Покермувати Радбезом. Вичавить Україна як лимон своє головування в РБ ООН

Україна з лютого наступного року бере на себе головування в Раді Безпеки ООН.

"У лютому 2017 року посол України при ООН Володимир Єльченко займе крісло голови РБ ООН", - йдеться в повідомленні ООН в Twitter.

Це велика відповідальність, але це також відкриває широкі можливості насамперед для просування державної лінії. Питання в тому, як Україна використає таку потужну піар-майданчик.

Українська делегація в Радбезі і в ООН працює. Це очевидно. В СБ Україна блокує разом з представниками інших країн-учасниць резолюції, що стосуються РФ (за Алеппо в жовтні, наприклад), голосує за ті, які покликані повернути Москву до виконання міжнародних угод та нормативно-правових актів. Але в той же час ця діяльність, включаючи майбутнє головування, розкриває пласт проблем у роботі дипломатів, так і в самому українському суспільстві. Адже, фактично, інформаційного супроводу, фону такої діяльності немає - нічого не видно і не чутно. Виняток - гучні голосування і якісь скандальні дискусії.

Україна рік вже є непостійним членом Ради безпеки ООН. Очікування багатьох українців, що постпред нашої країни нарівні з тієї ж Самантою Пауер вести словесні баталії з Віталієм Чуркіним, якщо не затьмарювати всіх інших по праву країни, що зазнала нападу, не виправдалися. Виходить, що яка-ніяка робота в СБ ведеться, але простий українець про це нічого не знає.

Місяць головування дає ще один шанс. Відкривається дещо більше можливостей для піару, жорстких заяв, дипломатичного тиску на Росію у зв'язку з ситуацією в Криму, на Донбасі та Сирії. Перед українським Міністерством закордонних справ насправді має стояти завдання - вичавити РБ ООН за лютий, як лимон, та так, щоб скривившиеся особи дипломатів з РФ стали звичним видовищем. Питання в тому, чи зроблять це. Захочуть в уряді використовувати таку піар-майданчик, ймовірно, найбільшу в світі.

Нинішній МЗС вміє працювати. До успіхів можна віднести, наприклад, резолюцію України щодо порушень прав людини в Криму, прийняту 73 голосами Генасамблеї ООН минулого місяця. Це і дві історичні резолюції, прийняті ПАРЄ - "Засоби правового захисту у випадку порушення прав людини на українських територіях, що знаходяться поза контролем української влади" і "Політичні наслідки російської агресії в Україні". Друга резолюція ПАРЄ та документ ГА ООН вперше назвали Росію окупантом.

Україну готові слухати в світі, якщо та захоче вести таку бесіду і доносити свою позицію. Є в країні висококласні дипломати, які можуть чітко, зрозуміло висловлювати свою позицію і гарною англійською. Ось, приклад, щоб далеко не ходити за прикладами: посол України в Британії Наталія Галибаренко в інтерв'ю програмі All Out Politics телеканалу Sky News, не напружуючись, розповів про ставлення Києва до перемоги Трампа і майбутній політиці Вашингтона щодо України, необхідності в санкционном тиску на Росію, про мінські угоди про співробітництво з Великобританії.

Проблема в тому, що зв'язки МЗС-ЗМІ в Україні по суті немає. Дипломати над чим працюють, але невідомо над чим по більшій частині. Ні, звичайно, відомство не зачинено за сімома печатками. Web-представництво наповнюється, працівники приймають запрошення телеканалів. Однак, будьмо відверті, в информполе, доступному не зацікавленим журналістам, а населенню, зовнішня політика України та інших держав представлена недостатньо широко.

Діалог між медіа та урядом відмінно відображають, наприклад, щоденні брифінги спікерів Держдепартаменту США. Близько години в неформальній обстановці Марк Тонер або Джон Кірбі відповідають на прямі і непрості питання, іноді лунають жарти.

Така практика є і в МЗС України. Але раз в місяць або навіть два. Причому до брифінгам буває відносять відеокоментарі іншим ЗМІ. Чому б не посилити те, що є. Проводити зустрічі з представниками ЗМІ частіше, домогтися в результаті такого невимушеного і дружнього спілкування. Говорити в МЗС є кому. Це і заступник міністра з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль, яка, до речі, в інтерв'ю Reuters не посоромилася розкритикувати ЄС за безвізовий "кидок" України. Є ще спікер відомства Мар'яна Беца.

І тут ми підходимо до іншої проблеми. Можливо, саме із-за "мовчання" чиновників в Україні досі актуальний принцип "моя хата з краю". Дуже і дуже багато громадян відкидають події за кордоном, не бажаючи знати про політичних, економічних і соціальних процесах в інших країнах (за винятком декількох), аргументуючи це тим, що, мовляв, яке мені діло, у нас своїх проблем вистачає. Але як би то не було ми також живемо на блакитному кульці, відомому як Земля. Події в інших країнах роблять вплив на загальну картину світу, а отже зачіпають і Україну.

Наприклад, ОПЕК домовляється знизити видобуток нафти. На перший погляд нудно: Іран крутить носом; Саудівська Аравія завжди демпінгувала ціни на нафту, але їй не завадить компенсувати накопичений дефіцит бюджету. Але. Росія підтримує зниження видобутку, щоб знизити апетити саудівців і підживити свою сировинну економіку. Підвищення цін на чорне золото вигідно Москві. Вище доходи в РФ, більше проблем для України. Ланцюжок стає ближче до тіла, вірно? Однак цікаві ці геополітичні ігри не такому великому колу реципієнтів, як хотілося б. Чимало ЗМІ, на жаль, також пливуть за течією, забуваючи про соціально-педагогічної функції.

Світ вже давно став менше, а всі народи - ближче один до одного. Навіть ізольовані племена Амазонії не такі вже й ізольовані насправді, оскільки потрапляють в об'єктив дронов. У такому глобалізованому світі працює український уряд, контактує з іншими країнами, підписує угоди. Цінність такої роботи українцям незрозуміла і її ніхто толком не пояснює.

Але це ліричний відступ, який, втім, показовим і свідчить на користь інформаційної активізації уряду, і МЗС зокрема, із залученням преси. В тому числі, підкреслимо, і в Радбезі ООН, незважаючи на його архаїчність і в основному низьку ефективність, як міжнародного органу. В умовах військової агресії, втрати частини територій, зростаючої популярності євроскептиків і проросійських сил в ЄС, нехтувати будь-якими можливостями не варто.