Примус до діалогу з терористами. Чому Москва зриває Великодній обмін полоненими
Ще в середині березня формула "всіх на всіх" виглядала реалістично, але після маневру Єрмака, який спочатку пообіцяв участь України в "консультативній групі", а потім "ввімкнув задню" в Москві, схоже, прийняли тверде рішення масштабний обмін заблокувати, пише Depo.ua.
Пандемія коронавіруса, здавалося б, ідеальний час для того, щоб учасники конфлікту на Донбасі завершили процес обміну полоненими.
По-перше, як у Києві, так і в Москві, відчайдушно потребують хороших новинах. На тлі хаотичних карантинних метань української влади масштабний обмін полоненими міг би стати способом хоч трохи стримати падіння рейтингу. Також масштабний обмін полоненими дав Кремлю нові аргументи на користь ослаблення економічних санкцій - принаймні, на період пандемії.
По-друге, епідемія коронавіруса в місцях ув'язнення, як у "республіках", так і в Україні, цілком може стати фатальною для утримуваних осіб. І якщо замість "обмінного фонду" доведеться відправляти запаяні цинкові труни, все буде виглядати не дуже добре.
Втім, незважаючи на всі наявні передумови, обмін полоненими однозначно не буде масштабним. І навіть скромний формат - то "десять на вісім", якщо вважати тільки ДНР, або "дев'ятнадцять шістнадцять", якщо вважати пропозиції обох республік, періодично опиняється під загрозою зриву. Зокрема, фінального списку прізвищ немає і сьогодні. Це, незважаючи на те, що кількість українських полонених, які очікують обміну, за найскромнішими підрахунками, становить понад двох сотень людей. І проросійських діячів в українському місцях позбавлення волі теж не десяток і не два. Чому ж так відбувається?
Формальні затримки з прийняттям рішення про "малому обміні" з боку України традиційно пояснюються бажанням Києва таки "дотиснути" Росію на обмін за принципом "всіх на всіх".
У свою чергу, російська сторона, з допомогою маніпулятивних заяв підконтрольних ЗМІ та чиновників з сепаратистських республік", стверджує, що Україна нібито просто блокує обмін. При цьому досить чітко називається і прізвище головного "винуватця", на роль якого призначений глава Офісу президента України Андрій Єрмак. Який нібито "заблокував" процес обміну списками полонених. ЗМІ сепартістов навіть опублікували списки українських полонених, які не зможуть повернутися додому з-за "неправильну" позицію Києва.
Єрмак, в свою чергу, стверджує, що обмін затримується через недопуск до українським полоненим представників Червоного Хреста, які допомогли б фіналізувати списки на обмін. Ну і з-за пандемії коронавіруса, яка сьогодні стала "універсальної відмовкою" для всіх представників влади у всіх країнах світу.
Але якщо подивитися на ситуацію не в світлі суперечливих заяв безпосередніх учасників, а з точки зору логіки переговорного процесу між Москвою і Києвом, складається враження, що у затримках з обміном винен-таки Єрмак. Хоча і зовсім не так, як його звинувачують сепаратистські ЗМІ з подачі Москви.
Тому що рішення про масштабний обмін обговорювалося в рамках ТКГ з моменту останнього саміту в нормандському форматі і до середини березня. І 11 березня, коли було прийнято це рішення ТКГ, завізовану Андрієм Єрмаком та Дмитром Козаком - те ж, де мова йшла про "консультативній раді", де Україна сяде за один стіл з представниками сепаратистських республік - учасники переговорів рапортували і про значний прогрес в справі обміну полонених. І про початок погодження списків, які з української сторони містили близько 200 прізвищ. А ось вже 26 березня, коли під час відеоконференції ТКГ стало зрозуміло, що українська сторона практично потрапивши в пастку, вирішила від "консультативної ради" все-таки відмовитися, різко змінилася і російська риторика. Незабаром обмін з боку "республік" був скорочений до двох десятків людей. Ще через тиждень з гаком російський адвокат українських політв'язнів Микола Полозов заявив, що Росія вирішила призупинити переговорний процес по їх обміну. Повністю зупинилися і переговори щодо ймовірної обміну кримських татар.
Тому ключовою проблемою в справі обміну українських в'язнів - як тих, які містяться у сепаратистів, так і тих, які сьогодні знаходяться в Росії - те, що в Кремлі хочуть використовувати полонених і ув'язнених як заручників, примусивши Україну до діалогу з сепаратистами.
А додатковою проблемою є те, що внаслідок браку дипломатичного досвіду (це відкинувши більш неприємні припущення) Андрій Єрмак поставив свій автограф на дуже поганому документі дуже неправильний момент. Чим помітно посилив переговорну позицію російської сторони. Подібний промах для професійного дипломата міг би стати кінцем кар'єри, але нітрохи не перешкодив "недоторканному" чиновнику. Як і того, з ким Єрмак, без сумніву, попередньо погоджував свій підпис.
