Режим секретності. Як українську армію залишили без військової таємниці
Днями у ЗМІ розлетілася новина про те, що відоме інтернет-видання "Українська правда" навідалися слідчі СБУ і не просто на каву, а з претензіями. Виявляється, у спецслужби є підозри, що в одній із статей видання, що стосується теми збройних сил, журналісти розмістили інформацію "з обмеженим доступом", тобто державну таємницю. А тому в СБУ побажали статтю з публікації зняти, а від видання отримати всю інформацію про підготовку цього матеріалу, щоб розібратися як секретні дані потрапили журналістам.
Загалом, ситуація для воюючої країни досить тривіальна. Хто-хто, а українці за останні чотири роки повинні були б зрозуміти, що горезвісна "військова таємниця", як би іронічно до неї не ставилися, існує не тільки в комуністичній казці про Хлопчиша Кибальчиша, і подобається це журналістам чи ні, але далеко не все, що відбувається в нашій військовій сфері можна і потрібно оприлюднювати. Така вже реальність воєнного часу, навіть якщо війна "гібридна".
Примітно, що самим журналістам за публікацію документів, які, на думку СБУ, можуть містити приватні дані, швидше за все ніяке покарання не загрожує. Навіть враховуючи те, що на одному з опублікованих документів красується гриф "для службового користування", який ніхто не додумався перед публікацією замазати у фотошопі. Наше законодавство передбачає відповідальність за поширення секретної інформації лише для тих, хто має до неї доступ у рамках виконання службових обов'язків. А журналістів, якщо і можливо залучити за подібне до якої-небудь відповідальності, то тут потрібно проявляти чудеса юридичної спритності, так і подібних прикладів українська історія поки що не знає.
Так що у журналістів у нашому випадку причин хвилюватися бути не повинно, а от тим, хто злив інформацію можна було б і попереживати, так як відповідальність за поширення секретних даних передбачена досить серйозна, в тому числі і кримінальну, у тому числі передбачає покарання аж до 8 років у місцях не настільки віддалених.
Так що журналісти "Української правди" про прихід до них СБУ цілком могли б і промовчати, тим більше, що до них особисто у слідчих особливих претензій не було, однак не скористатися такою можливістю заявити про собі не могли, дуже швидко повідомили про прихід СБУ й навіть статтю, яка викликала у спецслужби питання, не зняли з публікації.
Соцмережі цю історію тут же підхопили і роздули до ще більших масштабів, а на наступний день масштаб виріс до міжнародного. На зустрічі у форматі YES у президента Петра Порошенка насамперед, ще до початку брифінгу, запитали, чому СБУ прийшла до "Українській правді", на що президент з милою посмішкою відповів: "Я думаю, що це категорично неприпустимо".
Всі ми чудово розуміємо, що таким чином президент у властивій йому манері вирішив підлизатися до журналістів і виступити в ролі захисника свободи слова та цінностей вільного світу. На перший погляд звучить все це звичайно красиво, правда, якщо подивитися на все це більш вдумливо, то виходить черговий український нонсенс.
Претензії СБУ, безвідносно до симпатій чи антипатій до "Українській правді", як мінімум, виглядають небезпідставними - один з документів, оприлюднений виданням, по-перше, містить гриф секретності, а, по-друге, частина оприлюднених документів цілком можуть містити приватні дані. Останнє, звичайно, потрібно ще довести, а це, до речі, в українських правових реаліях справа дуже непроста. Як би там не було, Порошенко однією своєю фразою заборонив СБУ мати будь-які претензії, пов'язані з порушенням держтаємниці, до будь-яких ЗМІ. Тобто тепер будь-яке видання може публікувати будь-яким шляхом здобуті дані, аж до координат позицій наших військових на фронті, і ніяка СБУ і контррозвідка нічого їм за це не може навіть сказати. А якщо і скаже, то можна бігти до президента, вимагаючи покарати загралися спецслужбістів.
Власне, питання встановлення, у тому числі і юридичними засобами, рамок допустимого висвітлення засобами масової інформації війни і всього з нею пов'язаного вже давно стоїть на порядку денному. Але, якщо підхід до цього питання буде базуватися на тезі "категорично неприпустимі ніякі претензії до журналістів", то з мертвої точки ми не зрушимо ніколи. А в нашій країні, якщо хтось раптом забув, далеко не всі патріотичні видання, є і відверто ворожа інформаційна агентура і їй влада теж розв'язує руки.
