Розведення триває. Змусять ВСУ відступити від Щастя і Широкіно
Навіть незважаючи на те, що попередній досвід розведення і створення демілітаризованих зон навряд чи можна назвати позитивним. Адже він не виконав головного завдання — не став тим запобіжником від обстрілів мирного населення, як спочатку планувалося.
Інформації про переговори делегацій в Мінську трохи, і вона сильно перекручена. Однак деякі висновки зробити можна. Отже, за негласною домовленістю відведення нашої угруповання і окупаційних корпусів повинен пройти в трьох пунктах.
Під тиском ОБСЄ була прийнята наступна процедура: три можливих ділянки називають представники України, а шість — Росія (чисто формально за три від ОРДО і ОРЛО). Причому цілком очевидно, що за нинішньої ситуації розведення на будь-якій ділянці значно погіршить наші позиції. Розуміють це і росіяни, тому пропозиції, м'яко кажучи, неадекватні.
Отже, з того, що відомо зараз. Пропозиції з нашого боку — район залізничного мосту в Станиці Луганській, поблизу Авдіївки, Новоселівки Другий і в районі пункту пропуску "Гнутово". Все в принципі логічно і цілком укладається в логіку вирішення гуманітарних проблем. І найголовніше — мінімальним чином позначиться на стратегічному положенні (ну, може, крім Авдіївки, де позиції були відбиті у противника в результаті кривавих боїв 2017 р.).
З боку "республік" пропозиції зовсім вже нездорові. Здійснити розведення окупанти пропонують в районі населених пунктів: Щастя, Веселогоровка, Розсадження, Широкіно, поблизу Авдіївки і КПВВ "Гнутово". Відведення в Щасті означає здачу стратегічно важливої ТЕЦ, Широкіно — це наближення лінії фронту до Маріуполя, а Розсадження — до Бахмута. Причому, судячи з неофіційної інформації, росіяни наполягають виключно на розведенні в районі населених пунктів. І ця їхня позиція принципова.
З нашого боку можна говорити про те, що контроль над тим же Широкіно дався нам дуже непросто, з чималими людськими жертвами. І мало того — став медійної перемогою "Азова" та інших добробатов. Тобто розведення (а фактично здача) Широкіно автоматично означатиме нову хвилю крайнього невдоволення громадянського суспільства. А якщо врахувати, що в "Азові" зразка 2015 р. воювало чимало ідейних бійців, здатних на активні силові дії і нині очолюють в більшості своїй відділення "Національного корпусу", то передбачити варіанти розвитку ситуації всередині країни досить складно.
Мабуть, розуміння цього є і у нашої делегації, яка, ясна річ, знаходиться в рамках політичних домовленостей і безпосередньо залежить від волі президента. Так як станом на полудень 17 січня вдалося узгодити лише один ділянка розведення. Тут і до ворожки не ходи — з великою часткою ймовірності, це район поблизу КПВВ "Гнутово" (фактично с. Харчовик Волноваського р-ну, однойменний населений пункт знаходиться південніше).
Варто нагадати, що "Гнутово" є одним з трьох пропускних пунктів на території окупованої Донецької області і забезпечує рух населення в напрямку українського Маріуполя. Зважаючи на відсутність великої кількості населених пунктів у цій степовій зоні лінія фронту тут знаходиться досить близько, що піддає цивільних серйозної небезпеки. Нерідкі випадки обстрілу навіть зі стрілецької зброї, а вже протитанкові ракети з боку окупованих територій прилітають чи не за розкладом. Все це змушує наших військових час від часу закривати його.
До речі, саме умовне розведення тут цілком може спрацювати на безпеку перетину лінії зіткнення. Як показує попередній досвід Станиці Луганської, бойовики намагаються не давати привід ЗМІ та місії ОБСЄ звинувачувати їх у проблемах з цивільним населенням і тому перестають стріляти саме в районі КПВВ. Зрозуміло, що суто "на камеру", але факт залишається фактом.
Наступний раунд зустрічей у рамках Тристоронньої контактної групи в Мінську заплановано на 29 січня. І тут належить величезна робота з відстоювання інтересів країни, яка, сподіваюся, закінчиться як мінімум невеликим загальним погіршенням ситуації.
Найбільш неприйнятною виглядає саме Щастя і Широкіно, все інше в принципі обговорюване У той же час, судячи з постійно наростаючим втрат нашої угруповання, через два тижні наші переговорні позиції можуть значно погіршитися на тлі невдоволення виборців відсутністю прогресу в плані встановлення як мінімум міцного режиму припинення вогню. Цілком ймовірно, знадобляться медійні перемоги, якими цілком може бути представлено розведення на російських умовах.
Як воно буде насправді, покаже лише час, причому найближчим. Адже на посилення активності снайперів на фронті нашому командуванню доведеться реагувати, хоче воно того чи ні. Причому при Муженко відповідь була одна — відповідні заходи, в тому числі і дії у прифронтовій зоні груп спецназу. Зараз офіційно такі речі заборонені на рівні Генштабу. В результаті без адекватного застосування артилерії відповісти на подібні виклики нереально. Чи підуть на це наші генерали з великими погонами — величезне питання. А ще більше питання — чи підтримає в цьому їх президент.
