Проблема вибору. Чому ВПС України потрібно вже зараз починати закупівлі бойових літаків

Програма модернізації власними силами не дозволяє ні кардинально поліпшити бойову ефективність, ні продовжити ресурс планера. А повного циклу виробництва ні бойових літаків, ні вертольотів немає. Є виробництво транспортних літаків - і фактично все.

Навіть для вертольотів Мі-8 немає виробництва корпусу. Зараз ми спостерігаємо спроби налагодити виробництва корпусів і комплектуючих для легкого багатоцільового Мі-2 (у варіанті МСБ-2 "Надія"), але воно просувається дуже неспішно, і не факт, що на виході отримаємо повноцінну машину. Різноманітні проекти на заміну Мі-8 типу "Отаман" всерйоз поки що навіть не варто розглядати - немає технологічного заділу для якихось реальних міркувань по темі.

З бойовою авіацією ситуація ще гірша. Нині на озброєнні Повітряних сил складається чотири основних типи літаків: штурмовики Су-25, легкі фронтові винищувачі Міг-29, перехоплювачі Су-27 і фронтові бомбардувальники Су-24. У середньостроковій перспективі тільки Су-24 і Су-27 мають хоч якісь шанси залишитися в строю їх початковий ресурс конструкції був набагато більше, ніж Міг-29 і Су-25.

Цілком очевидно, що нашим Повітряним силам вже буквально "завтра" - у найближчі 5-10 років точно знадобиться повноцінний літак поля бою - максимально універсальний, доступний для льотчика середньої кваліфікації і найголовніше - дешевий.

А от який саме і за які гроші, ведеться активна дискусія останні роки три точно. Є кілька точок зору, але очевидно одне - від машин радянського виробництва волею-неволею доведеться відмовлятися на користь західних зразків.

По-перше, тому що Росія нам нові модифікації Мігів або Су просто не продасть. Хоча спокуса вирішити проблему таким простим способом у деяких генералів в Генштабі є, особливо останнім часом.

Плюси, звичайно, є - не треба особливо переучувати льотчиків, підготовка нових йде за старими радянськими лекалами під радянські ж машини (її не треба буде ламати), не треба буде думати над повною модернізацією за стандартами НАТО наших аеродромів. Це все добре і відмінно, якщо залишити за дужками окупований Крим, третина Донбасу і десятки тисяч загиблих і поранених у війні з тією ж Росією.

Тому вся дискусія точиться лише навколо того, який саме літак треба купувати (або брати в лізинг). Буквально до недавнього брифінгу представники департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України полковника Владислава Шостака особисто для мене військових вибір був очевидний.

Неодноразово з вуст командувача Повітряними силами, на численних наукових конференціях, присвячених проблемам армії, з вуст людей у погонах звучав тільки один прийнятний варіант - шведський JAS 39 Gripen. При цьому йшлося про те, що машина має вкрай привабливі фінансові показники, такі як, наприклад, вартість льотної години.

Так і шведська компанія СААБ веде дуже агресивну політику по просуванню своєї машини, пропонуючи різні варіанти оплати, в тому числі лізинг. Мало того, машина досить-таки вдало експлуатується нашими сусідами в Східній Європі, які теж пересідали з радянських машин. Мова йде про Угорщини, Чехії та Хорватії.

Мало того, "швед" цілком собі конкурентний у порівнянні з аналогічними машинами "ймовірного супротивника". Так, наприклад, під час китайсько-тайських маневрів були проведені імітаційні бої між тайськими винищувачі JAS-39C/D Gripen і китайськими Су-27SK (експортна модифікація однієї з російських модифікацій радянського Су-27).

Так ось, за чотири дні боїв льотчикам "Грипена" в умовах зіткнення на дистанції, більшою, ніж візуальна, вдалося досягти 41 "ефективного ураження противника, а китайським льотчикам - лише дев'яти. Під час імітаційних боїв на відстані 50 км і більше "Грипены" здобули 10 перемог, Су-27 - жодної. Більш ніж показові результати.

І ось в лютому 2020 р. з вуст офіційного чиновника Міністерства оборони з'являється інформація, що планується закупити для потреб Повітряних сил України американські F-16. Причому вказується більш ніж дивна модифікація - двомісний Block 62, одномісний має інше позначення - Block 60. По всій видимості, на якомусь етапі сталася прикра помилка, і чиновник мав на увазі все-таки одномісний винищувач.

Це реально найбільш сучасна модифікація знаменитого F-16, але створена за замовленням Об'єднаних Арабських Еміратів і нікуди, окрім цієї країни, не поставляющаяся. За своїми характеристиками ці машини перевершують навіть машини покоління 4+ типу "Рафаль", "Тайфун" і всі російські модифікації Міг-29.

Але чому мова стала йти саме про цю модифікацію і скільки вона буде коштувати? Наші найближчі сусіди, які можуть дозволити витрачати на оборону набагато більші кошти, обмежилися більш скромними модифікаціями. Так, поляки літають на F-16C Block 52+, Румунія взагалі обмежилася закупівлею вживаних машин F-16AM і ВМ Block 15 з резерву ВВС США і колишніх португальських.

Правда, Словаччина і Болгарія націлилися на більш сучасні Block 70/72. Але ціна на такі нові машини просто зашкалює - вісім машин і супутнє устаткування обходиться в $1,673 млрд. Вартість одного комплекту можете прикинути самі. І помножити її мінімум на шість - саме про партії в 48 машин варто вести мову, за менше не варто навіть починати весь процес. А до цієї суми варто додати повне переобладнання аеродромів, закупівлю витратних матеріалів типу бомб і керованих ракет, та навіть елементарних снарядів для бортових гармат.

І тільки після виведення просто величезної суми для нашого, скажемо прямо, небагатого військового бюджету має розпочатися розуміння, що це програма не на один рік. І починати закладати асигнування треба вже зараз, а краще ще вчора.

Тобто, цілком очевидно, що потрібно припинити непотрібні дискусії, сісти і порахувати, який саме літак обійдеться нам дешевше (з урахуванням експлуатаційних витрат), і починати щось робити. Цілком може виявитися, що на перших порах нам доведеться обійтися і машинами, що були у вжитку.

Але в будь-якому випадку для запуску процесу переозброєння Повітряних сил потрібно два важливих фактора. По-перше, розуміння як всередині країни, так і наших західних партнерів, що Україна рухається у своєму розвитку саме в європейському напрямку. І вектор нашої зовнішньої політики різко не зміниться після чергових президентських виборів.

І друге - бажання командування довести процес до кінця. Адже очевидно, що початок процесу переозброєння на західні зразки наштовхнуться на шалений опір "знизу". Адже разом зі списуванням радянської техніки у запас треба буде відправити більшу частину льотчиків і техніків радянської закалки - зважаючи віку переучувати їх просто немає сенсу.