Розведення в одну сторону. Чому відведення ВСУ ставить під удар Маріуполь Харків
Буквально сьогодні новий командувач операції Об'єднаних сил Володимир Кравченко на зустрічі з координатором систем ООН в Україні Оснат Лубрани заявив про те, що ввірені йому війська здійснюють "підготовчі заходи з відведення сил і засобів вздовж всієї лінії зіткнення сторін на Донбасі".
Таким чином, в деякому роді підтверджуються панічні і не зовсім обгрунтовані чутки, які поширюються в армійському середовищі ще з травня–червня, про те, що нібито на вищому рівні прийнято рішення про виведення всіх частин української армії за межі адміністративних кордонів Донецької і Луганської областей.
Варто відзначити, що в своєму інтерв'ю Кравченко додав, що всі дії нашої угруповання будуть залежати від дзеркальних дій протилежної сторони. Але події останніх днів свідчать про те, що офіційні особи захочуть побачити, то вони побачать. Чого вартий, наприклад, знову-таки сьогоднішня заява нашого міністра закордонних справ Вадима Пристайка, що він, мовляв, побачив ознаки того, що Росія робить кроки для деескалації ситуації на Донбасі.
Таке "розведення в одну сторону" стало можливим після першого пробного кулі", яким було розведення в районі Станиці Луганської. Причому виявилося, що окупаційній владі частині Луганської області вдалося не тільки зберегти своє обличчя", але і значно посилити свої позиції. На тлі того, що позиції нашої армії опинилися у вкрай невигідному тактичному і стратегічному положенні. Відведення сил від Станиці одночасно з відновленням мосту через річку Сіверський Донець, яка є сьогодні головною природною перешкодою між ЗСУ та окупаційними військами, створює дуже високі ризики заняття окупантами плацдарму на лівому березі Дінця з можливістю розвитку наступу на степову частину Луганщини і далі з можливістю виходу до Харкова.
Крім того, в інформаційному плані "розведення" в районі Станиці Луганської мало вкрай негативний аспект. Нечисленні місцеві жителі прифронтових населених пунктів, які підтримували українську владу, відчули себе зрадженими.
Досить-таки суперечливі почуття були і у ветеранів літньої кампанії 2014 р., побратими яких загинули при звільненні тієї ж Станиці Луганської. А адже ще чимало військовослужбовців як ВСУ, так і батальйонів МВС загинуло в ході позиційних боїв 2014-2019 рр. А ще є матері і родичі загиблих.
По всій імовірності, отакі заяви військових високого рівня підтверджують побоювання патріотичної громадськості про те, що "велика угода", яка може бути укладена між Путіним і Зеленським найближчим часом, буде мати характер капітуляції.
Не треба бути пророком, щоб зрозуміти, до чого можуть призвести такі односторонні поступки з боку України: вся сіра зона після відходу частин ЗСУ буде зайнята окупаційним корпусом. Причому тут варіантів може бути безліч — від фейкової СЦЦК до "миротворців" (недарма, за повідомленнями з того боку, дана команда терміново видати всім "народним міліціонерам" паспорта РФ).
Поки незрозуміло, на скільки кілометрів будуть відводитися війська і в який термін. Якщо як хоче Путін — в межах адміністративних кордонів областей, то тут все ясно — повністю будуть перекреслені всі досягнення останніх років і можна говорити про те, що війну на Донбасі ми програли і всі жертви були марними. Думаю, це найбільш радикальний варіант і на нього нові влади не підуть хоча б з інстинкту самозбереження.
Тоді залишається ще безліч варіантів — починаючи від 10-15 км до 50-100 км, про що заявляли ще в 2016 р., коли обговорювали демілітаризовані зони в Станиці Луганській, Золотом і Петровському.
Однак навіть мінімальні 10 км ставлять під загрозу наші позиції на таких критично важливих ділянках протистояння, як, наприклад, маріупольське і волновахское. Саме тут будь відведення наших військ далі від річки Кальміус, по якій проходить лінія фронту на півдні Донецької області, несе загрозу втрати Волновахи як стратегічно важливої залізничної станції та фактично ставить під удар Маріуполь.
Не варто казати, наскільки важливий для окупаційних властей і Росії Маріуполь — порт з двома великими металургійними комбінатами. Та й майже мільйон населення теж не буде зайвим мобілізаційним потенціалом для стрімко схлопывающейся в кількості і якості "народної міліції".
Однак неважливо, на скільки кілометрів будуть відводити війська, факт залишиться фактом — для України ця територія буде втрачена. І щоб звільнити її, знову знадобляться нові жертви, ніяк не менші, ніж ті, які ми зазнали в 2014-2015 рр. Проте навряд чи залишилися і можливості для проведення такої наступальної операції — немає ні генералів, здатних спланувати і взяти відповідальність за наслідки на себе, так і можлива мобілізація буде вже точно провалена.
Односторонній відведення військ неминуче викличе серйозні потрясіння під внутрішньої політичної ситуації. Ветерани являють собою досить спаяні спільнота, що яскраво засвідчили події на День незалежності, і воно відреагує на таку здачу інтересів країни досить жорстко, що загрожує внутрішнім протистоянням, яке знову-таки буде лише в інтересах країни-агресора.
