Послухати Розенблата. Чому НАБУ вигідний провал "бурштинової справи" в суді
Незважаючи на те, що Верховна Рада дала дозвіл на притягнення до кримінальної відповідальності жертв спецагента НАБУ Катерини, ставлення до судової перспективі цієї справи у дуже багатьох скептичне. І якщо доказів проти обережного "фронтовика" Полякова і справді бракує, то провина його спільника Розенблата в очах громадськості більш ніж очевидна, надто вже наочним виявився "художній фільм" за участю недоторканного. Щоправда, громадськість — це не суд, і що вона там собі думає, з формально-юридичної точки зору ніякого значення не має.
Тому, як тільки на засіданні регламентного комітету генпрокурор Юрій Луценко продемонстрував Розенблату і всім присутнім своє кіно, головний герой цього твору почав стверджувати, що ніякої юридичної сили цей шедевр кіномистецтва не має і ніякий суд його в якості доказу до справи не пришиє. По правді кажучи, пан Розенблат має досить вагомі підстави так стверджувати. Справа в тому, що депутатська недоторканність, якою Борислав Соломонович мав у повному обсязі на момент прихованої зйомки агентом Катею, передбачає не тільки неможливість притягнення до кримінальної відповідальності без дозволу парламенту, але і заборона на всякого роду негласні слідчі дії, в тому числі прослуховування телефонних переговорів та аудіо - і відеозапис переговорів звичайних.
У НАБУ і ГПУ, зрозуміло, українське законодавство знає, особливо в тій частині, яка стосується негласних слідчих дій. Тим не менш своє кіно вони не тільки зняли, але і доклали до матеріалів справи, показали всій країні і, схоже, розраховують на успішний для себе рішення в суді. Справа в тому, що антикорупціонери придумали прийом, який дозволяє законодавча заборона на стеження за нардепами обійти.
Тут варто нагадати, що просто так ніякий орган зі слідчими функціями жодного громадянина негласно спостерігати або прослуховувати не може. Точніше, може, але тільки у виняткових і невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та запобіганням тяжкого або особливо тяжкого злочину. Але навіть у цьому випадку відразу після початку стеження або прослушки потрібно отримати відповідну санкцію. Для НАБУ, яка застосовувала негласні дії щодо Розенблата, потрібно було, по-перше, мати санкцію прокурора, а по-друге, слідчого судді. Так от, у нашому випадку детективи НАБУ санкцію судді на негласні дії щодо Розенблата отримати, звісно ж, не могли, так як це прямо забороняється законом. А ось стежити за охоронцями, помічниками агентом Катею і прослуховувати телефони "третіх осіб" цілком законно, на що, як заявив генпрокурор Юрій Луценко, у НАБУ були всі необхідні санкції. Ну а те, що помічники розмовляли зі своїми недоторканними шефами, це вже приємний бонус, який цілком можна використовувати в суді.
Таким чином, у справі Розенблата маємо цікаву юридичну колізію. Матеріали негласних слідчих дій відносно недоторканих нардепів суд розглядати не може, оскільки вони незаконні. А ось питання, чи можна вважати незаконними записи розмов законно прослуховується з недоторканним, однозначної відповіді наразі не має. І суд, якщо такий відбудеться у справі Розенблата, буде вільний трактувати законодавство в цьому випадку так, як йому вигідніше. І будь-яке його рішення стане прецедентом, який може серйозно вплинути на юридичну практику.
Отже, якщо припустити, що суд прийме докази прокуратури і Розенблат буде визнаний винним, жоден народний депутат не може відчувати себе в безпеці, незважаючи на недоторканність. Адже силовики зможуть цілком законно слухати всіх людей з його оточення, і його з ними бесіди можуть бути використані в суді.
Якщо ж суд вирішить, що подібним чином зібрані докази розглядати не може, наслідки для народних обранців можуть виявитися нітрохи не легше. "Кіно" з Розенблатом в головній ролі виявилося досить показовим, і в країні вже зараз з новою силою заговорили про скасування депутатської недоторканності взагалі. І в разі, якщо суд не прийме відеодоказів проти Розенблата, ці розмови спалахнуть з новою силою і можуть знайти нові аспекти.
Як відомо, для скасування депутатської недоторканності потрібно міняти Конституцію, що процедурно складно і вимагає не тільки 300 голосів, але й позитивного рішення Конституційного суду. А от норма про те, що стосовно депутата не можна застосовувати негласні слідчі дії без дозволу Верховної Ради, виписано вже не в Конституції, а в законі про статус народного депутата, внести зміни в який куди як простіше. І якщо на тлі справи Розенблата в парламент під тиском громадськості вчасно вкинуть законопроект, який скасовує заборону на прослушку народних обранців, то депутати в черговий раз опиняються в незручному становищі. Адже не проголосувати за дозвіл стежити за собою, що, звичайно ж, нікому не приємно, буде рівнозначно визнанню в корупції.
Окремо варто відзначити наслідки справи Розенблата для НАБУ. Цією справою бюро вже показала, що може працювати ефектно і ефективно, і, якщо суд вважатиме здобуті агентами НАБУ докази незаконними, Артем Ситник отримає нові підстави вимагати розширення повноважень для свого відомства, в тому числі і в питанні негласних слідчих дій.
Як відомо, НАБУ не має права самостійно прослуховувати телефонні розмови і самостійно ініціювати такі дії в суді. Якщо ж справа Розенблата розвалиться, то нарікати на непрофесіоналізм НАБУ буде вже складно — відеодокази були більш ніж переконливі (законні вони чи ні — тут питання вторинний), а отже, у всьому винні інші органи влади, які вставляють палиці в колеса, не даючи достатніх повноважень для ефективної роботи. Це дасть привід вимагати більше влади не тільки самому НАБУ, але і його західним кураторам у особі, в першу чергу, Вашингтона і МВФ, протистояти яким української влади куди складніше, ніж місцевим антикоррупционерам.
Таким чином, зараз для народних депутатів найкраще рішення — це зробити так, щоб справа Розенблата взагалі не потрапила до суду, а стихло, як це часто буває, на етапі досудового розслідування, без зайвого галасу у ЗМІ. Однак, враховуючи, що тиша навколо Розенблата вкрай невигідна НАБУ і його політичним партнерам, далеко не факт, що все вдасться залагодити полюбовно.
