Псевдоекспертиза як національна загроза. Чи можна протистояти глобальному тренду
Експерти з різних питань зараз є одним з головних джерел інформації — їх дивляться, їм вірять. Але хто визначає експертність і наскільки небезпечним є їхній вплив?
Так звані експерти не лише озвучують замовні тези чи говорять про те, в чому не мають освіти та досвіду. Вони загрожують безпеці нашої країни, особливо під час війни. Професіонали бʼють на сполох — через них ми можемо втратити державу.
Дмитро Золотухін — ексзаступник міністра інформаційної політики України, який професійно займається питаннями інформаційних воєн та конкурентної розвідки, звернув увагу на одну з найбільш успішних ІПСО проти України — свідоме руйнування інституційної спроможності, без якої неможливо забезпечити суверенітет.
За його словами, кожна людина, яка долучена, чи колись була долучена до державної служби, в українській аудиторії зображується як ворог. І ця практика активно використовується окремими "активістами" задля власних меркантильних цілей.
Так, настороженість щодо держави та постійний контроль за нею — це запорука стійкості української демократії. Але атаки на державну службу в інформаційному полі — це руйнування інституцій, яке веде до поразки, — зазначає Золотухін.
Згадати тільки пул "експертів", який активно створював Медведчук. Збирав таких, як Монтян чи Чаплига, вкладав чималі гроші у створення кола їхніх прихильників з залученням якомога більшої кількості людей. Вони були "експертами" з усіх питань, коментували і політику, і економіку, і військову тему. Їм багато хто вірив аж до початку повномасштабного вторгнення. Прихильники дуже довго не помічали, що ці та інші псевдоексперти є насправді прокремлівськими і захищають інтереси Росії, бо на загал здавалося, що вони лише критикують українську владу.
Як власне і владу будь-якої іншої країни, адже непопулярні рішення є завжди. Особливо у вузько-спеціалізованих темах, як металургія, ядерна енергетика тощо. Ці теми складні для розуміння, бо потребують дуже серйозної освіти та великого досвіду. Тому, зрозуміло, для більшості людей зручніше послухати "експерта", який все спростить і пояснить простими словами. А чи справді це експерт і в чому саме він намагається переконати своїх прихильників, розібратися складно, тому аудиторія приймає на віру те, що чує.
Кожен в Україні роками стикається з "експертами" в різних сферах — від дієтології до політики. А з 2014 року — ще й у питаннях війни. З початком повномасштабного вторгнення псевдоекспертиза активно процвітає на стику політології, соціології та військової справи.
Чому так? Фахівці з інформаційної безпеки та медіаграмотності вказують на кілька причин.
Олександра Цехановська, експертка з інформаційної безпеки з CIR, у розмові з Тетяною Трощинською в підкасті "Мислення — базова функція" зазначає, що українці майже не довіряють владі та державним інституціям. З початком великої війни ця недовіра лише зросла. І хоча на це є причини, навіть правильні дії влади часто сприймаються в штики.
Діана Дуцик, медіаекспертка та виконавча директорка Інституту медіа та комунікацій додає, що життя у багатоканальному інформаційному полі — ще одна проблема: "Якщо традиційні медіа намагаються фільтрувати інформацію, то YouTube і Телеграм-канали стають бездонним полем для маніпуляцій. Люди надають перевагу цим каналам, а не ЗМІ, й інформаційні шахраї користуються цим повною мірою", — зазначає вона в одному з інтерв'ю.
На думку Цехановської, Дуцик та інших медіадослідників, небезпека в тому, що частина псевдоекспертів не лише просуває власну хибну думку, але й відверто проросійські позиції, які базуються на "всепропало", чим посилюють загальну тривогу в суспільстві.
Такі інформаційні "агенти під прикриттям" використовувалися в інформаційних операціях ще з часів Холодної війни. Сучасна Росія лише адаптувала цей метод: чим більше каналів комунікації, тим більше можливостей просувати потрібну інформацію через псевдоекспертів, іноземних журналістів, людей, що працюють на ворога чи проти здорового глузду.
Така проблема є не тільки в України. "Це небезпечні часи. Ніколи ще люди не мали стільки доступу до знань і водночас не чинили такого опору пізнанню. Дедалі більше звичайних людей не лише не знають базових речей, а й не дотримуються основних правил доведення своєї думки, відмовляючись учитися логічно її аргументувати", — пише Том Ніколс, автор книги The Death of Expertise: The Campaign Against Established Knowledge and Why it Matters ("Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими").
Ніколс описує сучасне американське суспільство з його проблемами, які майже знищили ідеал професійної експертизи. Він стверджує, що цей процес живиться через Вікіпедію, популярних блогерів на всі теми та платформ. Як наслідок, дедалі менше людей здатні розрізнити справжніх експертів від самовпевнених людей з поверхневими знаннями, які прагнуть слави та грошей.
"Це також про нас", — кажуть українські медійники. Вони підписалися б під кожним словом Ніколса, з урахуванням стресу суспільства від війни.
Як формуються наші уподобання щодо експертів? Спеціалісти погоджуються: людина довіряє публічній особі, коли її наративи збігаються з власними переконаннями та світоглядом. Обирати інформацію, що не створює дискомфорту, — природно.
Більшість людей не прагнуть дізнатися, як усе насправді працює — вони хочуть бути впевненими, що знають. І шукають підтверджень цьому. Експертність не заспокоює тривожність, адже джерела таких знань часто несуть неприємні новини — щодо ситуації на фронті тощо. Цим і користуються псевдоексперти.
Виникає інше питання: а де справжні експерти? Вони є, але їх мало, і вони малопомітні. Справжню, якісну експертизу генерують інституції — освітні, наукові. Однак в Україні нині є дефіцит експертизи і брак інституцій, які забезпечують надійне експертне знання. Чи генерує це знання українська освіта? Скоріше ні, ніж так. Чи генерує його наука? Трохи краще, але вибірково.
Одна з головних відмінностей справжнього експерта від псевдо — він не хайпує, а пояснюює. Тоді ж як псевдоексперти все переводять на емоцію, хайп, крик. І в цьому полягає одна з головних маніпуляцій — люди на емоціях і в стресі менше схильні аналізувати сказане і помічати нелогічні речі.
Вся ця ситуація лягає на ґрунт війни, стресу і загальної невизначеності.
Тому зводити все до бажання людей отримати заспокійливу інформацію — не зовсім правильно. Псевдоексперти цим користуються: хтось працює на ворога, хтось прагне подолати власну екзистенційну кризу.
Чи можна взагалі протистояти цьому глобальному тренду? Дослідники вважають, що кожному потрібно почати з себе, але також необхідна підтримка інституцій та більше інформації від органів державної влади.
Головне — знаходити в собі сили виходити за межі комфортної інформаційної бульбашки.
"Ми — активісти, журналісти, дослідники — багато років говорили про медіаграмотність, але люди часто не розуміли, як це пов'язано з їхнім життям. Коли почалось повномасштабне вторгнення, вони відчули цю страшну реальність", — каже Діана Дуцик. На її думку, фахівцям важливо продовжувати пояснювати контекст і наполягати, що давати слово псевдоекспертам — це високий ризик в країні, в якій третій рік триває війна.