Розчарування Кремля. Путін приносить Ахметова в жертву "корисним патріотам"

Останнім часом справи найбагатшого українця Ріната Ахметова йдуть вкрай препогано як по той, так і по цей бік лінії розмежування. Мало того що його бізнес-імперію ріже навпіл блокада Донбасу Насіння Семенченко, по той бік лінії розмежування аналогічну блокаду обіцяють влаштувати вожді "молодих республік". Більш того, Олександр Захарченко та Ігор Плотницький всерйоз загрожують віджати у Ахметова його підприємства, для чого навіть створили спеціальний штаб. Процес віджимання повинен стартувати зовсім скоро - в нуль годин 1 березня і, як запевняють у ОРДЛО, до нього все готово, навіть громадськість в особі працівників підприємств сказала свій дружний "одобрямс" на спеціально зігнаних мітингах.

Але це для Ахметова - далеко не найстрашніше. Справжній удар нижче пояса "доблесні ополченці" завдали йому, захопивши "Донбас Арену", де розташовується ахметовський Гуманітарний штаб. Подейкують навіть, що заарештований директор стадіону. Не потрібно зайвий раз нагадувати, що "Донбас Арена" означає для Ахметова.

Захопленням улюбленого дітища олігарха того чітко дали зрозуміти - в Донецьку і на Донбасі він більше не господар.

"Донбас Арена", як і ахметовські підприємства, як відомо, були недоторканними протягом трьох років війни на Донбасі, і цілком очевидно, що без санкції Кремля Захарченко зважитися на такий зухвалий крок не міг ніяк. З усього цього складається картина, що Ахметова зливає саме Москва і тут явно не обійшлося без кума Путіна Віктора Медведчука, прикриття якого для бізнесу Ахметова в ОРДЛО вже не працює.

Власне, Ахметова і Медведчука цілком справедливо вважають в Україні представниками путінської п'ятої колони, і вони в цьому зовсім не самотні. У Кремля завжди було багато "друзів" в Україні, але ніхто з них не був цінний сам по собі. У кожного була своя велика або менша завдання з просування російських інтересів. Після окупації Криму і початку війни на Донбасі частина цих товаришів на чолі з Віктором Януковичем втекла в Москву, де наскільки можливо продовжила свою деструктивну діяльність вже з-за поребрика. При цьому всередині швидкого тусовки стосунки були далеко не райдужні. Микола Азаров, Володимир Олійник та інші "старорегионалы" влаштували "Комітет порятунку України", попутно картаючи Януковича. Різні "младорегионалы" за підтримки Кремля грають в свою гру, не пов'язану з Азаровим, Януковичем і часто один з одним. Андрій Портнов в міру своїх можливостей тролить українську владу в "Фейсбуці" і втручається у внутрішні справи (справа Пашинського) за допомогою мережі залишилися в Україні юристів. Час від часу куратори виймають з нафталіну і Віктора Януковича, який повторює свої вже всім добряче набридлі мантри.

Для тих же, хто залишився в Україні, все виглядає дещо складніше, оскільки Кремль ставить перед ними більш складні завдання. Фракція "Оппоблока" вже давно розділена на, з одного боку, "газовиків" на чолі з Сергієм Льовочкіним і Юрієм Бойко, а з іншого — на союз "ахметовців" і "медведчуковцев". "Ахметовців" умовно очолює Юрій Вілкул, а серед "медведчуковцев" найпомітніші особи - це Нестор Шуфрич і Михайло Добкін.

Самі по собі всі ці люди не мають для Москви будь-якої великої цінності, за винятком хіба що Медведчука, у якого, судячи з усього, дуже хороші особисті контакти безпосередньо з Путіним.

Вся ця фрагментована п'ята колона всі три роки намагалася приносити користь Кремля, наскільки це було можливо в умовах, що склалися. Вілкулу, приміром, довелося навіть особисто співати радянські пісні на вокзалі в рамках проросійського флеш-мобу. Цілком природно, що найбільше надій Кремль покладав на свого найбільш відданого партнера - Віктора Медведчука. До того ж як особа, найбільш наближена до Путіна (а тому потенційний парламентер), і людина, котра зробила серйозний внесок у повалення Януковича (Шуфрич дуже активно збирав депутатів від ПР для голосування за відсторонення Януковича від влади), кум російського президента мав якусь індульгенцію від нової української влади.

Обов'язків у Медведчука було більш ніж достатньо. Особисто він був членом переговорної групи в Мінську, його люди займалися обмін полоненими, а тим часом організація Медведчука "Український вибір" проводила паради завуальованого сепаратизму в регіонах. По той бік поребрика саме Медведчук лобіював інтереси Ахметова, дозволяючи тому зберегти свій бізнес в умовах російської окупації.

Але вся ця бурхлива діяльність п'ятої колони взагалі і Медведчука персонально по закінченні трьох років виявилася вкрай неефективною. Як виявилося, те, що непогано працювало під час офіційної дружби між Україною і Росією, в умовах війни не дає помітного ефекту.

Від "оппоблоковцев" в парламенті особливої користі немає. Вони, звичайно, повторюють свої тези про припинення війни, права російськомовних і тому подібне, але, по-перше, роблять це вкрай обережно, щоб не дратувати українців і щоб у СБУ, не дай бог, не виникло реального приводу зайнятися екс-"регіоналами" всерйоз. А по-друге, вся Україна прекрасно знає і пам'ятає, в чиїх інтересах працює "Оппоблок", і їх слова не мають очікуваного ефекту.

Що стосується особисто Ахметова, то він у своїх проросійських діях був навіть менш ефективний, ніж більшість "оппоблоковцев". Він найбільше концентрувався на гуманітарної допомоги жителям Донбасу, щоб не втратити любов до своєї пастви. В той же час його невиразна позиція "ні вашим ні нашим" і спроба виглядати людиною "над сутичкою" дратувала як українців, так і Москви. Все це було б не так критично для Ахметова, якби Медведчук виконував свої функції в інтересах Кремля більш успішно, але у того теж нічого за великим рахунком не вийшло.

Мінські переговори вже давно не призводять взагалі ні до чого, і максимум, про що вдалося домовитися, - це деяке зниження інтенсивності вогню. Обміну полоненими на вигідних для Москви умовах теж не виходить. Виторгувати таким чином, наприклад, повну амністію для "ополченців" і близько не вдалося. Що стосується "параду федералізації", то він був успішно проведений, але через саботаж на місцях справа обмежилася лише обережними деклараціями облрад і громадських організацій, за якими відразу і всі побачили вуха Медведчука. Очікуваного розгул сепаратизму по всій Україні явно не вийшло. До того ж не так давно СБУ розкрила мережу російської агентури, яка оплачувала весь цей бенкет. Так що всім все стало ще більш зрозуміло.

Дуже схоже на те, що, незважаючи на всі кумівство, в Кремлі "психанули" і більше не хочуть витрачатися на вкрай неефективну п'яту колону. До того ж не треба забувати: як би не ставився Ахметов до ідей "русского мира", його бізнес-імперія - це дуже великий шматок української економіки, знищивши який можна принести Україні куди більше шкоди, ніж все, на що здатні Ахметов, Медведчук і всі екс-"регіонали" разом узяті.

Сьогодні все виглядає так, що Путін приносить свого кума і його протеже Ахметова в жертву своїм геополітичним планам. Але це тільки половина історії. На тлі безпомічних дій п'ятої колони, куди більш корисними для Путіна виглядають кроки деяких ревних українських патріотів зразок Насіння Семенченко, Єгора Соболєва, Юлії Тимошенко та інших товаришів, які позиціонують себе непримиренними ворогами Кремля. Ці якраз показали, що здатні під патріотичними гаслами провокувати в країні цілком корисні для Путіна речі. Чого варто тільки розпочата саме українськими патріотами блокада Донбасу, жертвами якої врешті-решт стає і Ахметов, що ні Путіна, ні українців особливо не засмучує, і українська економіка, що куди як серйозніше.

Ну а про те, що всі заклики до нових майданів і масових акцій непокори в Україні таємно або явно інспіруються Кремлем, річ для всіх більш ніж очевидна.

У цьому випадку можливі лише два варіанти: ініціатори різного роду "шатунів" або завербовані таємні агенти Путіна, або корисні Москві ідіоти, яких можна неявно смикати за приховані ниточки. Хто з наших завзятих патріотів шпигун, а хто ідіот - це питання, на яке може відповісти лише контррозвідувальні органи і суди. Той же Семен Семенченко, в минулому Костянтин Гришин, - особистість неоднозначна і викликає багато питань. А Єгор Соболєв і зовсім колишній російський громадянин. Для Путіна ж тут різниця невелика, головне, щоб ці люди забезпечували йому необхідний результат.

Якщо всі наші припущення правильні, то явні агенти Кремля в Україні будуть і далі йти в тінь, а то й повне забуття. Але їм на зміну приходять куди більш небезпечні неявні вороги.