Просто не перестануть стріляти. Чому реінтеграція Донбасу не призведе до світу

Говорячи про перспективи війни на Донбасі на 2020 р. на тлі дій нової влади в частині умиротворення Путіна говорити суто про військових аспектах досить складно
Просто не перестануть стріляти. Чому реінтеграція Донбасу не призведе до світу

Цілком ймовірно зараз Зеленський поставив собі завдання спробувати виконати свою передвиборчу обіцянку - "принести мир в Україну". Причому робить це тим способом, який вважає найбільш прийнятним - "просто перестати стріляти". Теза вельми сумнівний і події грудня 2019 р. це підтвердили: постійні обстріли з боку окупаційних корпусів з загибеллю наших військовослужбовців, причому навіть на ділянках розведення.

Тим не менш, варто розглянути ситуацію закінчення бойових дій, а також "плюси" і "мінуси" мирної реінтеграції окупованих територій Донецької і Луганської областей (умовно кажучи це західний Донбас).

Насамперед необхідно відзначити, що, судячи зі світового досвіду (та ж Хорватія) запускати його можна лише після того, як Україні буде передано контроль над кордоном і будуть роззброєні незаконні збройні формування. І якщо за межі тут питань немає - була б політична воля Путіна, то з озброєними бандами ситуація зовсім інша.

Нині за найскромнішими підрахунками в двох окупаційних корпусах "служить" приблизно 35 тис. місцевих жителів. Зрозуміло, що це досить неоднорідна маса: хтось щиро вірить у виняткову роль Донбасу, деякі - Путіну, інших - штовхнула на службу економічна ситуація і необхідність годувати сім'ю. Як би те ні було, але роззброювати їх доведеться саме нам. Причому цілком очевидно, що росіяни повернутися додому, як і місцеві жителі, які мають "на руках кров", поїдуть в Росію або в окупований Крим. Але велика частина все-таки залишиться в своїх будинках.

А враховуючи кількість завезеного за шість років зброї і боєприпасів, процес роззброєння буде як мінімум довгий і неповний. А значить, що якась частина зброї і боєприпасів залишиться, що називається, "на руках" у населення.

Причому формально це будуть громадяни України, які зможуть безперешкодно пересуватися по всій території країни. І значить нас чекають десятки якщо не сотні терористичних актів. Ніхто не буде почувати себе в безпеці, так і російські ЗМІ "смакуватимуть" кожен факт, намагаючись провести свою антиукраїнську риторику на міжнародний рівень.

І ще - якщо зараз в боях на лінії зіткнення щотижня гине 4-5 бійців ВСУ і Національної Гвардії, то після реінтеграції це будуть співробітники поліції, СБУ, НГУ, які будуть вести боротьби з озброєними головорізами. А в терактах будуть, як і зараз продовжувати гинути цивільні мешканці. Тобто "світ" буде такий собі, досить умовний.

Причому, що саме дивне ці ж цивільні будуть підтримувати "наших хлопців", які підуть у підпілля. Адже варто визнати, що Україна повністю позбулася підтримки на східному Донбасі. За найскромнішими підрахунками, за ці роки покинули територію близько 1,5 млн проукраїнськи налаштованих громадян. У більшості своїй вони вже інтегрувалися в місцеві громади, які їх прийняли, і повертатися назад не мають наміру.

У теж час більшість опитувань на окупованих територіях говорять про те, що левова частка місцевих жителів як і раніше орієнтується на Росію і Путіна і не бажає ніякої реінтеграції з Україною. А як важко боротися з підпіллям, яке підтримують цивільні, показує досвід антитерористичних операцій по всьому світу після 1945 р. (взяти хоча б приклад сусідньої Росії з її 10-ти річною війною в Чечні).

Другий важливий результат можливої реінтеграції - політичний. Слід визнати, що після весни 2014 р. жителі цієї території фактично позбавлені виборчих прав. І саме тому країна за п'ять років змогла кардинально розвернутись на європейський курс, почавши непрості реформи в усіх напрямках.

А якщо повернуться голоси виборців східного Донбасу, то ситуація на загальноукраїнському рівні може змінитися, причому досить кардинально. Все це країна проходила - досить згадати, що Донеччина, так і Луганщина завжди підтримувала прорадянські і антиукраїнські політичні сили. Не варто забувати на чиїх голосів прийшов у владу президент Янукович. І те, що такий варіант цілком реальний, стає очевидно, досить поглянути на те, як голосував український Донбас на останніх виборах президента і Верховної Ради.

Варто повернути у владу умовного Януковича або кума Путіна і крихкий проект будівництва вільної нації в Україні може легко розвалитися. Адже, як не дивно, але завдяки відкритій війні вплив Кремля на українську політичну еліту сильно ослаб. А з поверненням окупованих територій все повернеться "на круги своя".

Тим більше, що є ще один чинник, який буде тиснути на політику - це економічний. Ніхто не заперечує, що на сьогодні економіка Донецької та Луганської областей знаходиться в піке. Сотні підприємств, транспортна інфраструктура частково або повністю зруйновані - причому як на окупованих, так і на прифронтових територіях. Рівень безробіття просто зашкалює, більшість шахт або вже затоплено, або ось-ось будуть.

Відновлення передвоєнних показників коштуватиме Україні за оцінкою західних аналітиків в $20 млрд. Однак, як бачиться ця цифра сильно занижена - на ліквідацію тільки екологічних проблем потрібна як мінімум ще одна така сума.

Але очевидно, що в Україні таких грошей немає, а ні США, ні Європа, ні тим паче Росія таких грошей нам не дасть. Мало того, якщо не почнеться відновлення східного Донбасу, Путін влаштує Україні величезні проблеми на міжнародному рівні. Що-то, а пропаганду на Заході росіяни відпрацювали за ці роки на всі сто.

А якщо грошей немає, то дефіцитні бюджетні кошти треба буде брати з інших регіонів, знімати з соціальних програм (а одних учасників бойових дій у країні близько 500 тис., не кажучи про те, що більша частина населення "сидить на субсидиальной голці"). До чого це призведе теж ясно - до серйозної напруги як серед широких верств населення, так і серед еліт.

Підводячи підсумок, можна говорити, що реінтеграція східного Донбасу "прямо зараз" призведе до знищення всього позитиву, що країна досягла за останні п'ять років. Майже однозначно буде розворот в бік Росії, після чого він нас відвернутися і європейські та заокеанські союзники. І шлях в Європу і НАТО треба буде починати спочатку, але вже не нам, а нашим дітям чи онукам.

Тобто на сьогодні можна говорити про те, що від повернення окупованих територій Донецької та Луганської областей відмовлятися не можна, але варто віднести це питання на далеке-далеке майбутнє. Можливо воно настати через 10 або 20 років, коли наша країна досягне вражаючих успіхів в економіці, внутрішнього життя, буде мати потужні збройні сили. І в якийсь момент справжня реінтеграція стане цілком робочим реалістичним варіантом і вийде на порядок денний. Але поки це не час, українцям варто пам'ятати, що іноді менше - це краще, ніж більше.