Шлях наверх. Дорожня карта для змінника Гонтарєвої
З одного боку, Валерія Гонтарєва є лише складовою частиною реалізації комплексної програми зі зміни української економіки. Так захотіли зовнішні кредитори, які не стали відокремлювати зерна від полови, і, визнавши винними і простих людей, і олігархів, змусили під загрозою "прокляття траншу" розпочати програму жорсткої перебудови. З іншого боку, банкір і інвестбанкір — це дещо різні речі...
Тому, звичайно ж, будь-який новий керівник Нацбанку незмінно опиниться в парадигмі нового меморандуму МВФ, а також в павутині сформованих зв'язків прихованих бенефіціарів, чиї примхи доведеться виконувати і не червоніти. Це означає, що, найімовірніше, жорстка монетарна політика, задушлива економіку, буде успішно продовжена, курс гривні і далі бовтатися, як баранячий хвіст, банки — "самоочищатися", банківська система — монополізований і концентруватися, державні банки — капіталізуватися за рахунок бюджету, а приватні — рефінансуватися в ручному режимі. Втім, так справа буде розвиватися, якщо верх візьме перша частина марксистської приказки, а саме, що особистість не варто переоцінювати. Якщо ж спрацює друга, про те, що особистість недооцінювати не варто, то все може скластися куди цікавіше.
Люфт для перспективи
Уявімо, що на владному олімпі вирішили поставити на чолі НБУ керівника, про які будуть згадувати не на парканах, а в підручниках з макроекономіки. Яким критеріям має відповідати цей чоловік?
В першу чергу монетарщик з великим досвідом прикладний, а не псевдонаукової роботи. Експеримент по залученню інвестиційних банкірів до керівництва центрального банку відбувся лише в Україні. Про "успішність" не будемо... Скажемо тільки, що інвестиційний банкір відрізняється від керівника центробанку, як лікар-гінеколог від нейрохірурга. Звичайно, і гінеколог в непередбачених обставинах може покопатися в черепушці, але краще не треба, мізки адже не залізні і не регенеруються. Наприклад, один з останніх керівників ФРС, які успішно провели Штати через світову фінансову бурю (породжену ними ж..), не був інвестиційним банкіром. Так, вченими, так, математиками, так, теоретиками, але не акулами ринку. Тут потрібні інші навички та рефлекси, і те, що добре для одних, смертельно для інших і навпаки. Отже, монетарщик з досвідом.
Його дорожня карта? В першу чергу комунікація з суспільством, бізнесом і базовими інституціями: урядом (саме головне — чітке взаємодія з Мінфіном, щоб не повторилося "антивзаимодействие" грудня 2016 р. з відомим курсових ривком), ВР України і профільним комітетом (в частині просування необхідних законодавчих актів, тут треба подумати і про введення інституту представника НБУ в парламенті), Мін'юстом та судовими органами (в частині судової практики, що захищає кредиторів).
Суспільство має повірити НБУ і гривні, але для цього воно має повірити чолі Нацбанку особисто. Бізнес чекає партнерських відносин, а не "холоднокровного виконання вироку".
Неможливо регулювати готівковий курс, якщо 80% ринку тобою не контролюється.
Банківська система повинна бути структурно реформована: створена нова концепція функціонування банків з іноземним капіталом, знижена частка державних банків у системі, переглянутий механізм їх нескінченного дотування за рахунок бюджету. Необхідно відновлювати прошарок малих і середніх банків, створити передумови для виникнення банків третього рівня: місцевих, земельних та кооперативних. Для цього повинна бути переглянута концепція банківського нагляду, яка повинна не брати банки на гачок, а стимулювати якісні поліпшення, деконцентрацию і демонополізацію ринку.
Монетарна політика повинна бути спрямована на використання монетарного суверенітету, тобто на стимулювання реального сектору економіки, але без монетарного популізму та корупційного лобізму. Докорінно повинна перезавантажитися система рефінансування, яка за всі роки роботи НБУ так і не стала ефективною, прозорою і превентивної (упередження банкрутства банків).
Щодо курсової політики — бізнес і населення нарешті повинні отримати курсової горизонт планування, без якого неможливо ні відновлення процесу накопичення в національній валюті (депозити), ні реалізація широкої програми стартапів, коли на зміну традиційним сировинним галузям прийдуть нові, з більш високим рівнем доданої вартості — в першу чергу в сегмент малого та середнього бізнесу. У своїй політиці НБУ повинен отримати умовний "другий мандат": відповідальність не тільки за показник інфляції, але і за зростання реальних доходів населення і зайнятість, як це практикується в інших країнах.
Сумно відомі таргети (цілі) НБУ на кожний рік мають чітко формулюватися, а не розмазуватися, як мошкара по лобовому склу. Споживча і промислова інфляція, курс національної валюти, ставки кредитування та облікова ставка — все це має не тільки фіксуватися в "зниклих грамотах", але і жорстко контролюватися (в умовному контракті керівника НБУ повинен бути пункт про кадрову відповідальність за їх невиконання).
Для реалізації монетарного суверенітету необхідно створити ефективну взаємозв'язок між обліковою ставкою НБУ і кредитними ставками комерційних банків. Якщо середній рівень рентабельності в економіці нижче ставки по кредиту, то будь-яке стимулювання кредитування буде призводити лише до збитковості і банкрутства за винятком сировинних секторів, де рівень рентабельності визначається світовими цінами. Зараз рівень облікової ставки цікавий тільки 20-30 скарбникам банків, які розміщують свої ресурси на депозитних сертифікатів Нацбанку, і любителям монетарної статистики.
Для цього необхідно змінити базові канали емісії грошей і сформувати передумови для зниження процентних ставок за кредитами.
І воістину титанічна завдання для майбутнього керівника НБУ — створення покрокового плану відключення країни від кредитної крапельниці МВФ та переходу до моделі інвестиційного зростання. Природно, спільно з іншими державними інституціями.
За роки незалежності Україна так і не дочекалася "свого Вашингтона", зможе дочекатися свого Мервіна Кінга, який, нагадаю, був керівником Банку Англії і відмовився від косметики прогнилого фасаду банківської системи, заявивши: "У банкірів були стимули вести себе так, як вони це робили. Саме це має бути змінено". Поки теза Кінга про те, що "життєво важливим є моральне ставлення до праці", виглядає у нас як поклик білої ворони. Будемо сподіватися, що поки...
