Три розгону і хитрість з сейфом. Як в Україні розпускали депутатів

Глава держави скромно промовчав про юридичні підстави для свята демократії, відвівши нардепам ще два місяці на "важливі рішення". Теоретично обґрунтуванням для майбутнього указу Зеленського може бути рішення знаменитого столичного Окружного адмінсуду про відсутність коаліції, прийняте за позовом дворічної давності. Це рішення юридично бездоганно, але якщо велика частина фракцій не буде опиратися розпуску - президент видасть указ і дасть старт виборчій гонці. Таким чином, политконсенсус знову запанує над юридичними формулюваннями, що в нашій країні траплялося вже не раз.

Перші дострокові

Перші парламентські (вони ж і позачергові) вибори в незалежній Україні пройшли у 1994 р. Тоді всі депутати обиралися за одномандатними округами. За підсумками першого туру лише в 49 округах з 450 були виконані умови мінімальної явки і абсолютної більшості голосів на користь одного з кандидатів. Після цього проходили ще три тури виборів, в результаті яких на політичну арену вийшли Юлія Тимошенко, Микола Азаров, Михайло Чечетов, Леонід Черновецький і Віктор Медведчук.

Причиною прискорення виборчого процесу на рік стали шахтарі, які, вимагаючи більше грошей з бюджету і самостійності для регіону, не на жарт перелякали тодішнього президента Леоніда Кравчука. Свою роль зіграло і посилювався протистояння між президентом і Радою. Щоб не розпалювати страйк, гарант запропонував провести референдум 1 жовтня про довіру президенту і парламенту і, мабуть, не розраховуючи на позитивний результат, відразу затвердили дати дострокових як парламентських виборів, так і президентських. Головним досягненням цього скликання називають прийняття Конституції 1996 р.

Помаранчеві дострокові

Наступні позачергові вибори відбулися через 13 років - в 2007 р. В січні того року Рада, де правила коаліція Януковича на чолі з Партією регіонів, прийняла Закон "Про Кабінет Міністрів", що обмежує повноваження президента. Ющенко не збирався терпіти і видав указ про розпуск парламенту і призначив дострокові вибори на 27 травня. Приводом для такого кроку була неконституційність способу формування коаліції "регіоналів" - у неї поодинці почали переходити нардепи (як передбачалося за грошову винагороду), а в Конституції про це нічого не говориться. Однак народні депутати відмовилися підкорятися указу, а через кілька днів представники парламентської коаліції оскаржили президентське рішення в Конституційному суді, доводячи, що юридичних підстав для розпуску Ради не було. Цей механізм використовувався не один раз - соціалісти, "регіонали" і комуністи змусили Ющенка чотири рази видавати укази про розпуск.

Примітно, що в травні 2007 р. ситуація загострилася до сутичок між силовиками з боку президента і прем'єр-міністра, а в столицю із Запоріжжя, Донецька, Дніпропетровська та Полтави навіть висувалися підрозділи внутрішніх військ. Лише в останніх числах першого і другого особі держави вдалося домовитися - дострокові вибори призначили на 30 вересня, і це стало остаточним варіантом. Механізмом, який дозволив дати старт позачергових виборів, стало "обнулення" списків -150 нардепів НУ-НС і БЮТ написали заяви про вихід з фракцій - після цього Рада втратила свої повноваження, оскільки не мала на своїх засіданнях двох третин парламентаріїв.

Невдала спроба

У наступному, 2008 р., між президентом і новим-старим прем'єром Юлією Тимошенко вибухнула справжня війна, яка ледь не призвела до ще одних дострокових виборів. Навесні того року прем'єр через проекту з розробки причорноморського шельфу компанією "Венко" звинуватила президента в зраді національним інтересам, що, втім, довести не вдалося. Влітку в держзраді звинуватили вже саму Тимошенко, яка нібито зважилася прийняти підтримку Росії на майбутніх президентських виборах і зайняла пасивну позицію в конфлікті між Росією та Грузією.

Восени того ж року "помаранчева" коаліція розпалася. З неї вийшов НУ-НС після голосування за законопроекти, які обмежують президентські повноваження і нібито створювали правові основи для процедури імпічменту президента. Після 30 денних безплідних спроб створення нової більшості Ющенко видав указ про розпуск парламенту під приводом відсутності в ньому коаліції і призначив нові вибори на 7 грудня. У відповідь прем'єр зірвала дострокову виборчу кампанію, заблокувавши виділення грошей на вибори і дію президентського указу про розпуск парламенту, подавши позов в Окружний адмінсуд Києва, який заборонив Центральній виборчій комісії проводити будь-які засідання, пов'язані з організацією перевиборів.

Пізніше прокуратура Києва навіть порушила кримінальну справу стосовно судді Окружного адмінсуду Володимира Келеберди, який своїм рішенням зупинив виконання указу про розпуск Ради, але дострокові вибори так і не відбулися - Ющенко вирішив не продовжувати подальшу боротьбу у судах з-за, по суті, комічної історії з суддею Келебердой, який скасував указ президента. Як виявилося, він залишив судовий вердикт в сейфі у робочому кабінеті, зникнувши в невідомому напрямку, а без присутності судді розкрити сейф було неможливо - відповідно, апеляція провалилася, а президент залишив наміри розпустити парламент.

Як Раду розпускав Порошенко

Треті за рахунком позачергові вибори відбулися восени 2014 р., на цей раз вже при твердих юридичних підставах. Ще в червні 2014 р. новообраний президент Петро Порошенко заявив, що, підтримуючи громадські настрої, спрямовані на повне оновлення влади, він має намір оголосити дострокові парламентські вибори, а заяви про це чекає від парламенту.

Після досягнення домовленостей про дострокові вибори в липні 2014 р. у Раді вийшли з коаліції "Європейський вибір", ВО "Свобода" і партія УДАР, що надала президенту правові можливості для проведення дострокових виборів. Після закінчення 30 днів, за які нова коаліція не сформувалася, Порошенко достроково припинив повноваження Верховної Ради VII скликання. Виборча кампанія постановою самої Ради була скорочена до 45 днів, а вибори призначені на 26 жовтня 2014 р.

Озирнувшись на три відбулися позачергові парламентські кампанії та одну невдалу, можна зробити два висновки. По-перше, вибори у всіх випадках ставали результатом домовленостей - в самому парламенті і між ним і президентом. По-друге, у протистоянні "парламент-президент" жодна із сторін ніколи не могла "переламати через коліно" іншу - не вистачало ні повноважень, ні можливостей.

Тільки шляхом переговорів з Радою може діяти і президент Зеленський. Після оголошення про розпуск коаліції він повинен витримати 30-денну паузу і лише потім може оголошувати про розпуск Ради за відсутності нової коаліції, але у такому разі залишиться менше півроку до закінчення повноважень чинного парламенту, а значить, розпускати його не можна. Така формально-юридична сторона питання, але в реаліях української політики головне якість - уміти домовлятися, і якщо Зеленському вдасться переконати ключових гравців Ради у необхідності походу на вибори - їм вже ніщо не завадить.