Репресії і зачистки. Чим може бути корисний закон про колабораціонізмі

Питання про те, що робити з ватяними співвітчизниками, які колись потайки, а коли й цілком відкрито допомагають Путіну і його окупантам, актуальне в Україні вже як мінімум три роки.

Громадська думка в цьому питанні кидається в крайнощі від "всі залишилися на окупованих територіях зрадники, жалості до яких бути не може" до "люди на окупованих територіях такі ж українці, як і ми, тільки обдурені, і все, що потрібно, — це лише зрозуміти, пробачити і допомогти". Декого, звісно, і зрозуміти і пробачити можна, але є категорія громадян, заплямованих настільки, що дискусія тут можлива лише про твердість покриття нар, місця розташування параші і характеру смужок на їх арештантської робі.

Однак, як це парадоксально не звучить, навіть стосовно таких товаришів принцип невідворотності покарання в українських реаліях скоріше не працює, ніж працює. Досить згадати таких видатних діячів, як Арсен Клінчаєв, Сергій Кравченко, Валерій Голенко, яким, незважаючи на відверту підтримку сепаратистів, вдалося досить легко уникнути в Україні покарання, незважаючи на всі обурення патріотичної громадськості.

Тим часом у Верховній Раді вже більше місяця зареєстровано законопроект "Про заборону колабораціонізму", який, власне, і спрямований на те, щоб проблем з доказовою базою для посадки пособників ЛДНР не виникало в принципі. Автором документа є народний депутат Ігор Лапін з "Народного фронту". Ця політсила, як відомо, активно позиціонує себе як "партію війни", і подібна законодавча ініціатива повинна зайвий раз такий статус за "фронтовиками" закріпити.

Так що не дивно, що законопроект про колабораціонізм явно подобається багатьом патріотам-націоналістам, але в той же час для багатьох у владі занадто радикальний. Приміром, губернатор Донеччини Павло Жебрівський виступив категорично проти нього, мовляв, документ "суперечить тому напрямку, який визначив президент України і яку підтримує більшість у Верховній Раді". За словами Жебрівського, в нашому Кримінальному кодексі і без колабораціонізму вистачає статей для сепаратистів, а все населення, що залишилося на Донбасі, лякати ні в якому разі не потрібно, щоб не віддаляти їх ще далі від України.

У чому ж суть настільки неоднозначно сприймається документа? Сам законопроект додає до Кримінального кодексу ст. 111-1 "Колабораціонізм", яка передбачає за нього досить суворе покарання — від 12 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Окремо, однак, зазначено, що особи, які вчинили коллаборантские дії під фізичним примусом і тортурами, від кримінальної відповідальності звільняються.

Але найцікавіше в тому, що саме законопроект пропонує вважати колабораціонізмом. Перелік таких діянь не надто великий: участь у мітингах на підтримку окупаційної влади, участь у "референдуми" та "вибори", що проводяться окупантами, публічні заклики до підтримки окупантів, здобуття і використання окупаційних документів, ведення господарської діяльності з окупантами і "будь-які інші форми співпрацю з російськими окупаційними властями".

Тобто, якщо закон буде визнаний у запропонованому вигляді, коллаборантом без великих юридичних проблем можна буде визнати будь-якого громадянина, який проживав на окупованій території.

Так що реакція неприйняття від Жебрівського більш ніж зрозуміла. Якщо полювання на сепаратистів вести згідно з буквою запропонованого закону, то колаборантами можна визнавати на окупованих територіях всіх підряд, що не надто в'яжеться з демократичними стандартами та правами людини.

Але не будемо поспішати з висновками. Пункт про звільнення від покарання для тих, кого силою змусили співпрацювати з окупантами, дає широке поле для маневрів. Тобто в разі прийняття закону правоохоронці отримають інструмент, який дозволить їм відправити за грати будь-якого жителя ОРДЛО і точно так само будь-якого виправдати. Виходить ідеальний інструмент для сваволі і зловживань, так само як і для ефективної зачистки окупованих територій від любителів "російського світу". Все залежить від того, хто, як і з якою метою цей інструмент буде використовувати.

Зрозуміло, якщо такий закон буде прийнятий, європейські правозахисники на кшталт хлопців з Amnesty International будуть, м'яко кажучи, не в захваті і старі історії про "секретних в'язницях СБУ" засяє новими яскравими фарбами. Так що в існуючому вигляді документ явно через Верховну Раду не пройде, але в справі боротьби з сепаратизмом якийсь такий інструментарій міг би послужити Україні та добру службу.

Зрештою, в ситуації гібридної війни, коли країна переповнена ворожими "гібридними" агентами, боротьба з такою агентурою методами нормальної мирної юриспруденції приречена на неефективність, що ми за великим рахунком спостерігаємо вже третій рік. Жорстке законодавство, що дозволяє без зайвої юридичної казуїстики садити всіх пов'язаних з окупантами, дозволяло б помітно приструнити різного роду "вату". Навіть парочка гучних процесів над відвертими сепаратистами, які сіли б на 12 років за крики на мітингу "Путін, введи війська", змусила б величезне число нашої "вати" де-небудь в Маріуполі або Слов'янську зайвий раз подумати, чи варто ходити на яку-небудь сходку з сепаратистським душком, наприклад, до Дня Перемоги чи на якій-небудь черговий кремлівський флешмоб начебто виспівування радянських пісень на вокзалах. А багато з тих, хто досі не боїться агітувати за "русский мир" в Україні, поспішив би швидше емігрувати на "канонічну територію" цього самого "російського світу".