Про ф'ючерси райських кущів. "Не вір. Не бійся. Не проси" — пам'ятка виборцеві
Нинішня, фактично вже давно стартувала виборча гонка мені глибоко по цимбалах. Мені не цікаво, яку чергову словесну тріаду з претензією на пафосне милозвучність на шкоду здоровому глузду винесуть на білборди піарники Порошенко. Не цікаво, як Тимошенко в черговий раз закосит під дитя неприродною любові серафима з феніксом, торгуючи ф'ючерсами райських кущів. Не цікаво, чому одночасне пристрасть Ляшка до корів і вилам не викликає у публіки когнітивного дисонансу. Не цікаво спостерігати, як Медведчук-Анубіс вже вкотре будує з себе Осіріса. Не цікаві жарти Зеленського та пісні Вакарчука. Про решту не цікаво навіть згадувати.
Вони всі непозбутньо нудні і трагічно брехливі. Всі розкручуються за тими ж принципами, що і лежалий, так собі якістю, але з великими лейблами (а ти доведи, що липа!) товар в вишуканих київських бутиках. Кричуща реклама, "унікальні івенти, вагон непотрібних, але таких приємних бонусів. Загалом, "у нас краща пропозиція на ринку!" Про те, що на ринку немає, а є каскад сумнівної надійності договорняків, публіці замислюватися шкідливо.
І щоб відволікти її, на повну потужність включається креативна машина. Чи креативні машини, якщо завгодно. Ось тільки продукція пристойних марок у нас — дуже штучний товар. А масив — це або безглузді "китайці", або коптить "евробляхи", або взагалі в мотлох убиті "Жигулі". Але все однаково дорого, небезпечно і безнадійно вдруге. Чи Не тому, усвідомлюючи цю вторинність, публіку зомбують "новими курсами", "новими стратегіями" і "новими підходами"? Окститесь, немає там нічого нового (просто у публіки електоральна пам'ять золотої рибки — кому баг, а кому і корисна фіча). І скільки б не перекрашивались ці відра з гайками, скільки б не змінювалася одна лиса гума на іншу, це ні на йоту не змінює їх суті. Ті ж телеканали, наприклад, можуть скільки завгодно змінювати власників — за дорученням або без, як згаданий колісний мотлох, призводити до аварій і навіть катастроф, але їх запобігання ніколи нікого не хвилює рівно до тих пір, поки не стає занадто пізно. Хоча, звичайно, поганенька машина всяко приємніше, ніж зовсім без машини, — вважати інакше просто непристойно, люди не зрозуміють.
Втім, люди багато чого не розуміють. Наприклад, як, систематично голосуючи за все хороше проти всього поганого, можна знову і знову опинятися в... позиції низького старту, плавно переходить в колінно-ліктьову. Або того обставини, що абсурд є не тільки традиційної, але і самою дієвою політичною технологією в Україні. Просто тому, що успіх будь-якого фрік-шоу обумовлюють емоції, а не розум. Розумова ж діяльність зовсім не відноситься до компетенції м'язів. Простіше кажучи, голосуючи серцем, ви голосуєте сідницями і сфінктером, шановні співвітчизники. І доки ви це робите раз за разом, подробиці цього процесу (як-то: хто де зашкварился, на кого яку фотожабу намалювали, хто кому набив морду, хто як перевзувся в стрибку, хто яку соціологію намалював і т. д.) мене не цікавлять, оскільки принципова схема і механізми залишаються незмінними.
Хоча відповідь на питання, що робити, щоб цього не було, по суті, очевидний: нарешті почати голосувати мізками. Як не дивно, зеківського "Не вір. Не бійся. Не проси" цілком тягне на пам'ятку виборця. Пам'ятку, яка може стати непоганим захистом від лавини банальностей, брехні і нісенітниці — неодмінних атрибутів виборчого марафону. Але поки не стала, символом будь-якої виборчої кампанії буде Уроборос. І до речі, це варто прописати в Конституції. На всяк випадок.
