Хресна хода УПЦ. Чому Вселенський патріарх ніколи не приїде до Зеленського

Про підготовку урочистостей було відомо давно. Ще 11 липня глава інформаційно-просвітницького відділу церкви митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент (Вечеря) докладно розповів про сценарій святкувань. У тому числі анонсував приїзд гостей з-за кордону. Хто саме відвідає хресну ходу, розповів напередодні інший видатний клірик, митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич). "На молитовній ході будуть присутні офіційні делегації Антіохійської, Сербської і Чеської церков. До них входять як єпископи, так і священники з мирянами. Що цікаво, багато в чому ініціатива приїзду на нашу хресну ходу виходить від самих представників інших помісних церков. Наприклад, до нас на День хрещення Русі приїхала група паломників з Чорногорії. Для них хресна хода Української православної церкви — це вже подія всеправославного значення і масштабу", — підкреслив Антоній.

Вчора до Києва прибули делегації на чолі з єпископом Селевкійським Єфремом, секретарем Священного синоду Антіохійської православної церкви, єпископи Ремесіанський Стефан і Топлічський Ієрофей, вікарії Святійшого Патріарха Сербського, представник Православної церкви Чеських земель і Словаччини архієпископ Празький Михайло. Хто саме приїхав з Чорногорії, на сайті церкви не уточнюється. Зазначимо також, що всі церкви, які надіслали представників в Україну, орієнтуються на Москву і РПЦ, тому вони не визнали Православну церкву України (ПЦУ).

Приїзду іноземних гостей передувала церковна дипломатія. 19 травня митрополит Антоній разом з нардепом Вадимом Новинським в Белграді зустрівся з патріархом Сербським Порфирієм. На цій зустрічі був присутній і єписком Ремісіанський Стефан. А в червні митрополит Антоній їздив у Бейрут, де його зустрічав настоятель тамтешнього двору Руської православної церкви архімандрит Пилип (Васильців). Потім в патріаршій резиденції в Дамаску гості з України зустрілися з архієреями Антіохійської церкви, серед яких був і єпископ Єфрем. Антоній приїхав не з порожніми руками — він передав антіохійцям частину пожертв, зібраних єпархіями УПЦ на відновлення храмів Бейрутської митрополії, які постраждали в результаті вибуху в порту столиці Лівану 4 серпня 2020 р. Як кажуть в народі, "підмаслили".

Напередодні заходу церковні голоси попереджали: опоненти "стамбульської церкви", як називають ПЦУ онуфріївці, можуть провокувати протистояння, тому хресну ходу охоронятиме поліція. Що ж, поліцейським додалося роботи — традиційно вони охороняли щорічні гей-паради, тепер доведеться оберігати і щорічні ходіння прихильників УПЦ МП вулицями столиці. Ну, а якщо без жартів, то сьогоднішнє дійство матиме цілий ряд наслідків, негативний результат яких, схоже, в коридорах влади навіть не намагаються усвідомити.

Чому УПЦ провела свою ходу сьогодні, а не 28 липня, коли офіційно відзначається День хрещення Русі? 28 липня мала відбутися хресна хода в Москві, але її скасували через пандемію коронавірусу. Тому вся увага росТБ прикута до Києва і до масштабності організованого церквою заходу. І це повинно підтвердити путінську тезу про "братерство" російського і українського народів. Але не тільки це. У неділю в Севастополі відсвяткували День Військово-морського флоту. Якби свої корективи не вніс ковід, то ідеологічно телекартинка виглядала б узагалі ідеально: 25 липня свято в окупованому Севастополі, 27 липня хресна хода в Києві, 28 липня завершальний штрих — хресна хода в столиці Росії. Так би мовити, єднання російського світу в силі і вірі. Нехай і без третього акту цього сценарного плану, але інформаційно Україна як держава програла.

Це перший момент, але є й інші. УПЦ МП вчергове продемонструвала Москві, що залишилася єдиною серйозною опорою в Україні для кремлівських міфотворців. Проросійські партії здатні хіба що робити гучні заяви та відмовлятися голосувати в парламенті, а мобілізувати людей на масштабні акції може тільки церква. За попередніми оцінками, сьогодні на хресну ходу вона зібрала близько 350 тис. людей, яких привезли з багатьох регіонів країни.

"ДС" раніше писала про небезпеку реалізації в Україні "чорногорського сценарію". Сербська православна церква, представники якої сьогодні ходили Києвом, використовувала багатотисячні церковні процесії для шантажу влади. Ті намагалися зобов'язати цю церкву зареєструватися нарівні з іншими релігійними організаціями, а також мали намір повернути під свій контроль храми і монастирі, що були у держвласності до приєднання Чорногорії до Сербії в 1918 р. Вуличні ходи і антизахідна істерія дали можливість церковникам мобілізувати просербський електорат. В результаті до влади прийшли політики, лояльні до Белграда, вони поміняли закон, що так дратував Сербську церкву.

Схожий закон в Україні був прийнятий 20 грудня 2018 р. Він зобов'язував УПЦ МП як релігійну громаду, центр якої знаходиться в країні-агресорі, перейменуватися, наприклад, в Російську православну церкву в Україні. Однак закон так і не запрацював. Спочатку 49 нардепів, в основному з ОПЗЖ, звернулися до Конституційного Суду, а той досі рішення не прийняв. Потім 22 квітня 2019 р. Окружний адміністративний суд Києва фактично припинив дію розпорядження Міністерства культури, згідно з яким УПЦ МП мала внести зміни в свою офіційну назву і подати відповідні зміни до свого статуту на реєстрацію до 26 квітня 2019 р. А 16 грудня того ж року Верховний Суд дозволив промосковській церкві зберігати назву до вирішення спору по суті. З того часу ніяких зрушень немає. І сьогоднішню ходу вулицями столиці можна розглядати як попередження владі: спробуєте прискорити процес примусового перейменування, влаштуємо вам другу Чорногорію.

Утім, судячи із заяв і дій представників влади, там і не намагаються форсувати події. Так, у травні глава Мінкульту Олександр Ткаченко закликав не поспішати з перейменуванням УПЦ МП. Мовляв, не треба зараз роздмухувати ситуацію, якою могли б скористатися наші недруги. "Діалог, культура діалогу — найкращі ліки від запобігання будь-яких дискусій", — вважає міністр. Прекрасний приклад "діалогу культур" можна знайти в пріснопам'ятному історичному листі Володимира Путіна, де він чітко змалював місце України — ніде. Але в Києві продовжують грати в релігійну терпимість, не бачачи очевидних загроз національній безпеці.

Останній приклад — глава Мінсоцполітики Марина Лазебна урочисто відкрила в Одесі державний центр допомоги постраждалим від домашнього насильства. Центр діятиме на базі Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря Одеської єпархії Московського патріархату. Його настоятелька ігуменя Серафима (Шевчик) 21 лютого 2014 р. виступила із заявою про так звану громадянську війну в Україні. А в 2018 р. в одному з інтерв'ю підтвердила, що возить дітей з Одеси до Москви — "на уклін патріарху Московському Кирилу".

І останнє. Президент Володимир Зеленський запросив Вселенського патріарха Варфоломія найближчим часом відвідати Україну. Говорили, що візит намічений до 30-ї річниці незалежності і до старту "Кримської платформи". Але після сьогоднішньої хресної ходи УПЦ МП і даоського недіяння влади в питанні перейменування філії РПЦ ймовірність приїзду Варфоломія в гості до Зеленського знизилася практично до нуля. Що і треба було Москві.