Публіка зачекалася. Навіщо Зеленському терміново знадобилася жертва у вигляді Гримчака
Команда Володимира Зеленського нарешті знайшла підходящого кандидата показовою для посадки. Це заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Юрій Гримчак. Він людина досить статусний, щоб зробити з нього символ корумпованості попередньої влади. Водночас ініціатори арешту Гримчака впевнені, що посадити його можна легко і швидко - на радість публіці, заждавшейся жертв.
За офіційною інформацією, 14 серпня детективи НАБУ і співробітники СБУ спільно з представниками управління спеціальних розслідувань (УСР) Генпрокуратури затримали заступника міністра та його пособника за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу. Ці двоє нібито за здійснення ними впливу на ухвалення рішень особами, уповноваженими на виконання функцій держави, вимагали від представника юридичної особи неправомірну вигоду в загальному розмірі $1,1 млн. При одержанні частини коштів в розмірі $480 тис. заступника міністра та пособник були затримані "на гарячому". Кримінальне провадження розслідує спільна слідча група у складі представників НАБУ, СБУ і УСР ГПУ.
Генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що підозрювані вимагали грошові кошти "за вплив на рішення судів і чиновників Мінкультури для прийняття замовлених рішень", і уточнив, що мова йде про погодження Мінкультури на будівництво. У цьому зв'язку примітно, що Гримчаку не висунуто звинувачення в корупції, замість цього йому інкримінують шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою".
У цього факту є два пояснення. Перше полягає в тому, що доводити корупційну ланцюжок - справа важка й довга, тоді як ініціатори арешту Гримчака хочуть, щоб все пройшло легко і швидко. Для цього як раз підходить шахрайство: достатньо пред'явити потерпілого, який заявить, що зловмисники його обдурили, пообіцявши вирішити його проблему в інстанціях, до яких вони насправді не мають ніякого відношення. А покарання за ч. 4 ст. 190 КК досить серйозне: позбавлення волі на строк від п'яти до 12 років з конфіскацією майна.
Друге пояснення полягає в тому, що справа Гримчака - не просте, а замовне. Якби детективи НАБУ кваліфікували злочин за ст 368 КК ("прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди"), то НАБУ довелося б розслідувати цю кримінальну виробництво під процесуальним керівництвом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Однак директор НАБУ Артем Ситник перебуває у затяжному конфлікті з керівником САП Назаром Холодницким і, мабуть, мав причини очікувати, що прокурори САП знайдуть у роботі детективів НАБУ багато ляпів і непогодженостей. Надалі це справа надійшла б у Вищий антикорупційний суд, який теж міг би звернути увагу на всякі ляпи і недоліки і, скажімо, виправдати підозрюваного за недоведеністю провини. Але Ситника, як і всіх ініціаторів арешту Гримчака, така перспектива зовсім не влаштовує.
Дійсно, домогтися потрібного рішення районного суду, напевно, легше. Втім, у будь-якому випадку необхідно, щоб розслідування перебувало під процесуальним керівництвом прокуратури. А звертатися до ГПУ Ситник теж остерігався, тим більше що Гримчак - давній друг Луценка (ще з тих часів, коли обидва вони були членами Соцпартії).
Тому був знайдений інший вихід - в особі начальника УСР ГПУ Сергія Горбатюка, який лише формально підпорядковується Луценка, а фактично від нього абсолютно не залежить і має з ним глибокий особистий конфлікт. Правда, справи типу шахрайства не входять в коло відповідальності відомства Горбатюка: УСР було створено в ГПУ для розслідування злочинів режиму Януковича проти Майдану. Але якщо дуже хочеться, то і несвязуемое можна зв'язати.
Адвокат Гримчака Тетяна Матяш в ефірі телеканалу "112 Україна" зачитала протокол, який їй надало наслідок: "Факт вчинення 25.12.2013 року на автодорозі Київ - Харків замаху на вбивство з корисливих мотивів на замовлення за попередньою змовою групою осіб Чорновіл Т. М., а також за фактом вчинення службовими особами Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб з корисливих мотивів умисних дій".
Таким чином, в одному флаконі виявилися абсолютно різнорідні справи: про замах на Тетяну Чорновіл у грудні 2013-го і про нібито шахрайстві Гримчака в 2019-м. Вже один цей факт свідчить про те, що у справі Гримчака керівною і спрямовуючою силою є не закон, не верховенство права, а політична доцільність.
Можна було б назвати це самодіяльністю Ситника і Горбатюка, якби не та обставина, що співучасником цієї сумнівної операції стала СБУ, очолювана одним з найближчих друзів президента Володимира Зеленського Іваном Бакановым. І тепер Зеленському з Бакановым залишається довести цю справу до посадки Гримчака - інакше публіка не зрозуміє.
