Розпуск законний. Чому Конституційний суд повірив Зеленському на слово
І хоча офіційного оголошення рішення суду ще не було, як і невідома ще правова логіка суддів КСУ, сумнівів у тому, що суд став на бік президента, практично немає, і можна робити перші висновки з того, що сталося. Тим більше, що інформацію про визнання указу конституційним підтверджують і джерела "ДС".
Схоже, що 11 суддів Конституційного суду з 17, які своїм голосуванням і забезпечили це рішення, керувалися скоріше політичною логікою, ніж правовий. То чи суспільний запит на розпуск парламенту був вирішальним, то 73% голосів, відданих за Зеленського, мали такий ефект, але точка зору про те, що указ не відповідає Основному Закону, програла.
І це притому, що про припинення роботи коаліції де-юре (була вона де-факто в даному випадку значення не має) було оголошено 17 травня, коли спікер Андрій Парубій заявив про це з президії парламенту і президент, згідно Конституції, міг отримати право на розпуск парламенту тільки після закінчення 30 днів і тільки в тому випадку, якщо не сформована нова коаліція.
Зеленський ж у своєму указі апелював до того, що коаліція не існує з 2016 р., з чим, судячи з усього, і погодився Конституційний суд.
Складність юридичної ситуації полягає в тому, що поняття коаліції парламентських фракцій в українському законодавстві прописане в Конституції, при цьому, якщо механізм формування коаліції хоча б приблизно описаний в Основному Законі, то умов припинення роботи коаліції немає взагалі. У статті 83 Конституції україни зазначено, що "підстави формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України". При цьому в законі про Регламент про коаліції немає згадки взагалі, відповідно, немає ніяких юридично регламентованих процедур, які б означали припинення роботи або навіть вихід депутата або фракції з коаліції. Відповідно, правового шляху визнання коаліції відсутньою на сьогоднішній момент не існує. І якщо взяти за точку відліку на цьому шляху оголошення спікера про припинення існування коаліції виглядає хоча б логічно - голова парламенту ґрунтується на рішення фракції про вихід з більшості, то рішення Конституційного суду, по суті, делегує право визначати існує коаліція чи ні президенту, що трохи дивно, адже він - це інший орган влади.
Такому чином, КСУ створив прецедент, завдяки якому саме президент тепер може вирішувати, існує коаліція чи ні, причому не зовсім зрозуміло, якими критеріями той повинен користуватися. Тепер будь-який президент у будь-який момент може вирішити, що коаліції не існує і розпустити парламент. Останнім дещо зміщує баланс повноважень у парламентсько-президентської республіки в бік президента, збільшуючи його повноваження і даючи тому підстави не тільки розпускати парламент у будь-який зручний йому час, але і важелі впливу на депутатів, які будуть більш згідливі під загрозою розпуску.
Пригадується, не так давно четвертий український президент уже збільшував свої повноваження через потрібне рішення Конституційного суду, що ні для нього, ні для країни нічим хорошим не закінчилося. І навряд чи Зеленський хотів би повторювати його шлях. Звичайно, судді КСУ і досвідчені адвокати, які виступають на стороні президента, знайдуть якісь хитромудрі аргументи, якими зможуть пояснити рішення КСУ. Ось тільки, які б пояснення не звучали, спірність рішення КСУ очевидна вже зараз. У третини суддів КСУ теж є свої аргументи.
Зрозуміло, українське законодавство можна буде привести у відповідність з рішенням Конституційного суду, внісши зміни до закону про Регламент Верховної Ради, де детально прописати механізм припинення роботи коаліції, зобов'язати якісь органи влади вести списки депутатів-коаліціантів та умови внесення до них змін, щоб президент як мінімум не міг довільно визначати пора розпускати парламент чи ще немає. Тим більше, іншого виходу повернути ситуацію з коаліцією в якесь русло законності просто немає, оскільки рішення КСУ оскаржити і скасувати неможливо.
Ну, і, підсумовуючи, потрібно додати ще один момент, вже не зовсім правової. Якщо абстрагуватися від формального права, то в якості виховання молодого і недосвідченого політика, указ президента було б вкрай корисно визнати неконституційним, щоб у глави держави, отримала рекордну підтримку виборців, не почалося запаморочення від успіхів. Президент не повинен забувати, що, крім "волі народу", до якої той любить апелювати і якою легко маніпулювати, є ще й закон, і його необхідно виконувати незалежно від політичної доцільності і волі народу. Адже не рідкість, коли за сумнівними з точки зору закону рішеннями, популярні політики починають приймати і відверто незаконні. І дуже не хочеться, щоб Зеленський відібрав у Лукашенка звання останнього диктатора Європи.
