Президент або канцлер? Хто потрібен Україні
Всі роки незалежності в Україні точаться суперечки, яка політична модель для нас буде найефективнішою. У нас були в різних формах парламентсько-президентська і президентсько-парламентська республіки, і на даний момент ми зупинилися на першій моделі. Втім, досі звучать різні пропозиції про те, як нам краще влаштувати систему влади. Хтось хоче взагалі скасувати президентський пост, а замість цього обирати в парламенті канцлера, який очолить уряд. Хтось каже, що не потрібен прем'єр, а очолити уряд повинен сам президент. А деякі говорять, що нинішня модель парламентсько-президентської республіки краща, хіба що треба її трохи вдосконалити.
Прихильники різних моделей поділилися своїми думками 27 лютого в дискусійному клубі "ДС" з Петром Биляном. Оскільки зараз розпал передвиборної кампанії, то обмін думками вийшов зовсім не теоретичним. Топ-гостем дискусійного клубу "ДС" був народний депутат України, заступник голови партії "Батьківщина" і її парламентської фракції Сергій Соболєв. Також у дискусії брали участь юрист-конституціоналіст Геннадій Друзенко, політтехнолог Костянтин Матвієнко, народний депутат III–VI скликань Тарас Чорновіл, політолог Олеся Яхно і економічний оглядач Денис Лавникевич.
У фокусі уваги, природно, виявилася та політична стратегія, яка вже анонсована і, можна припускати, буде реалізована у разі перемоги на президентських виборах триразового кандидата на цей пост, лідера партії "Батьківщина" Юлії Тимошенко. Нагадаємо, саме Юлія Володимирівна ще в червні минулого року висунула концепцію "парламентської форми правління канцлерського типу" і зараз активно її просуває.
Чи потрібен Україні президент?
Прихильники канцлерської моделі, зрозуміло, критикували нинішню модель, приписуючи їй ті недоліки, якими грішила стара модель, яка діяла при Кучмі і потім при Януковичі. Саме з цього почав свій виступ Сергій Соболєв. "Я як член двох конституційних комісій — ми писали Конституції 1996 і 2004 років — виступав за парламентську республіку. На жаль, як тільки починала роботу така конституційна комісія, більшість відразу доводило, що тільки сильна президентська влада не дозволить Україні повернутися в Радянський Союз. І завжди наводили аргумент: "На троні не зраджують". Як ми бачимо, на троні таки зраджують. Я не знаю, чим би закінчилося царювання Януковича. Я переконаний, що ще рік і країна опинилася б у ситуації Білорусі — сильна президентська вертикаль в кроці від об'єднаного Союзної держави", — припустив заступник Юлії Тимошенко.
Його повністю підтримав Костянтин Матвієнко, який особливо підкреслив, що в Україні, на його думку, і зараз "монархічна система правління". І що спроби зберегти діючу модель ведуть країну в нікуди. "Ці придворні спільноти, де розподілено потоки і функції впливу, де кар'єра кожного чиновника і стан кожного бізнесмена виключно залежать від президента, це фактично означає деструкцію держави. Тому суспільство не сприймає самодержавства і шукає форми самоорганізації", — заявив політтехнолог.
Що цікаво, ніхто з учасників дискусії не став захищати стару модель Кучми–Януковича і не говорив про необхідність різко перерозподілити повноваження на користь президента. По суті, противники канцлерської моделі відстоювали нинішню модель, тобто парламентсько-президентську республіку з радикально обрізаними президентськими повноваженнями.
"Я не хочу, щоб у президента були диктаторські повноваження. Я не хочу, щоб у нього були досить сильні повноваження, як у США чи у Франції. Може бути дискусія, яка проміжна форма для України краще — парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська. Я вважаю, що при особливих умовах краще президентсько-парламентська, але на довгострокову перспективу парламентсько-президентська таки краще", — сказав Тарас Чорновіл. Він виступив проти повної ліквідації поста президента або зведення його до декоративних функцій. "Я вважаю, що в країні, де є розгул популізму, треба, щоб були певні важелі у одного з виділених органів влади, щоб був певний механізм. Це право вето президента", — підкреслив екс-нардеп, маючи на увазі право вето на рішення уряду. Якщо позбавити президента права і передати його прем'єру, то, як зазначив Чорновіл, це буде "боротьба лівого півкулі з правим".
Політолог Олеся Яхно звернула увагу на те, що у нас будь-яка модель влади, що добре працює в країнах з усталеною демократією, буде працювати не так, як треба, поки у нас немає справжніх самодостатніх партій, нормальної судової системи та інших базових інституцій. А Денис Лавникевич, нещодавно переїхав в Україну з Білорусі, поділився особистими враженнями. За його словами, фактично монархічна система влади встановилася в Білорусі, але ніяк не в Україні. "Коли я чую про монархічні повноваження президента України, я насилу стримую сміх. Тому що в Білорусі президент особисто призначає всіх суддів, всіх керівників усіх органів влади міст і сіл. Немає виборів ніде — ні в столиці, ні в провінції", — підкреслив журналіст.
Є в Україні закон про імпічмент?
Особливо спекотної вийшла дискусія з питання про імпічмент. Це не дивно, оскільки якраз напередодні Юлія Тимошенко заявила, що "Батьківщина" разом з іншими фракціями в парламенті починає процедуру імпічменту президента Петра Порошенка.
Сергій Соболєв нагадав, що в Україні досі немає закону про імпічмент. Тарас Чорновіл на це відповів, що закон про імпічмент в Україні є і діє ще з лютого 2010 р. у вигляді спеціального розділу Регламенту Верховної Ради, де 17 статей детально описують всю процедуру імпічменту. Як підкреслив Чорновіл, єдине, чого не вистачає для того, щоб цю процедуру можна було запустити, — це закону про тимчасові слідчі та спеціальні комісії парламенту. Такий закон був прийнятий ще в січні 2009-го, Віктор Ющенко наклав на нього вето, а коли воно було подолане, все одно відмовився підписувати цей закон і запропонував опублікувати його за підписом спікера Володимира Литвина, що і було зроблено. Закон діяв до вересня 2009-го, коли Конституційний суд визнав його неконституційним (з формальної причини). З тих пір Верховна Рада ніяк не прийме новий закон (проект його, до речі, був внесений ще 28 листопада 2014 р., на другий день роботи нинішнього парламенту).
Втім, не можна не погодитися з Соболєвим, який зазначив, що в будь-якому випадку процедура імпічменту зараз абсолютно нереальна, оскільки Конституція вимагає, щоб остаточне рішення приймалося більшістю в три чверті голосів. У самому справі, якщо Верховна Рада досі не знайшла 226 голосів за закон про тимчасові комісії, то як вона знайде 338 голосів за імпічмент?
Потрібен Україні канцлер?
Звичайно ж, учасники дискусійної панелі обговорювали не тільки нинішню модель, але і потенційну, тобто канцлерську. На відміну від своїх опонентів, зайняли оборонну позицію, прихильники канцлерської моделі продемонстрували рішучість вести наступ до переможного кінця. Причому під перемогою вони розуміють не просто встановлення звичайної парламентської республіки, як вона працює в ряді країн ЄС, а запровадження виборів до Верховної Ради за суто пропорційною системою у два тури.
"Що стосується системи виборів, то знову-таки це не нами придумано. Це система виборів, через яку пройшли країни, що мали дрібнопартійність, після того як у тій же Італії в післявоєнний час мінялися десятки урядів, вони відпрацювали механізми, що дозволяють формувати постійне більшість через двотурові вибори, що дає можливість саме громадянам визначати у другому турі ту саму сильну партію, яка формує більшість. Дає можливість далі цієї більшості відповідати за формування уряду, коаліції", — заявив Сергій Соболєв. Правда, як уже розповідала "ДС", насправді через таку систему виборів не пройшла жодна країна — ні Італія, ні яка-небудь інша країна Євросоюзу.
Геннадій Друзенко бачить перевагу канцлерської моделі в тому, що народ буде чітко знати: за все в країні відповідає прем'єр. "У таких інфантильних демократіях, як наша, єдине, що працює, — "це політична відповідальність, коли народ чітко розуміє, хто сидить за кермом машини", — пояснив свою позицію юрист-конституціоналіст. Тарас Чорновіл, парируючи, підкреслив, що коли канцлер отримує контроль над усіма гілками влади, то може вийти аналог рейхсканцлера.
Чи можна відмінити Конституцію і прийняти нову?
Суперечка навколо канцлерської моделі не міг обійтися без питання про механізми її прийняття. Юлія Тимошенко, як відомо, ще 22 січня на з'їзді "Батьківщини" оголосила, що "новий президент України відразу після інавгурації своїм указом оголосить всеукраїнський референдум за народною ініціативою, а народ України на референдумі нову Конституцію прийме". Тарас Чорновіл розцінив це як намір вчинити державний переворот, оскільки чинна Конституція не передбачає взагалі можливості прийняти нову Конституцію.
Але його заспокоїв Костянтин Матвієнко, описав конкретний механізм: спочатку в нинішню Конституцію будуть внесені зміни, що дозволяють прийняти нову Конституцію на референдумі, а потім вже абсолютно конституційним способом буде проведено референдум щодо нової Конституції. Оскільки сидів поруч Сергій Соболєв ніяких заперечень не висловив, то не можна виключати, що Юлія Тимошенко у разі перемоги на виборах все ж таки дотримається всю необхідну процедуру: спочатку внесення поправок в Конституцію (для чого потрібна згода Конституційного суду, 300 голосів у парламенті і схвалення на референдумі), а потім вже референдум щодо прийняття нової Конституції. Але який варіант реально вибере сама Юлія Володимирівна, якщо стане президентом, — це, звичайно, ніхто (і навіть вона сама) напевно зараз сказати не може.
В цілому дискусійний клуб "ДС" виявився дуже корисним як його глядачам, так і безпосередньо дискутантам. Перші змогли чітко побачити переваги і недоліки різних моделей, а другі — перевірити і відточити свою аргументацію, так би мовити, один на одного, у прямому зіткненні думок. Хотілося б, звичайно, щоб вони ще й врахували почуту критику, але в передвиборчий час це, мабуть, з розряду нездійсненних мрій.
Для мене ключовий принцип - яким чином виключити ті речі, які зараз спостерігаємо в країні, коли президент держави в черговий раз, не перший президент, звинувачується в тяжких корупційних злочинах. А коли це доходить до можливості стримувань і противаг, виявляється, що країна існує нібито саме завдяки президентам без закону про імпічмент. Я хочу нагадати, що в історії була ситуація, коли було подолано вето, але президент відмовився підписувати проголосований закон, на який було подолано вето. І фактично всі ці 27 років, якщо не помиляюся, при шести спробах внести закони, проголосувати, досить успішних спробах, цей закон так і не діє в країні.
Тому ключове і найголовніше обмеження, яке повинно існувати при парламентській республіці, - це зняття принципу недоторканності. Бо до тих пір, поки буде існувати таке недоторкана особа, як президент, ще й в українських реаліях, відсутність закону про імпічмент, воно відчуває свою безкарність. А сама процедура імпічменту в варіанті, як це запропоновано в Конституції, де останнє рішення приймається в три чверті голосів, робить абсолютно неможливою процедуру і політичну, і кримінальну відповідальність вищої посадової особи.
Мені здається, що політичні сили, які хочуть перейти до канцлерської республіці, все-таки трошки підміняють поняття. Тому що, якщо у вас не працюють базові інститути, наприклад, судова влада, самодостатні політичні партії (а не списки, що формуються під вибори, неважливо, влада це чи опозиція), якщо у вас немає цих самодостатніх базових інститутів, то будь-які розмови про перерозподіл повноважень все ж мають на меті більше політичний інтерес і менше саму реформу для країни.
Мені здається, базові інститути не працюють не тому, що у нас така модель Конституції або така форма правління. А тому, що ми пострадянська держава. У нас традиційно, як і для багатьох пострадянських країн, де є авторитарна форма, наприклад, Таджикистан або Росія - там є схожі проблеми, пов'язані з корупцією, претензії до правової системи. В Україні взагалі історично дуже слабкий досвід державності. Проблема в слабких пострадянських інститутах, а не в самій формі правління. Ви перерозподіляйте повноваження, але обвинуваченим буде просто інша особа, не президент, а прем'єр-міністр. Але це не вирішує проблеми.
