35-40%, наприклад в Іспанії, Португалії, В'єтнамі, Австралії, цей показник становить від 61 до 65%. У пострадянських республіках індекс Джині низький або середній, і в країнах, де він коливається в діапазоні 35-40% - Литві, Латвії, Грузії, Узбекистані і Туркменістані - найбагатші 10% завжди претендують на частку в 63-67% від доходів (витрат) 20% найбагатших співгромадян.
Різниця між Україною і розглянутими державами не дуже велика, але тенденція стає помітною, якщо порівняти з країнами, де індекс Джині зашкалює за 50%: 10% найбагатших бразильців отримують 73% з доходів 20% найбагатших людей країни, в Колумбії цей показник дорівнює 72%, у Південноафриканській Республіці - 74%.
Висновок один: більший розрив у доходах (або витрати) співвідноситься з великим грошовим "вагою" 10% найбагатших членів суспільства і навпаки. Швидке збільшення доходів в міру просування до вершини піраміди дасть в цілому велику суму. Але ж у багатьох, навіть бідних країнах, є доларові мільярдери і мультимільйонери, а отже, яким би не було рівномірним розподіл, десь біля вершини ієрархії повинен бути різкий стрибок в доходах і споживанні. На жаль, він випадає з поля зору Світового банку, який не дає докладних даних. А дарма, адже різниця між середнім доходом 1% найбільш заможних персон, назвемо їх умовно "вершками суспільства", і середнім доходом наступних 9% багатіїв зазвичай величезна. Те ж стосується і розриву у доходах 0,1% надбагатих і наступних 0,9% людей у грошовій ієрархії.
А все тому, що в такому масштабі стає помітним "вага" кожного мультимільйонера, що стоїть на вершині піраміди.
Саме цим можна пояснити, чому в Україні такий низький індекс Джині, незважаючи на наочну різницю в доходах і витратах між надбагатими людьми і суспільством в цілому. За найсвіжішими даними Держстату за 2015 р., одне українське домогосподарство на місяць витрачала в середньому лише 5 тис. грн. Значить наше грошове рівність - це рівність "бідних". Поглянемо ще раз на дані Світового банку: навіть найбагатші 20% населення споживають в середньому лише на ¾ більше (35,1% витрат на 20% населення). А значить, що в 2015 р. одне "багаті" домогосподарство витрачало 5000 *1,75 = 8500 грн в місяць, якщо відштовхуватися від офіційної статистики.
За таким же розрахунками, середні місячні витрати навіть 10% найбагатших у перерахунку на домогосподарство становили близько 10 тис. тис. грн. Але по суті, шикували тільки "вершки суспільства", а наступні за ними 9% витрачали і того менше.
Навіть 1% "вершків суспільства" - це близько 400 тис. чоловік, включаючи дітей. Так що всі співвітчизники, чиї доходи і яскраве життя нас вражають, спокійно потрапляють в цей відсоток. А от людей за межами даної групи складно назвати навіть середнім класом, враховуючи їх доходи. Як ні парадоксально, але виходить, що в "суспільстві бідних" з низьким індексом нерівності вичищається середній клас. Він би міг стати помітним в двох випадках. По-перше, якщо б в Україні, як у тих же країнах Скандинавії з рівномірним розподілом, все суспільство в середньому було багатим. По-друге, якщо б у нас розшарування за доходами і видатками було великим - і тоді частка по-справжньому заможних людей за межами 1% "вершків суспільства" збільшилася б.
В цьому і феномен України, що найкращий в світі індекс Джині не відображає ні хороших економічних умов, ні добробуту в цілому.
Але все це так за однієї умови: якщо цифри не брешуть. Може бути, ще рано ховати наш середній клас.
Незрівнянні гроші
Так статистика працює в ідеальних умовах, але у спробі оцінити нерівність одним числом є безліч підводних каменів. З одного боку, дуже складно зібрати правильні вихідні дані, з іншого - фінансова нерівність багатовимірний, і його взагалі неможливо адекватно відобразити одним показником.
По-перше, при розрахунку індексу Джині використовуються національні рахунки різних країн. Якщо десь вихідні дані неточні і сам показник нерівності буде неправильним. Найчастіше, як і в Україні, дані про доходи і витрати офіційна статистика занижує. Зазвичай найбільше можливостей приховати свої доходи і витрати у більш заможних членів суспільства, а це означає, що для держав, де таке явище поширене, індекс Джині занижується, адже офіційна статистика згладжує нерівність. Так що порівняння країн з різною якістю національних рахунків ставить під сумнів весь глобальний рейтинг. Що стосується України, то приховані доходи можуть робити частина людей багатшими, ніж в офіційній статистиці, а це значить, що в "напівтіні" є всі шанси зустріти представників середнього класу.
По-друге, Світовий банк оперує даними різних років. Індекс Джині для деяких країн досі визначений за 1998 і 1999 рр. найсвіжіші розрахунки за 2013-й: в Україні, Білорусі, Грузії, Казахстані, Польщі, Туреччині, Ірані, Індонезії, США, Бразилії та ще 26 країнах в основному з Латинської Америки. Таким чином, наші показники зняті ще до війни і наступного економічного спаду.
По-третє, як уже зазначалося, Світовий банк визначать індекс Джині або по доходам, або по видатках - в якій країні як зручніше підрахувати. Але доходи не еквівалентні споживання, частина з них йде на заощадження. У суспільствах, де прийнято відкладати більше грошей (як у азіатів), витрати у не самих бідних людей можуть бути значно менше доходів, натомість вони накопичують багатство, наприклад у вигляді фінансових заощаджень. В такому випадку нерівність за видатками буде меншим, ніж нерівність за доходами, а значить і порівнювати країни за таким різним критеріям некоректно.
І нарешті, індекс Джині за методикою Світового банку відображає лише розподіл грошових потоків, будь то доходи або витрати, при цьому розміри багатства враховуються лише побічно: чим більший капітал, тим більший дохід від нього можна отримати. Однак на практиці найбагатші - це далеко не завжди ті, хто у кого більше всіх доходів і видатків. Тому в попередніх розрахунках ми називали багатими чи бідними людей з різним рівнем доходу умовно і для зручності.
Не в індексі щастя
Важливо також враховувати, яку частину доходів люди отримують від оплати праці, а яку - від капіталу. Так, якщо в бідній країні дуже висока концентрація капіталу, нерівність переважної більшості громадян визначається різними зарплатами. А нерівність в оплаті праці вважається більш справедливим, тому що залежить від індивідуальних якостей людини, а не розміру успадкованого майна. Здавалося б, майже всі повинні бути задоволені. Але біда в тому, що навіть 1% найбагатших людей, що володіють третю або навіть половиною всього капіталу, може заполонити своєю розкішною життям майже весь інформаційний простір, так що кожен член суспільства щодня буде бачити прірву між "вершками" і "народом". І навіть незважаючи на факт, що задоволеність життям визначається не стільки розмірами своїх доходів, скільки порівнянням з добробутом сусідів, найкращий індекс Джині не може зробити українців щасливішими - занадто часто ми порівнюємо себе з найбагатшими. За індексом щастя Україна впевнено тримається у другій сотні країн.