Не хочеться, але колеться. Коли Банкова розпустить телемарафон

Інформаційна монополія влади у телеефірі незабаром може закінчитися. Про те, що цього хочуть західні союзники, було відомо й раніше, але тепер вони перейшли від натяків до публічних вимог. 2 листопада посли G7 повідомили про свою зустріч із представниками українських медіа та Національної ради з телебачення та радіомовлення. "Ми обговорили поточний медіаландшафт і цінність підтримки високоякісного, незалежного та плюралістичного мовлення як необхідність для стійкості України", — розповіли посли.

Плюралізм замість монополії

Ще рік тому посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен в інтерв'ю "Європейській правді" прокоментувала факт відключення від цифрового ефіру трьох телеканалів ("Еспресо", "Прямого" та "5 каналу"). "Ми, можливо, не публічно, але весь час говоримо про ці речі з українським урядом. Ми маємо спільну мету: щоб Україна залишилася демократичною і під час війни, — розповіла вона. — І ми обговорювали вже не раз, що потрібно перейти в більш відкритий простір". Вона наголосила, що "у людей мають бути альтернативні джерела інформації" та "людям потрібно дати можливість обирати, що вони хочуть дивитися".

Проте кілька днів тому заступник міністра культури та інформполітики з питань європейської інтеграції Тарас Шевченко в інтерв'ю тій самій "Європейській правді" заявив: "На жодній зустрічі з ЄС ми не чули, що телемарафон має закритися". Можливо так воно і є. Західні союзники не вимагають від Банкової закрити телемарафон. Вони лише наполягають на плюралізмі, тобто щоб Банкова повернула "Прямий", "П'ятий" та "Еспресо" до сіток кабельного телебачення. І щоб все телемовлення (включно з телемарафоном) було незалежним від влади. Як наголосили посли G7, для стійкості України необхідне незалежне та плюралістичне мовлення.

Але якщо це буде зроблено, то сенс у збереженні телемарафону зникне. Адже він був задуманий саме для того, щоб влада отримала монополію в телеефірі під приводом воєнної потреби.

Якщо розпустити телемарафон, то, звісно, доведеться повернути в цифровий ефір "5 канал", "Еспресо" та "Прямий", а також пустити туди низку нових телеканалів, у тому числі кілька польських, куплених Рінатом Ахметовим з метою використовувати їх для мовлення в Україні. Водночас канали Дмитра Фірташа ("Інтер") та Віктора Пінчука (ICTV), які зараз беруть участь у телемарафоні, також захочуть самостійності. Та й "Перший канал" може згадати, що він суспільний, а не президентський.

Криза жанру

Захищаючи телемарафон, Тарас Шевченко навів результати свіжого соцдослідження, проведеного компанією InMind на замовлення міжнародної організації Internews за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). "Українці обізнані про телемарафон і довіряють йому, — заявив заступник міністра. — Глядачі вважають, що телемарафон має продовжуватися щонайменше до завершення війни".

Справді, серед глядачів телемарафону 71% довіряють йому та 65% хочуть, щоб він продовжувався. Але це серед його глядачів. А якщо взяти всіх опитаних, то серед них ця частка становить відповідно 40% та 37%.

Цифри дослідження підтверджують зниження інтересу українців до такого формату подачі новин. 56% респондентів не дивляться телемарафон, у тому числі 20% взагалі не знають про нього, 22% знають, але не дивилися і не дивляться, 14% дивилися раніше, але вже не дивляться. Дивляться хоча б раз на тиждень – 36%, у тому числі щодня – лише 18%. Здавалося б, під час повномасштабної війни переважна більшість українців має, навпаки, щодня стежити за новинами. Взагалі-то люди так і роблять — шукають новин, але швидше в онлайн-медіа, а не в телевізорі.

Під час дослідження ці проблеми було обговорено у фокус-групах. І ось що з'ясувалося: інтерес до телемарафону зменшується, оскільки, на думку респондентів, йому не вистачає оперативності (порівняно з Telegram-каналами), інформація цензурується, прикрашається або подається надмірно патріотично, контент повторюється протягом дня. Прихильники повернення каналів до власної сітки мовлення вважають, що телемарафон вже зробив свою справу і необхідно забезпечити різноманітність думок та конкуренцію.

Також було проведено глибинні інтерв'ю з військовими. Свою думку висловили 20 військовослужбовців, які перебувають у районах бойових дій та інших польових позиціях. "Військові не дивляться телемарафон через відсутність телевізора на фронті та брак часу. Ті респонденти, які дивились телемарафон до своєї мобілізації або ситуативно під час відпусток додому, критично ставляться до нього, мотивуючи своє ставлення браком правдивої та точної інформації, відсутністю критики влади, недостатністю матеріалів з першої лінії фронту, інтерв’ю з бійцями та сюжетів про українських героїв, інформації про майбутнє України після війни (політичне життя)", — констатують автори дослідження.

Користь та шкода для влади

Єдиний телемарафон міг би бути адекватним форматом, якби до участі у ньому було допущено всі патріотичні телеканали. Але Банкова відмовилася створювати уряд національної єдності, а захотіла керувати одноосібно. Тому й телемарафон вона створила для себе.

Розрахунок Банкової був зрозумілим. По-перше, телемарафон мав створювати максимально героїчний імідж влади (відсуваючи військових на задній план). По-друге, влада не збиралася ділитися славою майбутньої перемоги ні з ким (а особливо з опозицією). По-третє, влада хотіла не пропустити в телеефір жодних згадок про її прорахунки перед великою війною.

Однак швидкої та легкої перемоги, на яку сподівалася Банкова, не вийшло. І переваги телемарафону почали перетворюватися на недоліки.

Коли всі теленовини обертаються навколо однієї людини, це чудовий спосіб сконцентрувати на ньому всю славу. Але коли виникає інше завдання — розмити відповідальність за всі прорахунки, допущені як до, так і під час великої війни, які ускладнили і віддалили нашу перемогу, — тоді єдиний телемарафон виявляється на заваді і починає завдавати шкоди.

Насамперед, цензуровані, прикрашені та запізнілі новини відвертають людей і спонукають їх шукати альтернативу. Причому такою альтернативою для багатьох виявляються саме "Прямий", "5 канал" та "Еспресо" на YouTube.

Крім того, навіть незалежно від змісту новин, уже сам факт відсутності "плюралістичного телемовлення" (формулювання послів G7) сприяє недовірі та критичному ставленню до влади. З кожним місяцем у суспільстві міцніє переконання, що телемарафон – це інструмент маніпуляцій.

Усі ці 20 місяців телемарафон формував завищені очікування, зокрема щодо швидкої та легкої перемоги. Півтора роки тому, рік чи навіть півроку тому очікування продавалися легко. Але зараз продавати їх дедалі важче. А нездійснені очікування — це прямий шлях до розчарування людей та падіння рейтингів влади.

Зрозуміло, що розпуск телемарафону та відновлення плюралізму у цифровому телеефірі створить для влади більші ризики. Влада боїться різкого посилення впливу опозиційних каналів, а з ними й опозиції. Якби не цей страх, то долю телемарафону, мабуть, давно вже було б вирішено.

Тим не менш, західні союзники, схоже, взялися за це питання серйозно і не заспокояться, доки не досягнуть свого. Тому можна припустити, що Банкова змириться з неминучим і спробує отримати для себе максимальну користь із нової ситуації.

Наприклад, телеканали олігархів, лояльних Банковій, цілком здатні конкурувати з опозиційними у створенні програм новин і політичних шоу. Також вони підходять для розкручування нових лідерів із числа "правильних" (лояльних Банковій) військових, волонтерів та активістів. Нарешті, вони можуть бути використані для просування меседжу про те, що відсутність швидкої та легкої перемоги — це вина виключно військових, а не Банкової. Телемарафон дуже міцно прив'язаний до Банкової, щоби прямо говорити таке. А от коли про прорахунки військових почне розповідати якийсь "незалежний" канал, то Банкова зможе сказати, що вона тут ні до чого, і навіть зобразити глибоке обурення.

А що з цього вийде — ми побачимо, напевно, вже на початку нового року. На це накладається інша проблема: чи наважиться влада провести 31.03.2024 президентські вибори. Можна було б припустити, що Банкова намагатиметься зберегти телемарафон, щоб скористатися ним під час президентської кампанії. Але сумнівно, щоб на таке своєрідне трактування демократії погодилися США та Євросоюз.