Просто не перестануть стріляти. Чому реінтеграція Донбасу не призведе до світу

Цілком ймовірно зараз Зеленський поставив собі завдання спробувати виконати свою передвиборчу обіцянку - "принести мир в Україну". Причому робить це тим способом, який вважає найбільш прийнятним - "просто перестати стріляти". Теза вельми сумнівний і події грудня 2019 р. це підтвердили: постійні обстріли з боку окупаційних корпусів з загибеллю наших військовослужбовців, причому навіть на ділянках розведення.

Тим не менш, варто розглянути ситуацію закінчення бойових дій, а також "плюси" і "мінуси" мирної реінтеграції окупованих територій Донецької і Луганської областей (умовно кажучи це західний Донбас).

Насамперед необхідно відзначити, що, судячи зі світового досвіду (та ж Хорватія) запускати його можна лише після того, як Україні буде передано контроль над кордоном і будуть роззброєні незаконні збройні формування. І якщо за межі тут питань немає - була б політична воля Путіна, то з озброєними бандами ситуація зовсім інша.

Нині за найскромнішими підрахунками в двох окупаційних корпусах "служить" приблизно 35 тис. місцевих жителів. Зрозуміло, що це досить неоднорідна маса: хтось щиро вірить у виняткову роль Донбасу, деякі - Путіну, інших - штовхнула на службу економічна ситуація і необхідність годувати сім'ю. Як би те ні було, але роззброювати їх доведеться саме нам. Причому цілком очевидно, що росіяни повернутися додому, як і місцеві жителі, які мають "на руках кров", поїдуть в Росію або в окупований Крим. Але велика частина все-таки залишиться в своїх будинках.

А враховуючи кількість завезеного за шість років зброї і боєприпасів, процес роззброєння буде як мінімум довгий і неповний. А значить, що якась частина зброї і боєприпасів залишиться, що називається, "на руках" у населення.

Причому формально це будуть громадяни України, які зможуть безперешкодно пересуватися по всій території країни. І значить нас чекають десятки якщо не сотні терористичних актів. Ніхто не буде почувати себе в безпеці, так і російські ЗМІ "смакуватимуть" кожен факт, намагаючись провести свою антиукраїнську риторику на міжнародний рівень.

І ще - якщо зараз в боях на лінії зіткнення щотижня гине 4-5 бійців ВСУ і Національної Гвардії, то після реінтеграції це будуть співробітники поліції, СБУ, НГУ, які будуть вести боротьби з озброєними головорізами. А в терактах будуть, як і зараз продовжувати гинути цивільні мешканці. Тобто "світ" буде такий собі, досить умовний.

Причому, що саме дивне ці ж цивільні будуть підтримувати "наших хлопців", які підуть у підпілля. Адже варто визнати, що Україна повністю позбулася підтримки на східному Донбасі. За найскромнішими підрахунками, за ці роки покинули територію близько 1,5 млн проукраїнськи налаштованих громадян. У більшості своїй вони вже інтегрувалися в місцеві громади, які їх прийняли, і повертатися назад не мають наміру.

У теж час більшість опитувань на окупованих територіях говорять про те, що левова частка місцевих жителів як і раніше орієнтується на Росію і Путіна і не бажає ніякої реінтеграції з Україною. А як важко боротися з підпіллям, яке підтримують цивільні, показує досвід антитерористичних операцій по всьому світу після 1945 р. (взяти хоча б приклад сусідньої Росії з її 10-ти річною війною в Чечні).

Другий важливий результат можливої реінтеграції - політичний. Слід визнати, що після весни 2014 р. жителі цієї території фактично позбавлені виборчих прав. І саме тому країна за п'ять років змогла кардинально розвернутись на європейський курс, почавши непрості реформи в усіх напрямках.

А якщо повернуться голоси виборців східного Донбасу, то ситуація на загальноукраїнському рівні може змінитися, причому досить кардинально. Все це країна проходила - досить згадати, що Донеччина, так і Луганщина завжди підтримувала прорадянські і антиукраїнські політичні сили. Не варто забувати на чиїх голосів прийшов у владу президент Янукович. І те, що такий варіант цілком реальний, стає очевидно, досить поглянути на те, як голосував український Донбас на останніх виборах президента і Верховної Ради.

Варто повернути у владу умовного Януковича або кума Путіна і крихкий проект будівництва вільної нації в Україні може легко розвалитися. Адже, як не дивно, але завдяки відкритій війні вплив Кремля на українську політичну еліту сильно ослаб. А з поверненням окупованих територій все повернеться "на круги своя".

Тим більше, що є ще один чинник, який буде тиснути на політику - це економічний. Ніхто не заперечує, що на сьогодні економіка Донецької та Луганської областей знаходиться в піке. Сотні підприємств, транспортна інфраструктура частково або повністю зруйновані - причому як на окупованих, так і на прифронтових територіях. Рівень безробіття просто зашкалює, більшість шахт або вже затоплено, або ось-ось будуть.

Відновлення передвоєнних показників коштуватиме Україні за оцінкою західних аналітиків в $20 млрд. Однак, як бачиться ця цифра сильно занижена - на ліквідацію тільки екологічних проблем потрібна як мінімум ще одна така сума.

Але очевидно, що в Україні таких грошей немає, а ні США, ні Європа, ні тим паче Росія таких грошей нам не дасть. Мало того, якщо не почнеться відновлення східного Донбасу, Путін влаштує Україні величезні проблеми на міжнародному рівні. Що-то, а пропаганду на Заході росіяни відпрацювали за ці роки на всі сто.

А якщо грошей немає, то дефіцитні бюджетні кошти треба буде брати з інших регіонів, знімати з соціальних програм (а одних учасників бойових дій у країні близько 500 тис., не кажучи про те, що більша частина населення "сидить на субсидиальной голці"). До чого це призведе теж ясно - до серйозної напруги як серед широких верств населення, так і серед еліт.

Підводячи підсумок, можна говорити, що реінтеграція східного Донбасу "прямо зараз" призведе до знищення всього позитиву, що країна досягла за останні п'ять років. Майже однозначно буде розворот в бік Росії, після чого він нас відвернутися і європейські та заокеанські союзники. І шлях в Європу і НАТО треба буде починати спочатку, але вже не нам, а нашим дітям чи онукам.

Тобто на сьогодні можна говорити про те, що від повернення окупованих територій Донецької та Луганської областей відмовлятися не можна, але варто віднести це питання на далеке-далеке майбутнє. Можливо воно настати через 10 або 20 років, коли наша країна досягне вражаючих успіхів в економіці, внутрішнього життя, буде мати потужні збройні сили. І в якийсь момент справжня реінтеграція стане цілком робочим реалістичним варіантом і вийде на порядок денний. Але поки це не час, українцям варто пам'ятати, що іноді менше - це краще, ніж більше.