Примус до віртуальності. Як Льовочкіну жити без Шувалова
Заборона на в'їзд в Україну багаторічному московського куратора телеканалу "Інтер" Ігоря Шувалова і посилення мовних квот для телеканалів вписуються відразу в два тренда останнього часу. Перший — активізація боротьби з країною-агресором, а другий — примус до лояльності власників самого цінного українського політичного ресурсу — телеканалів.
Власне, про те, що з Шуваловим потрібно щось робити, в Україні говорили не один рік. Надто вже одіозним став у нашій країні цей персонаж. Найбільш яскраво суть діяльності московського медіаменеджери, що працює на екс-"регіонала" "газовика" Сергія Льовочкіна, проявилася рік тому, коли розкрилося зміст електронного листування також був видворений з України шеф-редактора телеканалу "Інтер" Марії Столярової. З цієї листування випливає, що Шувалов тримав під своїм контролем всю інформаційну роботу "Інтера", при цьому Столярова прямо називала Шувалова "рукою Москви", хизуючись тим, як багато українських політпроектів вдалося розкрутити московського політтехнолога. Тоді за скандалом було розслідування, яке, як це часто в Україні буває, не закінчилося взагалі нічим і ні для кого. І видворення Шувалова, вкрай малоймовірно, що хоч якось з цим розслідуванням пов'язано.
Тим не менш Шувалову хоч і пізно, але вказали на двері, і, враховуючи важливість цього персонажа для "Інтера", у телеканалу окреслилися деякі проблеми. Зрозуміло, у вік інформаційних технологій фізичне перебування в країні далеко не обов'язкова умова для керівництва телеканалом. За великим рахунком Шувалов зможе давати свої цінні вказівки співробітникам каналу хоч з Нової Зеландії. Правда, ефективність і оперативність керівництва однозначно постраждають. Віртуальне управління, воно як віртуальний секс — може при необхідності замінити реальний, але результат буде явно гірше очікуваного. Так що примус Шувалова до віртуальності роботу "Інтера" не паралізує, але створить додаткові незручності.
У зв'язку з цим значно важливіше виглядає другий аспект справи. Видворення Шувалова — це в першу чергу сигнал для Льовочкіна, щоб у того не було ніяких сумнівів в тому, що влада володіє силою, засобами і політичної волі для закручування гайок. Особливо переконливо цей сигнал виглядає на тлі тиску на інших телемагнатів — Ігоря Коломойського і Ріната Ахметова. Перший, як відомо, залишився без Приватбанку, був змушений поділитися контролем над "Укрнафтою", а до другого, як виявилося через три роки після Майдану, є багато питань у ГПУ, так і з приватизацією "Укртелекому" все не так чисто.
Так що Льовочкіну є про що міцно задуматися.
Що ж стосується Порошенка, то він зі справою Шувалова вистрілив відразу по двох зайців. Крім демонстрації сили для Льовочкіна, глава держави заробив ще й електоральних балів на патріотичної антиросійської темі.
Примітно, що історія з Шуваловим трапилася якраз після введення президентом у дію рішення РНБО про нові санкції проти російських компаній, де під заборону потрапили у тому числі і російські соцмережі "ВКонтакте" і "Однокласники". І ось ще один удар, нехай і не такий потужний, по російському присутності в українських медіа. Схоже, на цьому етапі особисті політичні інтереси президента Порошенко збіглися з державними інтересами України в контексті опору агресору. Як в таких умовах не бути послідовно антиросійським?
До речі, про послідовності. Буквально відразу після видворення Шувалова влада підготувала для Льовочкіна черговий удар. Верховна Рада проголосувала у другому читанні за законопроект, який доводить квоти на українську мову в телеефірі до 75%. Така зміна правил телегри, звичайно, створить незручності багатьом телеканалам, які заробляють свої рейтинги показом російського мила і російськомовних ток-шоу. Однак сильніше за інших постраждають "Інтер" і ТРК "Україна" Ріната Ахметова як найбільш російськомовні. Так що посилення квот — це ще один сигнал відразу для двох олігархів-"оппоблоковцев", що пора їх каналах починати дистанціюватися від "російського світу" і ставати трохи більш патріотичними, а значить, і більш ніжними і уважними до проукраїнського президента Петру Порошенку.
У "Оппоблоке" на ці атаки на медійному фронті відреагували досить традиційно. Після нетривалої риторики про попраных права російськомовних закон про квоти "оппоблоковцы" пообіцяли оскаржити в Конституційному суді, розуміючи всю безперспективність цієї затії.
Що стосується долі Шувалова, то на його захист виступив лише один "оппоблоковец" — колишній міністр молоді та спорту Юрій Павленко, який назвав подію "репресіями проти менеджменту "Інтера" і спробою рейдерського захоплення самого популярного телеканалу країни". Сам Льовочкін, зрозуміло, зберігає горде мовчання. Ну а те, що на формальну захист Шувалова відрядили далеко не найвпливовішого і помітного нардепа з умовної групи Льовочкіна, говорить про те, що "газовики" швидше схильні домовлятися, ніж воювати.
