Свято на виріст. Коли ми переможемо у війні за незалежність

Ворог хоче відібрати у нас не лише території, а й незалежність також. Коли Путін та його спільники проголошують свої "мирні пропозиції", то вони вимагають від нас не лише змиритися з окупацією української землі на сході та півдні від Луганщини до Криму. Вони також вимагають, щоб ми відмовилися від повноцінної незалежності. Саме це означають ультимативні умови, які Путін висунув ще на початку 2022 року і підтвердив два місяці тому: Україна має відмовитись від планів вступу до НАТО, мати "нейтральний, позаблоковий, без'ядерний статус", пройти "демілітаризацію та денацифікацію", "повною мірою забезпечити права, свободи та інтереси російськомовних громадян".

На будь-яких мирних переговорах Путін домагатиметься від нас поступок в обох питаннях: і щодо територій, і щодо незалежності. Звысно, якщо тверезо оцінити результати двох з половиною років повномасштабної війни, можна дійти висновку, що ми маємо небагато шансів за результатами переговорів повернути собі всі окуповані території. Але саме тому особливо важливо не зробити жодних поступок ворогові у питанні нашої незалежності.

Шанси у війні за території

Офіційна думка Банкової відрізняється широтою поглядів. З одного боку, Володимир Зеленський регулярно анонсує "справедливий мир". Так, 17 серпня у відеозверненні до українців він пообіцяв: "Ми обовʼязково зробимо все, щоб Україна отримала справедливий мир". 18 серпня в черговому відеозверненні він говорив про "справедливе закінчення цієї агресії", "справедливий мир для України", "справедливе завершення цієї війни". Наступного дня, виступаючи на нараді керівників українських посольств, він знову двічі згадав "справедливий мир".

З іншого боку, в інтерв'ю західним медіа Зеленський говорить про можливість завершення війни без звільнення окупованих територій. Так, в інтерв'ю Бі-Бі-Сі він розповів, що "ми можемо закінчити гарячу стадію війни… до кінця цього року", і додав: "Це не означає, що треба відвоювати силою всі території. Я вважаю, що сила дипломатії може допомогти".

Потім в інтерв'ю Le Monde Зеленський підтвердив, що розглядає варіант дипломатії, оскільки звільнення всіх окупованих територій у воєнний спосіб призведе до великих втрат. "Не всі території треба відвойовувати зброєю. Я вважаю, що на це можна витратити багато часу і багато людей, що не дуже добре. Тому дипломатично можна відвойовувати свої території", — заявив він.

Якщо називати речі своїми іменами, слід очікувати, що переговори завершаться підписанням якогось документа про закінчення гарячої стадії війни, де буде зафіксовано лінію розмежування між територією, контрольованою Україною, і територією, окупованою Росією. Можна, звісно, називати це "справедливим миром", але навіщо займатися самообманом?

Не потрібно шукати гарну обгортку для несмачної цукерки. Дипломатичним способом ми нічого собі не повернемо. Дипломатія потрібна для іншого: не для того, щоб відвойовувати території, а щоб перемогти у війні за нашу незалежність від Росії.

Шанси у війні за незалежність

Про наш шанс розповів президент Чехії Петр Павел в інтерв'ю Novinky.cz. Нагадаємо, що у 2012-2015 pp. генерал Петр Павел був начальником генштабу армії Чеської Республіки, а у 2015-2018 рр. очолював Військовий комітет НАТО. Тож можна не сумніватися: він знається на тому, про що говорить.

Його експертна оцінка песимістична у першому питанні (про території), але оптимістична у другому (про незалежність).

Він очікує, що найближчими роками Україна зможе домовитися з Росією про мир. На думку Петра Павла, цей крок можна буде зробити після того, як обидві сторони зрозуміють, що далі продовжувати війну не можна. Світові держави — США, Китай та Європейський Союз — мають зробити значний внесок.

Угода може означати, що Росія тривалий час окупуватиме частину української території. Але демократичні держави не визнаватимуть зміну кордонів. "Ми дотримуватимемося угоди між воюючими сторонами, але не приймемо зміну міжнародних кордонів на основі агресії", — наголосив президент Чехії.

Головне, що, за його оцінкою, це не завадить вступу України до НАТО. "Я думаю, що повне відновлення контролю над усією територією не є необхідною умовою. Якщо буде демаркація хоча б адміністративного кордону, то ми можемо прийняти цей адміністративний кордон як тимчасовий і прийняти Україну в НАТО на тій території, яку вона контролюватиме на той момент ", — сказав Петр Павел.

Він додав, що "існує як технічне, так і юридичне рішення, яке дозволяє Україні приєднатися до НАТО, не призводячи до конфлікту НАТО з Російською Федерацією". Він також бачить прецедент такого кроку в історії: "Нумо подивімося на Німеччину, наприклад. Відбувся поділ Німеччини, який був прийнятий не всіма західними країнами, і хоча частина Німеччини була окупована Радянським Союзом, решту Німеччини було прийнято до НАТО".

Якщо про це публічно заговорив президент Чехії, то ця ідея вже обговорюється главами країн НАТО. Більше того, ця ідея не може не обговорюватися лідерами країн Альянсу, оскільки багато хто з них підписав з Україною безпекові угоди терміном на 10 років, в яких записано, що ці угоди є етапом на шляху до членства в НАТО. Наприклад, в угоді із США йдеться, що вона "слугує ланкою до майбутнього членства України в Альянсі".

Тобто лідери країн НАТО чітко знають, що за підсумками переговорів Україна, швидше за все, не зможе відстояти всі свої території, але зможе відстояти свою незалежність і, зокрема, своє право самій визначати свою оборонну політику. І ось на цей оптимістичний випадок для нас будують "міцний і добре освітлений міст" (за словами держсекретаря США Ентоні Блінкена) і "незворотній шлях до повної євроатлантичної інтеграції, включаючи членство в НАТО" (як записали лідери країн Альянсу 10 липня 2024 р. в декларації Вашингтонського саміту НАТО).

Ясно, що ця обіцянка втратить чинність, якщо Україна підпишеться під зобов'язанням виконати путінські вимоги на кшталт нейтрального статусу. А Путін, можна не сумніватися, дуже сильно цього жадатиме і вимагатиме.

Юридичний механізм

Згадавши "юридичний механізм", Петр Павел не розкрив його деталей. Але навряд чи це щось занадто хитромудре.

Як записано у статті 5 Північноатлантичного договору, "Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або декілька з них у Європі чи Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх". Країни Альянсу не хочуть, щоб їхні зобов’язання перед Україною поширювалися на територію, окуповану Росією. Для цього необхідно внести доповнення до статті 6 Північноатлантичного договору, яка визначає сферу застосування статті 5.

Прецедент уже є — турецький. У статті 5 йдеться про напад на країни НАТО "у Європі чи Північній Америці", проте 97% території Туреччини розташовано в Азії. У статті 6 спочатку також було записано, що "при застосуванні Статті 5 збройним нападом на одну або більше Сторін слід вважати збройний напад, здійснений на територію будь-якої із Сторін у Європі чи у Північній Америці". Коли Туреччину приймали до НАТО, у відповідному протоколі, ратифікованому всіма членами НАТО, формулювання статті 6 було поширене також і "на територію Туреччини".

Отже, якщо за кілька років підписуватиметься протокол про вступ України, то там може бути уточнено, що формулювання статті 6 Північноатлантичного договору поширюється на українську територію в межах демаркаційної лінії згідно з угодою України з Росією.

Це не означатиме юридичне визнання окупованих територій російськими. Водночас решта території України вкриється під парасольку Альянсу.

Києву та Вашингтону доведеться постаратися, щоб умовити решту членів НАТО. Головним аргументом тут може бути те, що завдяки Україні безпека європейської частини НАТО зміцниться, адже українська армія вже одна з найпотужніших у Європі (і перша, якщо оцінювати за бойовим досвідом).

Але навряд це буде швидко. В безпекових угодах, які Україна підписала з членами НАТО, йдеться про термін 10 років. У кращому разі можна вкластися у п'ять років. Щойно ми станемо членом НАТО — це буде остаточною перемогою у війні за незалежність.

Зараз наші шанси на цю перемогу не просто високі — вони вищі, аніж були до повномасштабного російського вторгнення. У 2014-2021 роках ніхто не збирався приймати нас до НАТО, поки Росія господарює на частині нашої території. Але тодішній статус-кво — це вже давно перегорнута сторінка. США та інші країни НАТО витратили на нас десятки мільярдів доларів і євро не тому, що жалісливі, а тому, що побачили нашу волю до перемоги — і визнали нас частиною західної (своєї) цивілізації.

Можливо, в якомусь віддаленому майбутньому ми зможемо повернути втрачені території невійськовим шляхом, будучи членом НАТО. Можливо, це станеться дипломатичним шляхом — дива взагалі трапляються. Наприклад, СРСР 33 роки тому дивовижним чином розвалився — і саме тому ми зараз святкуємо День Незалежності.

Завдяки нашим воїнам ми можемо його святкувати та вірити у перемогу.