Rafale від Макрона. Чи потрібен Україні французький винищувач
Парк радянських машин стрімко скорочується — може статися, до 2030 р. у нас буде мінімальна кількість здатних піднятися в повітря літаків
В кінці минулого тижня французьке видання Opex360 з посиланням на Intelligence Online написало про те, що в ході майбутнього візиту в Україну Еммануеля Макрона (спочатку він був запланований на кінець березня, але потім відкладений) французький президент буде пропонувати українському колезі контракт на закупівлю винищувачів Dassault Rafale для заміни парку машин радянського виробництва. Щоб проаналізувати можливі наслідки такого рішення, відзначимо ряд обставин.
По-перше, повідомлення про винищувачі Rafale можна вважати мінісенсацією, тому що наші військові раніше ніколи не розглядали цей літак як заміну МіГ-29 через високу ціну в порівнянні з конкурентами — F-16 і JAS-39 Gripen. Причому дорогими є не тільки самі літаки, а й їх обслуговування та подальша експлуатація. Так, вартість однієї години польоту Rafale становить $16,5 тис., При тому що аналогічний показник F-16 — $7 тис., а Gripen — $4,7 тис. Більш того, в середині лютого наше Міноборони повідомило про те, що вибір остаточно зроблений на користь JAS-39 "Гріпен".
По-друге, у французів великі проблеми з просуванням свого Rafale на ринку озброєнь — винищувач програв більшість тендерів по всьому світу. Тільки в останні роки намітився деякий зсув, який на офіційному рівні Париж прагне всіляко зміцнити. Останній контракт був укладений з Грецією — на поставку 18 машин. Греція стала першою європейською країною, яка погодилася купити Rafale.
По-третє, очевидно, що Rafale — дійсно не найкращий варіант для глобального переозброєння з радянських машин. Це буде, повторимося, набагато дорожче, ніж перехід на F-16 або Gripen. Чималу роль буде грати не тільки ціна самого літака, але і запасних частин і витратних матеріалів, а також перенавчання льотно-технічного складу. Крім того, виробник Dassault не має центру технічної підтримки в Східній Європі і тому обслуговування контракту також буде не швидким і не дешевим задоволенням.
З урахуванням перерахованих обставин, чи варто Зеленському відмовитися від пропозиції по "Рафаль"? Ні, не варто. Набагато розумніше буде підписати якусь рамкову угоду з урахуванням вже існуючих тісних зв'язків між Україною та Францією у сфері ВПК. Нагадаємо, восени 2018 р. наше Міністерство внутрішніх справ уклало контракт з компанією Airbus Helicopters на поставку 55 вертольотів на загальну суму € 555 млн: 10 вертольотів моделі H145, які зазвичай використовуються для проведення операцій з охорони правопорядку, 24 легких багатоцільових вертольоти моделі H125, які призначені переважно для вирішення завдань санітарної авіації, а також 21 важкий вертоліт моделі H225s, який відрізняється високою вантажопідйомністю та великою дальністю польоту. Машини пішли як на озброєння авіаційних підрозділів Національної гвардії, так і Державної служби з надзвичайних ситуацій, Національної поліції і Державної прикордонної служби. Потім була угода на 136 млн євро про будівництво 20 катерів FPB 98 MKI для Державної прикордонної служби.
Макрон зможе пред'явити цей рамковий документ у себе вдома — показавши, як він турбується про французьких авіабудівників, а ми може використовувати його для вибивання більш вигідних умов від виробників Gripen або F-16. Всі задоволені, виконувати угоду ніхто не поспішає, а там і вибори у Франції, і невідомо — що після них.
Однак за подібними дипломатичними іграми не можна забувати про те, що в кінцевому підсумку все впирається у відсутність виразної стратегії розвитку Збройних сил України на далеку перспективу. До слова, якщо вибір на користь Gripen був дійсно остаточним, не цілком зрозуміло, якою була реакція на це рішення американського Держдепу. І чи варто нам, маючи на даному етапі складності у відносинах з США, обтяжувати їх новими обставинами, які в Вашингтоні будуть сприйняті з роздратуванням.
Тим часом на тлі пустопорожніх дискусій і хитань парк радянських машин стрімко скорочується — причому як з технічних причин (банальне старіння металу), так і з-за людського фактору. А в результаті цілком може виявитися, що до 2030 р. у нас буде мінімальна кількість здатних піднятися в повітря літаків, і єдиним варіантом підтримки хоч якоїсь боєздатності стане покупка в Східній Європі або Азії вживаних радянських машин хоч з якимось залишком ресурсу.
