Російське дронобудівництво. Чи потрібно нам боятися "Оріона", "Мисливця" і "Геліоса"

На тлі різкого посилення ролі безпілотних літальних апаратів на полі бою і реальних успіхів у ході воєн останнього часу — особливо в Нагірному Карабаху — частина європейських і азіатських країн задумалися про покупку таких дронів. Зокрема, про те, що розглядають питання закупівлі турецьких "Байрактара", заявили Болгарія і Сербія, а остання купила ще й безпілотники китайського виробництва. Планує серйозно наростити їх кількість, аж до побудови виробничих потужностей по їх складанню, і Україна.

Але подібне посилення своєї армії не може собі дозволити Росія, щоб не випасти в масовій свідомості тамтешнього обивателя зі статусу "великої". Російським конструкторам поставлена задача створити повноцінний ударний апарат. Розглянемо, чому ці зусилля поки не можна назвати інакше, ніж жалюгідними.

До осені 2020 р. всі успіхи російського дронобудівництва обмежувалися ліцензійної (читай викруточне) складанням ізраїльських апаратів типу Searcher 2, відомих як "Форпост" (до речі, їх непогано збивали наші військові на Донбасі).

І ось у жовтні на одному з російських ТБ-каналів показали розгорнутий сюжет про роботу конструкторського бюро "Кронштадт" і однією з його новинок — ударному БПЛА "Оріон". Причому журналісти стверджували, що апарат пройшов усі стадії державних випробувань, літав у Сирії і нині надходить у війська.

Що ж прийняли на озброєння росіяни? Перш за все впадає в очі конструктивна схожість "Оріона" з американським MQ-9 Reaper. Тут російські конструктори не самотні — раніше так поступили китайці зі своїм СН-5 та іранці.

Втім, у всіх випадках копія вийшла гірша за оригінал. Хоча китайці виявилися найбільш старанними учнями і їх апарат майже досяг характеристик американця. За винятком такого важливого показника, як висотність: СН-5 може забиратися на висоту 10 км проти 15 км у американця.

Але все ще гірше у російського "Оріона", який за офіційними даними може набирати висоту 7,5 км. Що явно мало, щоб знищувати зенітно-ракетні комплекси ближньої дії "Оса" і "Стріла-10" (їх висота ураження цілей знаходиться в діапазоні 8-10 км), як це робили, наприклад, оператори азербайджанських "Байрактара" під час останньої війни в Нагірному Карабасі.

Утім, проблема висотності була цілком очікувана — відсутність хороших авіаційних двигунів характерна для всього російського літакобудування як пілотованого, так і безпілотного.

Вельми скромні показники "Оріона" по масі корисного навантаження — воно становить приблизно 200 кг. Після того як з нього відняти масу радіоелектронного обладнання, оптико-електронної станції, засобів зв'язку і управління, то в сухому залишку залишиться зовсім небагато. За заявою розробника, на трьох вузлах підвіски комплекс може нести пару керованих ракет і авіабомбу масою 50 кг. Зрозуміло, що це більше, ніж у "Байрактара", але й клас апаратів трохи різний (згаданий СН-5 може нести до 24 ракет).

Але як у турка, так і у росіянина зброї в режимі "вільне полювання" вистачить тільки на одноразове застосування. Однак турки не позиціонують свій апарат як чисто ударний і можливості "Байрактара" з наведення артилерії або в розвідці дуже непогані за рахунок встановленого обладнання західного виробництва. А що встановлюють на "Оріоні", велике питання — особливо після введення санкцій, тобто в умовах дефіциту імпортних високотехнологічних деталей і устаткування.

Таким чином, можна говорити, що російська військова промисловість зі своїм "Оріоном" так і не змогла наздогнати навіть китайців, а з американцями їх навіть порівнювати не можна. Для повноцінного протистояння з НАТО таких апаратів явно недостатньо, максимум що можна — так це ганяти їх по сирійській пустелі.

Ще у росіян є С-70 "Мисливець" (копія американського Lockheed Martin RQ-170 Sentinel), який по ідеї може воювати в великій війні. Однак про його прийняття на озброєння мова поки не йде — свій перший політ апарат здійснив тільки в серпні 2019 р. Через триваючі випробування складно говорити і про тактико-технічні характеристики апарату. Зате в пропагандистських матеріалах у російських ЗМІ він нібито зможе придушувати засоби ППО на великій дальності і навіть прикривати пілотовану авіацію від атак з землі.

А є взагалі супер-проєкт безпілотника дальнього радіолокаційного виявлення "Геліос". Який, як передбачається, зможе стати літаючим повітряним командним пунктом, що здатний координувати дії винищувальної авіації і наземних засобів ППО на величезному, в кілька сот кілометрів, фронті. Як це буде реалізовано — чергове запитання без відповіді, так як тут головне це апаратура, а з нею в Росії біда. Власної елементної бази немає, а військові мікросхеми навіть Китай не поспішає продавати, чого вже там Америка.

У цілому можна говорити про те, що на даний момент російська армія не має навіть середньо ударно-розвідувальний апарат по типу "Байрактара". І у нас є реальний шанс обійти росіян, різко посиливши безпілотну складову військової авіації. Особливо на тлі того, що російські системи ППО ближньої дії виявилися нездатні збивати турецькі машини ні в Сирії, ні в Лівії, ні в Нагірному Карабаху.